79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"29" жовтня 2019 р. Справа №914/2248/18
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
Орищин Г.В.
секретар судового засідання Н.Кишенюк
за участю представників сторін:
від позивача:Авдєєнко В.В., Харчук В.М.- адвокати
від відповідача: Іванців Р.Б. - адвокат
розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Трускавецький водоканал” б/н від 19.06.2019 (Вх. ЗАГС № 01-05/2354/19 від 25.06.2019)
на рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2019 (суддя Березяк Н.Є., повний текст рішення складено 27.05.2019, м Львів)
у справі №914/2248/18
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Трускавецький водоканал”
до відповідача: Комунального підприємства “Дрогобичводоканал” Дрогобицької міської ради Львівської області, м. Дрогобич
про відшкодування шкоди в розмірі 6 096 559,92 грн.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Трускавецький водоканал” до комунального підприємства “Дрогобичводоканал” Дрогобицької міської ради Львівської області про відшкодування шкоди в розмірі 6 096 559,92 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.05.2019 у справі № 914/2248/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
ТОВ “Трускавецький водоканал” подано апеляційну скаргу б/н від 19.06.2019, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Зокрема, скаржник зазначає, що враховуючи що ТОВ “Трускавецький водоканал” придбав у КП “Дрогобичводоканал” питну воду та послуги з водовідведення для подальшої їх реалізації споживачам, постановою КМУ №670 від 02.09.2015 встановлено окремий (тариф) рахунок для сторін спору починаючи з 01.01.2016. Отже, з урахуванням п.2.11, 3.2 договору від 21.02.2013 позивач і відповідач з 01.01.2016 повинні були керуватись зазначеною постановою, яка регулює правовідносини , що виникають з приводу централізованого водопостачання та водовідведення.
Отже, на думку скаржника, з 01.01.2016 по 30.04.2016 КП “Дрогобичводоканал” внаслідок бездіяльності, безпідставно та протиправно застосував для ТОВ “Трускавецький водоканал” завищений тариф, що фактично призвело до необґрунтованого нарахування плати за надані послуги в значно більшому розмірі. Так, згідно з розрахунком різниці витрат на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення сума незаконно нарахованих коштів за період з 01 січня по 30 квітня 2016 року складає 3 048 279,96 грн.
Окрім того, скаржник зазначає, що вказані обставини були предметом розгляду Адміністративною колегією Львівського обласного територіальною відділення Антимонопольного комітету України у справі № 1-02-17/2016. За результатами розгляду даної справи контролюючим органом 22.07.2016 прийнято рішення, яким визнано, що КП “Дрогобичводоканал” вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п. 2 ст. 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, а саме, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у вигляді бездіяльності підприємства (невжиття відповідних заходів щодо проведення розрахунків тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення та надання НКРЕКП для затвердження у відповідності до вимог Порядку № 869, що призвело до нарахувань за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення з 01.01.2016 по 30.04.2016 в необґрунтованих розмірах та до ущемлення інтересів споживача - ліцензіата ТОВ “Трускавецький водоканал” який придбаває питну воду з метою її подальшої реалізації споживачам м. Трускавець та здійснює очищення стічних вод, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Скаржник вважає, що за обставин зловживання відповідачем своїм правом на зміну тарифів (зловживання монопольним становищем), ТОВ “Трускавецький водоканал” з вини КП “Дрогобичводоканал» завдано збитків, що визначаються різницею між застосованим відповідачем тарифом згідно постанови КМУ №876 від 26.03.2015 та тарифом, який передбачений постановою КМУ №670 від 02.09.2015, який повинен був діяти з 01.01.2016, тобто збитками є саме додаткові витрати , які позивач повинен зробити внаслідок протиправної поведінки відповідача.
Також, скаржник наголошує, що у даному спорі зобов'язання ТОВ “Трускавецький водоканал” оплатити отримані від КП “Дрогобичводоканал» послуги виникають з умов договору від 21.02.2013, що відповідає вимогам п.1 ч.2 ст.11 ЦК України. Наявність факту зловживання КП “Дрогобичводоканал» своїм правом , що позбавило його права на судовий захист в межах справи №914/629/18 не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх.
КП “Дрогобичводоканал” Дрогобицької міської ради Львівської області подано відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2019 без змін, посилаючись на те, що прийняте рішення відповідає фактичним обставинам справи та вимогам процесуального і матеріального права, є законним та обгрунтованим . Зокрема, скаржник зазначає, що у спірний період (01.01.2016 - 30.04.2016 ) за відсутності окремого тарифу для ТОВ “Трускавецький водоканал” відповідач застосував єдиний діючий та чинний на цей момент тариф, визначений постановою НКРЕКП №876 від 26.03.2015. Окремий тариф для позивача із врахуванням якого ним було здійснено перерахунок заборгованості за період 01.01.2016 - 30.04.2016, затверджений постановою НКРЕКП лише 14.04.2016 № 614 “Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення КП “Дрогобичводоканал” ДМР”, яка набрала чинності з 01.05.2016.
В період з 01.01.2016 по 30.04.2016 відповідачем безперервно надавались позивачу послуги водопостачання та водовідведення, які були спожиті в повній мірі ТзОВ “Трускавецький водоканал”.
Проте отримані послуги позивачем не були оплачені в повній мірі у встановлений договором про надання послуг постачання холодної води та водовідведення від 21.02.2013 строк. Протягом січня - квітня 2016 року позивач сплачував за послуги відповідачу не згідно з виставлених позивачем рахунків (по тарифу, який діяв до 01.05.2016 у відповідності до єдиної чинної постанови НКРЕКП №876 від 26.03.2015), а навіть менше, ніж мав би сплачувати у випадку дії в спірний період окремого тарифу, встановленого постановою НКРЕКП №614 від 14.04.2016, який набрав чинності з 01.05.2016).
На думку відповідача, з моменту прийняття постанови Західного апеляційного господарського суду у справі №914/692/18 , тобто з 20.02.2019, підстав вважати, що ТОВ “Трускавецький водоканал” отримає збитки внаслідок зловживання КП «Дрогобичводоканал» монопольним становищем та повинне буде понести за спірний період необгрунтовані витрати по договору від 21.02.2013 (у зв'язку із необхідністю сплати послуг по вищому тарифу) немає.
Представники сторін в судовому засіданні виклали доводи та заперечення щодо вимог апеляційної скарги.
В судовому засіданні 29.10.2019 оголошену вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін в судових засіданнях, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, між КП “Дрогобичводоканал” Дрогобицької міської ради Львівської області та ТОВ “Трускавецький водоканал” 21.02.2013 укладено оговір про надання послуг з постачання холодної води і водовідведення (надалі договір).
За умовами цього договору виконавець (відповідач у справі) зобов'язується надавати споживачу (позивач у справі) послуги з водопостачання та водовідведення, а споживач зобов'язується проводити відбір води у обсязі, передбаченому п. 3.1 договору, та своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором (п. 1.1 договору).
Даний спір стосується розрахункового періоду січня - травня 2016 року, а зокрема, збитків, які позивач поніс у зв'язку із ненаданням відповідачем відповідної заяви про встановлення тарифів на водопостачання та водовідведення із розрахунками до НКРЕКП, що призвело до необґрунтованих нарахувань за надані послуги.
Питання тарифів у спірному періоді є вирішеним, адже було предметом перегляду судом апеляційної інстанції у справі Західного апеляційного господарського суду №914/692/18. Так, застосувавши тариф, який є нижчим від тарифу за яким здійснювалось нарахування заборгованості КП “Дрогобичводоканал”, а саме 3,61 грн./1 куб. м за водопостачання та 1,30 грн./1 куб. м за водовідведення, апеляційний господарський суд обчислив вартість спожитих послуг шляхом множення (добутку) обсягів водопостачання та водовідведення на зазначений тариф, а тому вартість спожитих послуг у спірному періоді склала 7 371 588,24 грн.
В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ТОВ “Трускавецький водоканал” здійснено часткову сплату вартості спожитих послуг на загальну суму 3 595 000,00 грн, а тому сума заборгованості останнього перед КП “Дрогобичводоканал” за послуги спожиті в період січня - травня 2016 року становить 3 776 588,24 грн, вказані обставини є встановлені постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 у справі №914/692/18.
Заявлений у даній справі розмір збитків позивач розраховує як різницю між вартістю послуг розрахованих за тарифом встановленим постановою НКРЕКП від 26.03.2015 та постановою НКРЕКП від 14.04.2016, що дорівнює 3 048 279,96 грн.
Вищенаведені обставини стали підставою для звернення з позовом про на стягнення з відповідача на користь позивача шкоди в розмірі 6 096 559,92 грн (3 048 279,96 грн х 2) відповідно до ст. 55 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.
За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором (ч.ч.1, 2 ст. 623 ЦК України).
Згідно з ст. 224 ГПК України під збитками розуміються витрати, понесені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
При цьому, відшкодування шкоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме:
- протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи;
- шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру;
- причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками;
- вини особи, яка заподіяла шкоду.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ “Трускавецький водоканал” звернулося з позовом до КП “Дрогобичводоканал” Дрогобицької міської ради Львівської області про відшкодування шкоди в розмірі 6 096 559,92 грн, яка обчислена як різниця між вартістю послуг розрахованою за тарифом, встановленим постановою НКРЕКП від 26.03.2015 та вартістю послуг, розрахованою за тарифом встановленим постановою НКРЕКП від 14.04.2016, що дорівнює 3 048 279,96 грн, помноженою на два, відповідно до ст. 55 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
Однак, як встановлено постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 у справі №914/692/18, позивачем у даній справі за спірний період здійснено часткову сплату вартості спожитих послуг на загальну суму 3 595 000,00 грн, яку враховано при розрахунку заборгованості КП “Дрогобичводоканал” за період з січня по травень 2016 року, з врахуванням вже зниженого тарифу, затвердженого Постановою НКРЕКП № 614 від 14.01.2016 “Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення КП “Дрогобичводоканал” ДМР”.
З огляду на викладене судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що враховуючи наведене, жодних збитків позивачу завдано не було, оскільки вже сплачені ним кошти в сумі 3 595 000,00 грн за надані послуги у спірному періоді зараховані з врахуванням зниженого тарифу.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, враховуючи вищевикладене та те, що позивачем не доведено, наявності всіх елементів складу господарського правопорушення, а саме: наявності реальних збитків, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем, тому в позові про стягнення з відповідача шкоди в розмірі 6 096 559,92 грн відмовлено.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 86 ГК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що незважаючи на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 у справі №914/692/18 зобов'язання , які виникли між ТОВ “Трускавецький водоканал” та КП “Дрогобичводоканал” щодо виконання договору від 21.02.2013 не припинені і є обов'язковими до виконання позивачем, судова колегія вважає помилковими, оскільки зазначеною постановою Західного апеляційного господарського суду відмовлено КП “Дрогобичводоканал” у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 128 071,39 грн основного боргу у зв'язку із відсутністю правових підстав для стягнення зазначеної суми заборгованості за період з 01.01.2016 по 30.04.2016 згідно договору від 21.02.2013 з ТОВ “Трускавецький водоканал”.
У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об”єктивно не залежали від нього.
В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції скаржником подано договір від 23.07.2019, укладений між Дрогобицькою міською радою, Трускавецькою міською радою, КП “Дрогобичводоканал” та ТОВ “Трускавецький водоканал” про врегулювання питання щодо погашення боргових зобов'язань ТОВ “Трускавецький водоканал” перед КП “Дрогобичводоканал” в сумі кредиторської заборгованості 13 670 544грн. на 02.07.2019 як на доказ наявності зобов'язання між ТОВ “Трускавецький водоканал” та КП “Дрогобичводоканал”.
Щодо вищенаведеного судова колегія зазначає, що як вбачається із розділу 2 договору "Зобов"язання Трускавецької міської ради" сторони узгодили, що кредиторська заборгованість ТОВ “Трускавецький водоканал” перед КП “Дрогобичводоканал” має бути погашена за рахунок бюджету міста Трускавця.
Відповідно ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суд першої інстанції.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Трускавецький водоканал” б/н від 19.06.2019 (Вх. ЗАГС № 01-05/2354/19 від 25.06.2019) залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2019 у справі № 914/2248/18 залишити без змін.
2.Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.
Повний текст постанови складено і підписано 06 листопада 2019 року
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.