Справа № 2а-6296/09/1270
Категорія № 3.1
11 березня 2009 року.
Луганський окружний адміністративний суд у складі: судді КачуріноїЛ.С.
при секретарі Лемба А.В.,
в присутності сторін:
позивача: ОСОБА_1 ;
представника позивача: ОСОБА_2 ;
представника відповідача: Горбенко Є.С., довіреність № ВДЗР/3944 від 25.12.08;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання неправомірною відмову у прийнятті на роботу, -
27 листопада 2008 року до Луганського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання неправомірною відмову у прийнятті на роботу.
У позовній заяві позивач просив суд визнати неправомірною відмову Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області у прийнятті на роботу та зобов'язати відповідача прийняти на службу в органи внутрішніх справ.
У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та пояснив, що він служив в органах внутрішніх справ України більше 9 років. У 2002 році у зв'язку з тяжкими сімейними обставинами він був змушений звільнитися зі служби за власним бажанням. Під час служби він показував високі результати, за що має подяки. У 2008 році він знову вирішив піти на службу в органи внутрішніх справ і звернувся до УМВС України в Луганській області із заявою про прийняття на службу. Заяву у нього прийняли однак в укладенні контракту відмовили, повідомивши про це листом від 13.11.2008 року пославшись на те, що за період попередньої служби допускалися порушення службової та виконавчої дисципліни, тому питання щодо прийому знову на службу в органи внутрішніх справ колишніх співробітників розглядаються тільки стосовно тих працівників, які під час проходження служби характеризувалися виключно з позитивного боку.
Позивач вважає, що ці доводи не відповідають дійсності та вважає відмову незаконною, посилаючись на ст. 5-1 КЗпП України згідно якої заборонено необгрунтовано відмовляти у прийнятті на роботу.
Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував і просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, обгрунтовуючи свої заперечення тим, що позивачем за період попередньої служби допускалися порушення службової та виконавчої дисципліни.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивач - громадянин України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, освіта вища, проживає за адресою: АДРЕСА_1
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в період з 01.11.1995 року по 18.10.2002 року проходив службу в органах внутрішніх справ України та був звільнений за власним бажанням. У 2004 році ОСОБА_1 звертався із заявою про повторне прийняття на службу в органи внутрішніх справ але йому було відмовлено.
У зв'язку із повторним зверненням ОСОБА_1 27 жовтня 2008 року із заявою про прийняття на службу в органи внутрішніх справ сектором кадрового забезпечення УМВС України в Луганській області була проведена службова перевірка за висновками якої співробітника кадрового апарату з урахуванням того, що за період служби в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 допускав порушення службової та виконавчої дисципліни, неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, обгрунтованих підстав до звільнення не мав, на момент звільнення мав діюче стягнення, згідно вказівки МВС України № 681 від 15.08.2005 року його прийом на службу в органи внутрішніх справ було визнано недоцільним.
Зокрема, згідно висновку службової перевірки від 06 листопада 2008 року встановлено, що у листопаді 1995 року ОСОБА_1 був призначений на посаду інспектора дорожньо-патрульної служби Луганської роти ДПС окремого полку ДПС ДАІ при УДАІ УМВС України в Луганській області, на якій працював до травня 1999 року. За цей період ОСОБА_1 один раз заохочувався правами керівництва УДАІ УМВС України в Луганській області та один раз притягувався до дисциплінарної відповідальності наказом УМВС України в Луганській області від 12.02.1997 року № 47о/с за самоусунення від роботи по встановленню та затриманню угнаних транспортних засобів, за що йому було оголошено догану.
У травні 1999 року ОСОБА_1 був призначений інспектором з автотранспорту технічного відділення окремого полку ДПС ДАІ при УДАІ УМВС України в Луганській області. Працюючи в займаній посаді ОСОБА_1 характеризувався позитивно. У червні 2000 року за поданим рапортом він був переведений для подальшого проходження служби на посаду дільничного інспектора міліції відділення дільничних інспекторів міліції Станично-Луганського РВ УМВС України в Луганській області. Перебуваючи на займаній посаді ОСОБА_1 своє ставлення до служби змінив, не завжди вміло використовував у роботі нормативні документи, що регламентують діяльність служби дільничних інспекторів. Став допускати неодноразові безпідставні запізнення на службу та прогули. За цей час двічі притягувався до дисциплінарної відповідальності, а саме: за порушення вимог наказу МВС України № 500-91р., за що наказом начальника Станично-Луганського РВ УМВС України в Луганській області від 18.12.2000 року № 177 був попереджений про неповну посадову відповідальність, а також за низькі показники у службовій діяльності. За 9 місяців 2002 року ним було розкрито лише 2 злочини, складено 5 адміністративних протоколів, розглянуто 26 заяв громадян, що було значно нижче середнього показника роботи підрозділу.
У жовтні 2002 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням не мотивуючи це будь-якими поважним и причинами. З урахуванням його ставлення до служби, наполяганням на звільненні, його рапорт був задовільнений та наказом УМВС України в Луганській області від 18.10.2002 року № 237о/с ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. На час звільнення ОСОБА_1 було 33 роки та календарна вислуга 9 років 2 місяці 5 днів.
У червні 2004 року ОСОБА_1 звертався до УМВС України в Луганській області із заявою про повторне прийняття на службу в органи внутрішніх справ. За розглядом цього звернення керівництвом УМВС України в Луганській області було прийняте рішення щодо недоцільності його прийому знову на службу в органи внутрішніх справ, про це рішення ОСОБА_1 був проінформований.
З огляду на наявні у справі докази та приймаючи до уваги всі наявні у справі фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи суд вважає, що позивач не надав під час судового розгляду справи доказів щодо неправомірності відповідача у відмові у повторному прийнятті його на службу в органи внутрішніх справ.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Втім, суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення з урахуванням гіпотези норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, кола фактів, які необхідно доказати.
Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
У зв'язку з цим, завданням суду, як одного з різновидів державної влади в системі розподілу влад є вирішення спору про право, поновлення порушених суб'єктивних прав громадян і організацій, зміцнення законності в державі.
Вирішуючи дану справу суд виходить з того, що у зв'язку із специфікою службової діяльності працівників органів внутрішніх справ, у відповідності до вимог, які пред'являються до співробітників міліції, співробітник міліції повинен відповідати за виконання покладених на нього обов'язків та поставлених завдань, досконало знати оперативну обстановку, нормативні документи, які регламентують його службову діяльність. У своїй діяльності він повинен неухильно дотримуватись законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, положень нормативних документів, бути чесним, дисциплінованим, об'єктивним.
Цей висновок суду грунтується на положенні ст. 1 Закону України від 20.12.1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію», згідно якого визначено, що міліція в Україні - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
З висновку службової перевірки від 06.11.2008 року, проведеної у зв'язку із повторним зверненням позивача про повторне прийняття на службу в органи внутрішніх справ суд установив, що за період служби в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 допускав порушення службової та виконавчої дисципліни, неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, обгрунтованих підстав до звільнення не мав, на момент звільнення мав діюче стягнення.
В той же час, згідно зобов'язання, яке позивач надав при прийомі на службу в органи внутрішніх справ України, ознайомившись з Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом, поступаючи на службу в органи внутрішніх справ на посаду рядового та молодшого начальницького складу, зокрема зобов'язався в період служби чесно і добросовісно виконувати покладені на нього обов'язки, вимоги Присяги, статутів, наказів.
Згідно дисциплінарного Статут органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV, визначена сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень
та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.
Згідно ст. 1 цього Статуту службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Статтею 2 Статуту визначено, що дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 за час служби в УДАІ притягувався до дисциплінарної відповідальності наказом УМВС України в Луганській області від 12.02.1997 року № 47о/с за самоусунення від роботи по встановленню та затриманню угнаних транспортних засобів, за що йому було оголошено догану. В подальшому, працюючи на посаді дільничного інспектора міліції відділення дільничних інспекторів міліції Станично-Луганського РВ УМВС України в Луганській області не завжди вміло використовував у роботі нормативні документи, що регламентують діяльність служби дільничних інспекторів, за що двічі притягувався до дисциплінарної відповідальності, а саме: за порушення вимог наказу МВС України № 500-91р., за що наказом начальника Станично-Луганського РВ УМВС України в Луганській області від 18.12.2000 року № 177 був попереджений про неповну посадову відповідальність, а також за низькі показники у службовій діяльності.
Зазначені вище обставини дають підстави суду зробити висновок, що позивач, прийняті на себе зобов'язання виконував недобросовісно, чим порушив присягу та дисципліну.
Таким чином, аналіз зазначених даних і обставин дає підстави суду зробити висновок, що в вочевидь позивач до виконання покладених службових обов'язків відносився недобросовісно, виявив нездатність ефективно виконувати службові обов'язки, внаслідок чого, за своїми діловими та моральними якостями не відповідає вимогам, які пред'являються співробітникам міліції, що дає підстави суду вважати відмову в прийнятті на службу в органи внутрішніх справ обгрунтованою.
Цей висновок суду грунтується на вимогах Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, яким передбачено, що з метою вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ, підвищення ефективності їх роботи, поліпшення добору, розстановки і виховання кадрів, стимулювання підвищення кваліфікації, ініціативності, творчої активності та відповідальності працівників за доручену справу всебічно оцінюються їх ділові, професійні, моральні та особисті якості, рівень культури і здатність працювати з людьми, робляться висновки про відповідність займаній посаді і даються рекомендації щодо подальшої служби.
Статтею 17 Закону України від 20.12.1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» визначено, що на службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання.
Таким чином, аналіз встановлених судом обставин дозволяє суду дійти висновку про те, що вимоги позивача у справі щодо визнання неправомірною відмову Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області у повторному прийнятті на роботу та зобов'язання відповідача прийняти його на службу в органи внутрішніх справ, на відповідають чинному законодавству, не підтверджені матеріалами справи і задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 21, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання неправомірною відмову у прийнятті на роботу відмовити у зв'язку з необгрунтованістю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.. 160 цього Кодексу-з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 16 березня 2009 року.