Провадження № 2/537/463/2019
Справа № 537/2127/18
06.11.2019 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі
головуючого судді Маханькова О.В.,
за участю секретаря судового засідання Скічко Н.В., Посмітна О.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представник відповідача ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Крюківського районного суду у місті Кременчуці Полтавської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договорами позики,-
Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_5 боргу згідно договорів позики від 27 лютого 2015 року, 19 березня 2015 року, 22 травня 2015 року, 17 грудня 2015 року у розмірі 1 175 419 грн. 97 коп. з яких: 130 950 грн. 00 коп. - сума боргу, 173 222 грн. 84 коп. - відсотки, 871 247 грн. 13 коп - пені.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 27 лютого 2015 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 500 Доларів США з кінцевим терміном повернення 27.05.2015;
-19 березня 2015 року - 800 Доларів США з кінцевим терміном повернення 27.05.2015;
- 22 травня 2015 року - 1200 Доларів США з кінцевим терміном повернення 22.12.2015;
- 17 грудня 2015 року - 2500 Доларів США з кінцевим терміном повернення 17.06.2016.
Таким чином, за договорами позики відповідачем було отримано 5000 доларів США, що становить 130 950 грн. Однак, у визначені в розписках строки відповідач борг не повернула та не реагує на звернення позивача щодо повернення заборгованої суми. Прохав суд позов задовольнити.
Позивач та представники позивача в судовому засіданні позов підтримали, прохали суд позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні з позовними вимогами погодився частково, не заперечував факт отримання коштів в позику, але не згодний з розрахунком заборгованості, надав суду розрахунок заборгованості з врахуванням суми , яку повернув відповідач в якості відсотків.
В судове засідання експерт Л .Ліхтіна не з*явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
Суд, заслухавши, позивача, представників позивача та представника відповідача, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання зобов'язання.
Ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У ст. 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В ч. 12 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року вказано, що у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК. Разом із тим як за пред'явлення позову, так і при його вирішенні судом, ціна якого визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується позивачем або стягується судом у гривнях із урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.
Частиною 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, при здійсненні розрахунків на території України, за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом.
Судом встановлено, що 27 лютого 2015 року позивач ОСОБА_1 позичив відповідачу ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 500 Доларів США, які остання зобов'язувалась повернути з урахуванням відсотків 27 травня 2015 року, що підтверджується письмовим договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_5
19 березня 2015 року позивач ОСОБА_1 позичив відповідачу ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 800 Доларів США, які остання зобов'язувалась повернути з урахуванням відсотків 27 травня 2015 року, що підтверджується письмовим договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_5
22 травня 2015 року позивач ОСОБА_1 позичив відповідачу ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 1200 Доларів США, які остання зобов'язувалась повернути з урахуванням відсотків 22 грудня 2015 року, що підтверджується письмовим договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_5
17 грудня 2015 року позивач ОСОБА_1 позичив відповідачу ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 2500 Доларів США, які остання зобов'язувалась повернути з урахуванням відсотків 17 червня 2016 року, що підтверджується письмовим договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_5
Як встановлено судом, відповідач не повернув позивачу позичені грошові кошти у визначені договорами строки, і до даного часу не виконав взяті на себе зобов'язання за договорами позики.
Суд, частково погоджується з розрахунком заборгованості, проведений експертом Л.Ліхтіною та наданим суду представником позивача, і вважає за наступне.
Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Частиною 1 ст. 192 ЦК України визначено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до прийняття за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим, ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
В такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язанями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.
Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у ст. 1048 ЦК України, та при застосуванні ст. 625 ЦК України.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України в справі N 6-79цс14 від 02.07.2014 р.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав відповідачу грошові кошти за чотирма договорами позики на загальну суму 5000,00 доларів США.
Тому, борг за договором позики від 27.02.2015 р. в сумі 17500.00грн що еквівалентно 500 доларів США. станом на 27.05.2015року/.
Борг за договором позики від 19.03.2015 р. в сумі 21600.00грн що еквівалентно 800 доларів США станом на 27.02.2015року.
Борг за договором позики від 22.05.2015 р. в сумі 1200 доларів США/1200.00доларів США х 23.51грн. станом на 22.12.2015/ та в еквіваленті національної валюти, станом на час закінчення дії договору становить 28212.00 грн.
Борг за договором позики від 17.12.2015 р. в сумі 2500 доларів США/2500.00доларів США х 24.90грн. станом на 17.06.2016року/ та в еквіваленті національної валюти, станом на час закінчення дії договору становить 62250.00 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за чотирма договорами позики в сумі 129562.00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В судовому засіданні встановлено та не заперечується позивачем та її представником що відповідач сплатила а позивач отримав в рахунок погашення заборгованості за користування кредитом та пені за договорами від 22.05.2015року та договору від 17.12.2015року сумі коштів, а саме 20.10.2015року в сумі 70доларів США, 20.11.2015року в сумі 70 доларів США,20.01.2016року 195доларів США, 22.03.2015року в розмірі 220доларів СЩА,, 14.08.2016р. в розмірі 880доларів США, 30.05.2017р. в сумі 220доларів США, 25.09.2017р. в сумі 220доларів США, 30.10.2017р. в сумі 220доларів США, 19.12.2017р. в сумі 220доларів США а також 1600грн, 980грн., 980грн.
При проведенні розрахунку стягнення відсотків судом враховано висновок експерта №7 Ліхтіної Л.Р., але лише в частині строку дії договору від 27.02.2015 року та 19.03.2015 року
Виходячи з вимог договору позики від 27.02.2015року,термін дії якого закінчився 27.05.2015року з відповідача необхідно стягнути відсотки за користування кредитом за період часу з 28.03.2015року по 28.05.2015року з розрахунку 17500.00х3.5% : 100=612.5х3=1837.50грн.
Виходячи з вимог договору позики від 19.03.2015року, термін дії якого закінчився 27.05.2015року з відповідача необхідно стягнути відсотки за користування кредитом за період часу з 19.03.2015року по 27.05.2015року з розрахунку 21600.00х3.5% : 100=756 х2= 1512.00грн.
Судом враховано рішення Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018року відповідно до якого Велика Палата відступила від висновку Верховного суду України від 02 грудня 2015року та зазначила, що після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік, а тому вимоги про стягнення з відповідача коштів виходячи з трирічного строку позовної давності задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи порушення позичальником умов договорів позики та наявність заперечень з боку представника відповідача по розрахунку, суд приходить до висновку, що цивільне (майнове) право позивача по отриманню від відповідача позики та інших складових грошового зобов'язання підлягає судовому захисту, а відповідно позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договорами позики підлягає частковому задоволенню, тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість за договорами позики від 27.02.2015, 19.03.2015, 22.05.2015, 17.12.2015 у розмірі грн., відсотки за користування позиками у розмірі 129562 грн. 00 коп., відсотки у розмірі 3 349 грн. 50 коп., а всього 132 911 грн. 50 коп.
Крім того, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір пропорційно задоволений позовних вимог у розмірі 969.10 грн.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 192, 526, 533, 546, 547, 549, 610, 625, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 209, 247, 265, 272, 282, 284, 354ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договорами позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договорами позики від 27.02.2015р., 19.03.2015р., 22.05.2015р., 17.12.2015року у розмірі 129 562/сто двадцять дев*ять тисяч п*ятсот шістдесят дві/ грн. 00коп, відсотки за користування позиками у розмірі 3 349/три тисячі триста сорок дев*ять/ грн. 50 коп., а всього 132 911/ сто тридцять дві тисячі дев*ятсот одинадцять/ грн. 50 коп.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 / - 969/дев*ятсот шістдесят дев*ять/грн.10 коп. сплаченого позивачем судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду через Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області протягом тридцяти днів з дня складання рішення в повному обсязі. Особи , які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: Маханьков О.В.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06 листопада 2019року.