01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"10" грудня 2009 р. Справа № 9/239-09
За позовом Приватного підприємства «МКТ7»
До Закритого акціонерного товариства «Агробудмеханізація»
Про стягнення 71 287,98 грн.
Суддя Сокуренко Л.В.
Представники:
Позивача - Божок Д.В., дов. б/н від 03.07.2009 року; Заграйчук І.Б., наказ № 1 від 24.03.2008 року
Відповідача -не з'явився
На розгляд Господарського суду Київської області передані позовні вимоги Приватного підприємства «МКТ7» (далі -позивач) до Закритого акціонерного товариства «Агробудмеханізація» (далі -відповідач) про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 71 287,98 грн., з яких 49 360,12 грн. - сума основного боргу, 6 120,65 грн. -сума пені, 5 807,21 грн. - сума збитків від інфляції та 10 000 грн. - сума моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання щодо оплати товару, поставленого згідно усної домовленості між сторонами спору за видатковими накладними, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 71 287,64 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.09.2009 року порушено провадження у справі № 9/239-09 та призначено її розгляд на 27.10.2009 року.
У судовому засіданні 27.10.2009 року представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання 27.10.2009 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, документів, витребуваних ухвалою Господарського суду Київської області від 28.09.2009 року, не надав.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України, в зв'язку з нез'явленням в засідання представника відповідача, ухвалою Господарського суду Київської області від 27.10.2009 року розгляд справи було відкладено на 12.11.2009 року та зобов'язано відповідача виконати вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 28.09.2009 року.
В судовому засіданні 12.11.2009 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просить суд задовольнити їх в повному обсязі, також, представник позивача надав суду письмові пояснення по суті спору б/н від 12.11.2009 року.
У судовому засіданні 12.11.2009 року представник відповідача в усних поясненнях просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог; письмовий відзив на позовну заяву в судове засідання представник відповідача не надав.
Відповідно до ч.3 ст.77 ГПК України, у зв'язку з необхідністю витребувати нові докази по справі (акт звірки взаєморозрахунків), ухвалою від 12.11.2009 року розгляд справи відкладено на 26.11.2009 року.
У судове засідання 26.11.2009 року представник відповідача письмовий відзив на позовну заяву не надав, також, представник відповідача не виконав вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 12.11.2009 року та не надав суду для огляду оригінал акту звірки взаєморозрахунків або належні докази його оформлення та направлення позивачу.
Представник позивача, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання 26.11.2009 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України, в зв'язку з нез'явленням в засідання представника позивача, ухвалою Господарського суду Київської області від 26.11.2009 року розгляд справи було відкладено на 10.12.2009 року та повторно зобов'язано сторони провести звірку взаєморозрахунків та надати в судове засідання акт звірки взаєморозрахунків.
В судовому засіданні 10.12.2009 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання 10.12.2009 року не з'явився, не повідомив суд про причини неявки та не надав витребувані ухвалою Господарського суду Київської області від 26.11.2009 року документи.
В зв'язку з неявкою представників відповідача, згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), справа розглядається без участі представників відповідача, за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні 10.12.2009 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд,-
У 2008 році Приватне підприємство «МКТ7» (позивач) та Закрите акціонерне товариство «Агробудмеханізація»(відповідач) уклали усну домовленість про поставку цегли керамічної лицьової МІ25 (далі - Товар), у кількості - 19 200 штук.
На виконання усної домовленості, 13.10.2008 pоку та 27.10.2008 року позивач поставив відповідачеві Товар на загальну суму 49 360,12 грн., що підтверджується належним чином оформленими видатковою накладною № 94 від 13.10.2008 року (на суму 24 680,06 грн. з ПДВ), видатковою накладною № 95 від 27.10.2008 року (на суму 24 680,06 грн. з ПДВ) та довіреністю представника відповідача на отримання Товару серії ЯПМ № 529316 від 13.10.2008 року (належним чином завірені копії вказаних документів знаходяться в матеріалах справи, оригінали оглянуті в судовому засіданні).
Фактично, між позивачем та відповідачем на підставі ст. ст. 202, 203, 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виникли правовідносини купівлі-продажу, згідно яких та на підставі ст. ст. 11, 509, 626 та 655 ЦК України у позивача виник обов'язок передати у власність відповідача замовлений ним Товар, а у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості отриманого Товару.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає майно (товар) і зобов'язується сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно ч.2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
В порушення усної домовленості та вимог діючого законодавства України відповідач за отриманий Товар не розрахувався. В судовому засіданні проти отримання товару відповідач не заперечував.
В зв'язку з наявністю заборгованості за переданий товар в сумі 49 360,12 грн., позивач 03.02.2009 року направив до відповідача лист вих. № 1/01/09 від 23.01.2009 року, в якому вказував на наявність боргу за поставлений Товар та вимагав найближчим часом його погасити. Вказаний лист був отриманий відповідачем 14.02.2009 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 3112712 (належним чином завірена копія знаходиться в матеріалах справи), але відповідач залишив лист вих. № 1/01/09 від 23.01.2009 року без відповіді.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки, зі змісту укладеного сторонами шляхом складання документів договору, неможливо визначити строк оплати відповідачем за отриманий товар, то суд дійшов висновку, що момент оплати товару сторонами не визначений.
Враховуючи вище зазначене, а також враховуючи лист позивача вих. №1/01/09 від 23.01.2009 року з вимогою погасити борг, який був отриманий відповідачем 14.02.2009 року, то суд вважає, що обов'язок відповідача по сплаті заборгованості, з урахуванням семиденного строку, передбаченого ст. 530 ЦК України, настав 22.02.2009 року.
У зв'язку з невиконанням відповідачем у строк, відповідно до ст.530 ЦК України, обов'язку по сплаті вартості переданого Товару, позивач направив до відповідача Претензією вих. № 1 від 14.07.2009 року з вимогою негайно погасити заборгованість за поставлений Товар та сплатити пеню за прострочення виконання грошових зобов'язань у розмірі 8 566,44 грн. Вказана претензія була отримана відповідачем 15.07.2009 року, що підтверджується штампом відповідача про реєстрацію вхідної кореспонденції за вх. № 606 від 15.07.2009 р. (належним чином завірена копія претензії знаходиться в матеріалах справи), але відповідач залишив Претензією вих. № 1 від 14.07.2009 року без відповіді та задоволення.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (далі -ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 та ч.7 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно ч.1 ст.11 ЦК України, зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених ЦК України.
Згідно ч.1 ст.526 ЦКУ та ч.1 ст.193 ГКУ, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства України, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не передбачено самим договором або законом (ст.525 ЦКУ).
Ч.1 ст.527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦКУ порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до досліджених судом матеріалів справи, відповідач в строки, встановлені чинним законодавством України щодо правовідносин із купівлі-продажу, не сплатив в повному обсязі позивачеві вартість переданих товарів. В наслідок порушення відповідачем вимог чинного законодавства України щодо оплати придбаних товарів, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 49 360,12 грн.
Згідно ст. 614 ЦКУ, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, що порушила зобов'язання.
У матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують вжиття заходів відповідачем щодо належного виконання зобов'язання.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення 49 360,12 грн. основного боргу належним чином доведені, підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи, відповідачем не спростовані, і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з наданими позивачем розрахунками, відповідачу, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦКУ, нараховані 5 807,21 грн. - збитків від інфляції.
Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення суми інфляційних суд встановив, що останні нараховані з порушенням положень норм чинного законодавства України, зокрема, ч.2 ст.625 ЦК України. Порушення допущені у розрахунку строку прострочення зобов'язання по сплаті вартості переданого по видатковим накладним Товару.
Позивач провів розрахунки суми інфляційних виходячи з того, що відповідач мав сплатити йому вартість поставленого товару в жовтні (негайно після передачі Товару). Та при розгляді матеріалів справи судом було встановлено, що в документах, оформлених сторонами на виконання усної домовленості про купівлю-продаж товару, не встановлено строку (терміну) виконання обов'язку покупця (відповідача) про сплату отриманого від продавця (позивача) Товару. Позивачем не надано суду інших допустимих та належних доказів, що підтверджували б встановлення сторонами дати оплати за переданий Товар. Отже, суд дійшов висновку, що момент оплати товару сторонами не визначений.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Виходячи з вище викладеного, обов'язок по оплаті переданого Товару виник у відповідача лише після отримання 14.02.2009 року листа позивача вих. №1/01/09 від 23.01.2009 року з вимогою погасити борг. З урахуванням семиденного строку, передбаченого ст. 530 ЦК України для виконання боржником обов'язку перед кредитором, строк прострочення виконання зобов'язання по сплаті 49 360,12 грн. боргу за переданий Товар потрібно відраховувати з 22.02.2009 року по дату звернення з позовом до суду (21.09.2009 року).
В письмових поясненнях, наданих позивачем в судове засідання 12.11.2009 року, позивач уточнив позовну заяву в частині стягнення з відповідача суми збитків від інфляції, виходячи із періоду прострочення оплати Товару відповідачем з 01.02.2009 р. по 30.11.2009 року.
Суд перерахував суму збитків від інфляції, з урахуванням положень Листа ВСУ N62-97р. від 03.04.1997 року «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»та Роз'яснень ВАСУ № 02-5/223 від 12.05.1999 року «Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції»та виходячи з періоду прострочення, встановленого судом з 22.02.2009 року (згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України) по 30.11.2009 року.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення суми збитків від інфляції підлягають частковому задоволенню, за розрахунками суду та стягненню підлягають збитки від інфляції в сумі 3 242,96 грн.
Також, суд розглянув вимог позивача щодо стягнення пені за прострочення відповідачем виконання зобов'язання по оплаті вартості переданого товару.
В письмових поясненнях, наданих позивачем в судове засідання 12.11.2009 року, позивач уточнив позовну заяву в частині стягнення з відповідача суми пені та просив її стягнути у розмірі 5 807,21 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно п.п.3 та 4 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Ч.1 ст.230 ГК України передбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити господарські санкції у вигляді грошової суми (зокрема, пеню).
В ч.6 ст.231 ГК України закріплено право сторони у господарському (грошовому) зобов'язанні визначати розмір штрафних санкцій (пені або штрафу) за порушення цього зобов'язання у відсотках обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.
Розмір пені за порушення зобов'язання ЦК України та ГК України не встановлений.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»№ 543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст.3 зазначеного Закону.
Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Оскільки, зі змісту укладеного сторонами шляхом складання документів договору, неможливо визначити наявність домовленості між сторонами про сплату штрафних санкцій (пені) за прострочення виконання зобов'язання по сплаті вартості Товару, суд дійшов висновку, що сторони не передбачили відповідальності у вигляді сплати пені та розміру пені.
Також, позивач не надав суду належних та допустимих доказів (ст. 32, ст. 34 ГПК України), підтверджуючих правомірність застосування до відповідача штрафних санкцій (пені), та розрахунку суми пені, хоча, згідно ч.1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, з урахуванням викладеного та наявних у справі доказів, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення суми пені у розмірі 5 807,21 грн. необґрунтованими та такими, у задоволенні яких потрібно відмовити.
Щодо позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Згідно із ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно ч.2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Отже, підставами для відшкодування моральної шкоди є наявність наступних умов: наявність шкоди, протиправність діяння (бездіяльності), наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням, вини того, хто завдав шкоду.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Згідно з листом Міністерства юстиції України №35-13/797 від 13.05.2004 року «Відшкодування моральної шкоди», з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно із ст. 4-2 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно із ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень.
Оскільки позивачем, всупереч вимогам ст. 33, ст. 34 ГПК України, не доведено факту спричинення позивачу моральної шкоди протиправними діями відповідача (наявності причинного зв'язку між невиконання відповідачем обов'язку по сплаті суми боргу та виникненням моральної шкоди), не представлене обґрунтування розміру моральної шкоди, заявленої до відшкодування, то за таких обставин, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.
Отже, з урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. необґрунтованими та такими, у задоволенні яких потрібно відмовити.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.
Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Агробудмеханізація» (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Привокзальна, буд. 76-А, код 22888316, р/р 26004001014079 в АБ «Перший Інвестиційний Банк», МФО 300506, або з будь-якого іншого розрахункового рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Приватного підприємства «МКТ7»(02140, м. Київ, проспект Миколи Бажана, буд. 14, кв. 396, код 35838210, р/р 26006116330101 в ЗАТ «СВЕДБАНКІНВЕСТ»м. Києва, МФО 320650) 49 360 (сорок дев'ять тисяч триста шістдесят) грн. 12 коп. - основного боргу, 3 242 (три тисячі двісті сорок дві) грн. 96 коп. - збитків від інфляції та судові витрати: 749 (сімсот сорок дев'ять) грн. 53 коп. державного мита та 223 (двісті двадцять три) грн. 48 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя Л.В. Сокуренко
Дата підписання рішення: 28.12.2009 року
Суддя Сокуренко Л. В.