ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
04 листопада 2019 року Справа №918/338/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І. , суддя Юрчук М.І.
за участю представників:
прокурор - Марщівська О.П. (посвідчення № 050906 від 18.09.2018 року)
відповідача - Дорота В.О. (довіреність №4605 від 30.07.2019 року)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області на ухвалу господарського суду Рівненської області від 10.07.2019 р. у справі № 918/338/19 (суддя Романюк Р.В., повний тектс ухвали складено 11.07.2019 р.)
за позовом Заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Деражненської сільської ради Рівненської області
до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"
про повернення нерухомого майна
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 10.07.2019 р. клопотання Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про визнання справи малозначною відхилено. Клопотання Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про залишення позовної заяви заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Деражненської сільської ради Рівненської області про повернення Деражненській сільській раді Костопільського району Рівненської області нерухомого майна, без розгляду задоволено. Позов заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Деражненської сільської ради Рівненської області до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про повернення Деражненській сільській раді Костопільського району Рівненської області нерухомого майна залишено без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, заступник прокурора Рівненської області звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та скерувати справу для продовження розгляду до господарського суду Рівненської області.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання правомірності використання майна комунальної власності та достатнього наповнення місцевого бюджету.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали, не враховано, що усвідомлюючи порушення інтересів держави в особі територіальної громади, сільська рада маючи згідно Конституцією України та Законом України “Про місцеве самоврядування” повноваженнями щодо захисту інтересів територіальної громади, в тому числі в судовому порядку, а також всі необхідні можливості для їх реалізації, до суду так і не звернулася.
Бездіяльність Деражненської сільської ради, окрім іншого підтверджується її листами № 166 від 19.02.2019, № 237/02-16 від 18.03.2019, згідно яких остання заходи щодо припинення дії договору оренди та повернення орендованого комунального майна, шляхом пред'явлення позову, не вживала та не планувала вживати.
Отже, володіючи відповідними повноваженнями для захисту своїх прав, сільська рада з листопада 2018 року з позовом до суду на захист інтересів територіальної громади не зверталась. Саме така “пасивна поведінка” спонукала прокурора до захисту інтересів держави в судовому порядку.
Вказані обставини в сукупності є достатньою підставою для звернення прокурора до суду із відповідним позовом.
Проте, всупереч ст. 86 ГПК України, зазначеним обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, суд належної оцінки не надав.
Висновки господарського суду Рівненської області щодо не підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави у даному спорі є безпідставними та необґрунтованими.
Враховуючи вище викладене, апелянт вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, ст. ст. 53, 236 ГПК України, внаслідок чого зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника прокурора Рівненської області на ухвалу господарського суду Рівненської області від 10.07.2019р. у справі №918/338/19 та призначено її до розгляду на 12 серпня 2019 р.
06.08.2019 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 р. провадження у справі № 918/338/19 зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 р., серед іншого, поновлено апеляційне провадження у справі №918/338/19. Розгляд апеляційної скарги призначено на 04.11.2019 р.
В судове засідання 04.11.2019 року з'явились прокурор та представники ПАТ "Укртелеком".
Деражненська сільська рада Рівненської області не забезпечила явку в свого представника, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги була повідомлена належним чином.
Сторони були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, що підтверджується долученими до матеріалів справи рекомендованими повідомленнями.
У відповідності до ч.1 ст.202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, заступник керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Деражненської сільської ради Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в якій просив зобов'язати ПАТ "Укртелеком" повернути Деражненській сільській раді Костопільського району Рівненської області нерухоме майно, а саме частину будівлі - приміщення загальною площею 26,55 кв.м., розташовані по вул. Кондратюка, 33 в селі Бичаль Костопільського району Рівненської області, шляхом підписання акту прийому - передачі.
В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що договір оренди комунального майна № 32-620/3 від 01.07.2015 року укладений строком на 3 роки 5 місяців, після підписання сторонами нотаріально не посвідчений, а також сторонами в установленому порядку не здійснено його державну реєстрацію, відтак прокурор вважає його не вчиненим (не укладеним), а тому, орендар зобов'язаний повернути безпідставно набуте майно власнику (орендодавцю) - територіальній громаді с. Бичаль в особі Деражненської сільської ради Рівненської області.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 20.05.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
06.06.2019 року до Господарського суду Рівненської області від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд залишити без розгляду позовну заяву, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України, а в разі розгляду справи по суті, в задоволенні позовної заяви відмовити.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19.06.2019 року оголошено в підготовчому судовому засіданні перерву до 10 липня 2019 р.
Перевіривши доводи Прокуратури, суд першої інстанції дійшов висновку, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не Прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку Прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду.
Суд першої інстанції виходив з того, що при обґрунтуванні представницьких функцій, Прокурор зазначив про пасивність поведінки Позивача, який маючи відповідні повноваження для захисту державних інтересів, впродовж тривалого часу не звертається до суду.
Однак, на думку господарського суду Рівненської області, сама по собі обставина незвернення Позивача з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.
А тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані Прокурором обставини пасивної поведінки Позивача, без відповідних підтверджуючих доказів не дають підстав для висновку про невиконання чи неналежне виконання Селищною радою (яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності) своїх функцій відносно захисту інтересів держави. При цьому, про наявність відповідних функцій у Позивача зазначив сам Прокурор, який таким чином прийняв на себе функції альтернативного суб'єкта звернення до суду та не може замінювати належного суб'єкта владних повноважень і не довів існування підстав для звернення саме Прокурором в інтересах держави, в особі Позивача, оскільки їх наявність визначається не лише обґрунтованістю у позові інтересів держави, а сукупністю наявності таких інтересів з обґрунтованими (документально підтвердженими) представницькими функціями.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Відповідно до ч.1 ст.5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України (надалі в тексті ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
Частинами 3-5 ст.53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом ч.2 ст.2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.1311 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф.В. проти Франції” (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27). Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі “Менчинська проти Російської Федерації” (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ зазначає, що сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси вели-кого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003р. №1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону” щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п.3 ч.1 ст.1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя. (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).
Прокурор, відповідно до ч.3 ст.23 Закону України “Про прокуратуру”, здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого від-несені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття “інтерес держави”.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999р. №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття “інтереси держави” висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.
В основі перших завжди є по-треба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави”, особливо у сфері публічних правовідносин, може приз-вести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
У даній справі Прокурор обґрунтував наявність “інтересів держави”, які на його думку полягають в порушенні законності у бюджетній сфері та сфері забезпечення розвитку органу місцевого самоврядування, а також визначив орган, інтереси якого порушені, а саме Деражненську сільську раду.
Відповідно до ст.62 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.
За ст.2 цього Закону, місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Конституція України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
Як вже зазначалося вище, Прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.(ст.23 Закону України “Про прокуратуру”).
У першому випадку передбачається наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, у другому відсутність такого органу. При цьому, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
Також, у першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. Тобто захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. А щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у постановах від 02.10.2018р. у справі №4/166 “Б” та від 20.09.2018р. у справі №924/1237/17.
При цьому, нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Правова позиція щодо можливості прокурора виступати у судових спорах в якості позивача лише у виключних випадках також відображена у постановах Верховного Суду від 01.08.2018р. № 918/95/17 та від 20.09.2018р. №924/1237/17.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції.
Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах.
Тому у відносинах, в яких вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
Така ж правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі №5023/ 10655/11 та від 26.02.2019р. у справі № 915/478/18).
У судовому процесі, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Матеріали справи свідчать, що в обґрунтування позову та апеляційної скарги Прокурор посилався на те, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання правомірності використання майна комунальної власності та достатнього наповнення місцевого бюджету.
Незважаючи на те, що користування ПАТ "Укртелеком" комунальним майном без достатньої правової підстави є прямим порушенням інтересів держави у сфері використання комунального майна, Деражненська сільська рада маючи згідно Конституцією України та Законом України “Про місцеве самоврядування” повноваження щодо захисту інтересів територіальної громади, в тому числі в судовому порядку, а також всі необхідні можливості для їх реалізації, до суду так і не звернулася.
Зокрема, бездіяльність Деражненської сільської ради, підтверджується її листами №166 від 19.02.2019, №237/02-16 від 18.03.2019, згідно яких остання заходи щодо припинення дії договору оренди та повернення орендованого комунального майна, шляхом пред'явлення позову, не вживала та не планує вживати.
Отже, володіючи відповідними повноваженнями для захисту своїх прав, сільська рада з листопада 2018 року з позовом до суду на захист інтересів територіальної громади не зверталась. Саме така “пасивна поведінка” спонукала прокурора до захисту інтересів держави в судовому порядку.
Вище викладене на думку Прокурора є доказом нездійснення захисту інтересів держави суб'єктом владних повноважень.
Отже, у даному випадку необхідність захисту інтересів держави Прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (місцевої громади) і відповідача, надходження до місцевого бюджету значної суми коштів за умовами договору, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).
Колегія суддів вважає, що, сам факт не звернення Деражненської сільської ради до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить, що вище зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у Прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян членів територіальної громади Деражненської сільської ради та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Такої ж позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019р. у справі №903/129/18.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що звернення Прокурора з позовом до суду зумовлене об'єктивною причиною, а саме нездійсненням захисту інтересів держави уповноваженим органом.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку Прокурором дотримано процедуру встановленої ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України “Про прокуратуру”, оскільки перед зверненням Прокурор повідомив Деражненську сільську раду листом від 11.05.2019 року №35/4-716 вих-19 про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави.(, а.с. 34 - 35).
Колегія суддів вважає, що частина 1 статті 226 ГПК України містить вичерпний перелік підстав для залишення позовної заяви, без розгляду.
Так, суд залишає позов без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 7) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладе-них у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього ж суду інший позов (позови) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 11) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Відповідно до ч.5 ст.162 ГПК України, у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
В даному випадку Прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва і таким чином виконав вимоги частини ч.5 ст.162 ГПК України.
Однак, суд першої інстанції вважав зазначену підставу помилковою, вказавши, що наведені в позовній заяві доводи Прокурора та встановлені судом обставини, свідчать про недоведеність існування підстав для звернення з позовом саме Прокурором в інтересах держави в особі Позивача.
Доводи Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки спростовуються долученими до матеріалів справи доказами та встановленими обставинами справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність законних підстав для представництва інтересів держави Прокурором у зв'язку з тим, що позов заявлено особою, яка не має процесуальної дієздатності, у даному випадку є помилковим, а тому суд першої інстанції безпідставно задоволив клопотання Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" та залишив позов Прокурора без розгляду з підстав п.1 ч.1 ст.226 ГПК України, у зв'язку з чим ухвала господарського суду Рівненської області від 10.07.2019 р. у справі №918/338/19 підлягає скасуванню.
У випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвали про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції (ч.3 ст.271 ГПК України).
А тому, справу №918/338/19 необхідно направити до господарського суду Рівненської області для продовження розгляду.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ст.ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно п.1 част.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до п.1 част.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що ухвала господарського суду Рівненської області від 10.07.2019 р. у справі №918/338/19 прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга Заступника прокурора Рівненської області підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Рівненської області від 10.07.2019 р. у справі №918/338/19 - скасуванню.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 277, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області на ухвалу господарського суду Рівненської області від 10.07.2019 р. у справі №918/338/19 задоволити.
2. Ухвалу господарського суду Рівненської області від 10.07.2019 р. у справі №918/338/19 скасувати.
3. Справу№918/338/19 направити до господарського суду Рівненської області для продовження розгляду.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "07" листопада 2019 р.
Головуючий суддя Демидюк О.О.
Суддя Савченко Г.І.
Суддя Юрчук М.І.