Справа № 467/325/19
2/467/176/19
07.10.2019 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого - судді Явіци І.В.
за участю секретаря судового засідання Андросової А.В.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
відповідачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за набувальною давністю,-
Вимоги позивача та доводи на їх обгрунтування
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач, уточнивши свої вимоги, посилався на те, що у 1996 році рішенням загальних зборів КСП "Бугське" с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області членам цього підприємства в рахунок майнових паїв було виділено будівлю підсобного приміщення - овочесховища, розташованого по АДРЕСА_1 .
У 2002 році він викупив у пайщиків їхні частки у цьому приміщенні, про що останні надали розписки та зобов'язались укласти нотаріально посвідчені договори.
Однак, свої зобов'язання не виконали, у той час як їхні розписки до цього часу не збереглись.
Тож, позивач вказує, що починаючи з 2002 року і до цього часу одноособово, безперервно та відкрито користується овочесховищем, яке не перебуває на балансі Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області і не має власника.
А тому, апелюючи до положень ст. 344 ЦК України, просив суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на підсобне приміщення (овочесховище), розташоване по АДРЕСА_1 .
Процесуальні дії у справі
Провадження за цими вимогами було відкрите ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 березня 2019 року.
Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2019 року до участі у справі залучено співвідповідачів та з метою дотримання їхніх прав та інтересів продовжено строку підготовчого судового засідання на строк, не більше, ніж тридцять днів.
Ухвалами Арбузинського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2019 року, від 10 липня 2019 року та від 10 вересня 2019 року судом витребувано докази, які долучено до матеріалів справи.
Ухвалою цього ж суду від 24 червня 2019 року підготовче провадження було закрите, а справу призначено до судового розгляду по суті.
Позиція сторін
Позивач в судовому засіданні свої вимоги підтримав, просив їх задовольнити та пояснив, що овочесховище, яким він наразі відкрито користується, було надано відповідачам на паї.
У 2002 році, однак, точно не пам'ятає, він дізнався, що овочесховище розпайоване між членами КСП та оскільки йому було потрібне приміщення для вирощування грибів, то ОСОБА_6 , яка займалась питаннями розпаювання, зібрала у приміщенні КСП пайщиків та повідомила їх, що він хоче придбати овочесховище.
Оскільки пайщики не були проти того, аби він його придбав, то він сплатив їм кошти за їхні частки, а вони передали йому приміщення.
Про отримання від нього грошей, пайщики надали йому розписки, однак вони не збереглись, так як їх загубила ОСОБА_7 , до якої він звернувся з питання оформлення підсобного приміщення.
Позивач вказував, що з 2002 року постійно користувався овочесховищем, вирощував у ньому гриби, здійснюючи поточний ремонт.
А наразі постало питання оформлення документів щодо цього приміщення, а тому просив задовольнити його позов.
Представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити з підстав, що викладені у ньому та пояснив суду, що у приміщення наразі немає власника, ним ніхто не користувався, окрім позивача.
Відповідач ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дали суду аналогічні за змістом показання, які зводились до того, що десь у 2002 році, точно не пам'ятають, ОСОБА_6 , яка займалась розпаюванням майна колгоспу, повідомила їм про наявність їхніх часток, зокрема, і у приміщенні овочесховища, яке знаходиться за селом Іванівка Арбузинського району Миколаївської області.
Оскільки частка була вкрай малою і саме овочесховище їм не було потрібне, то вони продали його ОСОБА_1 за 1000,00 грн. За скільки свою частку продали інші пайщики їм невідомо, однак на сьогоднішній день вони вже померли.
Відповідачі вказали, що з того часу приміщенням користується позивач та вирощує там гриби.
Проти задоволення позову відповідачі не заперечували, позаяк, згодні з обставинами, на які посилається позивач.
Представник відповідача - Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області в судове засідання не з'явився, про його дату, час і місце повідомлений належно, причин свого неприбуття не вказав, проте, надав письмову заяву, якою просив розглядати справу за його відсутності, паралельно вказавши, що проти задоволення позову не заперечує.
Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин з посиланням на докази, у тому числі й на докази, що відхилені судом та мотиви їх відхилення, а також оцінка аргументів, наведених учасникам справи
Тож, суд, у свою чергу, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши наявні у його розпорядженні докази, оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, також достатності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, з огляду на правову аксіому «Atrium habet se intromittere indicia prae se» (суд має справу з тими доказами, які перед ним), керуючись законом, виходив із такого.
Зокрема, із показань позивача та відповідачів суд установив, що позивач з 2002 року користується підсобним приміщенням (виробничий будинок) - овочесховищем, загальною площею 398, 3 кв. Метрів, із яких допоміжна площа 330,0 кв. м., що розташоване по АДРЕСА_1 .
Вказаний об'єкт на балансі Іванівської сільської ради не перебуває, що підтверджується довідкою за підписом сільського голови Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 14 січня 2019 року за № 1-К/03-02.
Як показали суду відповідачі, вказаний об'єкт був розпайований поряд з іншим майном, а вони отримали його частки у рахунок належних їм майнових паїв.
При цьому, згідно довідки Архівного відділу Арбузинської районної державної адміністрації Миколаївської області від 05 червня 2019 року № Я-16/01-10, документи КСГП "Бузьке" с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області за 1996 рік на зберігання до архіву не надходили.
Аналогічною за своєю суттю є й довідка Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 06 червня 2019 року за № 146/04-03.
Таке не дає змоги підтвердити факт розпаювання майна КСП "Бузьке", у тому числі, й спірного об'єкту, однак, відповідачі не заперечували ці обставини, та, більш того, підтвердили їх, вказавши на розпаювання, у той час, як суд не має обгрнутованого сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання відповідачами.
До того ж суд достовірно установив, що позивач протягом тривалого часу відкрито користується спірним об'єктом, зокрема, використовує його для вирощування грибів.
Після уточнення позивачем адреси об'єкту та повторного у зв'язку із цим витребування судом доказів щодо власника чи то балансоутримувача овочесховища, а також форми власності на об'єкт, установити будь - які дані із цього питання не є можливим, оскільки з відповідей Архівного відділу Арбузинської РДА Миколаївської області від 24 липня 2019 року № Я-66/04-04 та Державного архіву Миколаївської області від 25 липня 2019 року № 03-07/55, слідує, що ці установи не мають у своєму розпорядженні даних про розпаювання майна КПС "Бузьке", у тому числі й овочесховища, у 1992 - 2000 роках.
Водночас, згідно довідки Арбузинського районного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" право власності на будинок АДРЕСА_1 не зареєстроване, а відомості щодо розпаювання майна КСП "Бузьке" відсутні.
Таким чином, позивач, стверджуючи про відсутність власника спірного об'єкту, посилаючись на безперервне, вільне і відкрите користування ним протягом більш як сімнадцять років та апелюючи до положень ст. 344 ЦК України, вважав наявними правові підстави для визнання за ним права власності на спірний об'єкт за набувальною давністю.
Однак, суд не може погодитись із цим, зокрема, виходячи із такого.
За змістом ч.1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
При цьому, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду ( ч.4 ст. 344 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 вказала, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність
володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може
приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Однак, у даному конкретному випадку, суд не установив дійсності усіх умов у сукупності, які б давали підстави задовольнити цей позов.
Так, позивач є особою, яка у розумінні ч.1 ст. 2 ЦК України, може набути право власності на майно за набувальною давністю.
Водночас, спірний об'єкт не є таким, що вилучений з цивільного обороту, а тому може бути предметом набуття права власності у порядку ст. 344 ЦК України, тобто цей об'єкт володіння є законним.
Однак, аналізуючи наведені позивачем доводи щодо добросовісності заволодіння спірним об'єктом у даному випадку, суд зважав на недоведеність цього.
Так, як було вказано вище, володілець майна в момент його заволодіння не знає і не повинен знати про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач, як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з тих підставі, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Та у цій ситуації, перед судом беззаперечно не доведені ці умови.
Так, позивач не має доказів того, що відповідачі, зокрема, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у встановленому законом порядку набули право власності на виділені їм у процесі розпаювання частки з тим, аби мати достатні правові підстави для продажу цих часток.
Крім того, відповідачі в судовому засіданні вказували на наявність інших пайщиків, у тому числі, й спірного об'єкту, проте, суд не установив цих осіб і сторони на них не вказали.
Зокрема, лише двоє пайщиків підтвердили факт передання їм коштів за їхні частки, у той час, як інші особи, що також отримали частки у спірному об'єкті, невідомі.
Інакше кажучи, наразі не є доведеним, що позивач отримав спірний об'єкт у володіння за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Це виключає можливість визнати за ним право власності на весь об'єкт за набувальною давністю, оскільки установлені судом обставини свідчать про відсутність безумовної умови набуття права власності - добросовісності заволодіння майном.
При цьому, позивач вказував, що набув прав на об'єкт в результаті його купівлі - продажу, сплативши пайщикам кошти за їхні частки, про що останні надали йому розписки.
Сам же по собі факт того, що розписки були загублені, не може бути достатньою підставою для задоволення позову, так само, як і те, що відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не підтвердили за допомогою належних і допустимих доказів набуття права власності у встановленому законом порядку, а відтак і права продавати свої частки.
Тобто, ті обставини, за яких позивач набув права володіння майном, виключають можливість визнання за ним права власності за набувальною давністю.
Таким чином, попри дійсність і доведеність факту відкритого і безперервного володіння овочесховищем понад строк, установлений законом, а також здатність позивача на бути право власності на нього, суд не установив визначальної умови, за якої може бути набутим право власності за набувальною давністю, а саме : добросовісності заволодіння, яка означає, що
володілець майна не знав і не міг знати про те, що володіє чужим майном, як то, наявності таких обставин, які не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
До того ж, факт відсутності власника овочесховища не доведений беззаперечно, у той час, як визнання права власності за набувальною давністю можливе лише за умови відсутності такого.
А це говорить про відсутність правових підстав для задоволення цього позову.
Щодо судових витрат
Судовий збір, за умови відмови у задоволенні позову, не підлягає розподілу за правилами ст. 141 УПК України.
З цих мотивів, керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за набувальною давністю - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Явіца