06.11.2019
Справа № 497/1007/19
Провадження № 2/497/700/19
06 листопада 2019 року м. Болград
Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Кодінцевої С.В.,
секретаря судового засідання - Ковтун О.І.,
без участі сторін,
розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,
Позивач звернулася до суду з названим позовом (а..2-3), який згодом уточнила (а.с.58), та просить постановити рішення, яким:
- визнати правочин купівлі-продажу 4/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
- визнати за нею, позивачем право власності на 4/100 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивує тим, що 15 листопада 2018 року вона, позивач ОСОБА_1 домовилась з відповідачем ОСОБА_2 про купівлю-продаж 4/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
В результаті чого позивач передала відповідачу грошові кошти, а відповідач у свою чергу передала ключі та документи, що підтверджується розпискою від 15.11.2018 року.
При зверненні до нотаріальної контори з метою оформлення правочину позивачу було відмовлено, у зв'язку з відсутністю кадастрового номеру земельної ділянки на якій розташований будинок.
З метою виготовлення кадастрового номеру та необхідної документації позивач звернулася до спеціалізованої організації, в результаті чого їй було роз'яснено, що будинок знаходиться у сумісній власності та для замовлення документації для виготовлення кадастрового номеру земельної ділянки потрібна згода усіх співвласників, що неможливо здійснити у зв'язку з відсутністю деяких співвласників за вищезазначеною адресою.
Оскільки відповідачка є особою похилого віку, 1926 року народження, її донька забрала до Республіки Молдова, де вона і проживає на теперішній час, важко хворіє, та до України не приїжджає, а відтак ухиляється від укладення цієї угоди в нотаріальному порядку.
Проте вона позивач, користується придбаним майном, постійно проживає в ньому, так як вважає себе повноправним власником, хоча до теперішнього часу правочин не оформлений належним чином.
Зазначене стало приводом для звернення до суду.
Ухвалою від 11.07.2019 року було відкрито провадження по справі та призначено підготовчий розгляд на 06.09.2019 року о 10:00 годині (а.с.33).
06.09.2019 року ухвалою суду підготовчий розгляд по справі відкладено у зв'язку з клопотанням позивача та повторно призначено на 02.10.2019 року о 10:00 годині (а.с.56).
16.09.2019 року на адресу суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, а якій позивач просить визнати правочин з купівлі продажу 4/100 частини житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 дійсним (а.с.58).
02.10.2019 року ухвалою суду підготовчий розгляд по справі закрито та призначено справу до судового розгляду призначеного на 06.11.2019 року о 09:00 годині (а.с.62).
Позивач в судове засідання не прибула, про час та місце проведення судового розгляду повідомлена належним чином (а.с.64), на адресу суду надала заяву про розгляд справи без її участі та про задоволення її уточнених позовних вимог у повному обсязі (а.с.46).
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибула, про час та місце проведення судового розгляду повідомлена належним чином, на адресу суду з Республіки Молдова надіслала заяву про визнання позовних вимог та про розгляд справи без її участі (а.с.50).
Представник відповідача ОСОБА_3 (а.с.48-49) прибувши до суду через канцелярію суду подала заяву про визнання позовних вимог її довірителем ОСОБА_2 , та проведення судового розгляду у її відсутність та у відсутність ОСОБА_2 (а.с.47-49).
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заяви сторін по справі, суд прийшов до висновку про задоволення уточнених позовних вимог за наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Болградського районного суду Одеської області від 02.10.2018 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено та визнано за нею право власності на 4/100 частини житлового будинку з господарськими будівлями та дворовими спорудами при ньому, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14-15).
15 листопада 2018 року між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ОСОБА_2 , був укладений правочин на 4/100 частин житлового будинку за АДРЕСА_1 .
На виконання умов договору позивачем була сплачена відповідачу обумовлена вартість частини житлового будинку, що підтверджується розпискою від 15.11.2018 року (а.с.17, 53) та актом прийому передачі частини домоволодіння від 15.11.2018 року (а.с.18).
У подальшому, при зверненні позивача до приватного нотаріуса Болградського районного нотаріального округу Ажинтарева В.В. щодо посвідчення договору купівлі-продажу 4/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , їй було роз'яснено, що для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, істотною умовою є присутність особисто продавця, а окрім іншого наявність розміру та кадастрового номеру земельної ділянки на якій він розташований (а.с.59).
У відповідності до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями ст.208 ч.1 п.3 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою ст.206 цього Кодексу.
Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Статтею 638 ЦК України становлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Така згода між сторонами була досягнута по всіх істотних умовах договору купівлі-продажу частини житлового будинку. Зокрема, було досягнуто згоди по наступних умовах договору купівлі-продажу: визначено предмет договору купівлі-продажу, погоджено ціну товару (частини житлового будинку), передано позивачем, як покупцем, належної грошової суми за придбаний товар: частину житлового будинку, продавцем передано, а позивач, в свою чергу, прийнято частину житлового будинку, який на власний розсуд користується та володіє нею.
Відповідно до ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином з моменту передання нерухомого майна, тобто з 15.11.2018 року, позивач ОСОБА_1 стала його власником.
Згідно ст.218 ч.3 ЦК України, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимог щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Крім того, відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу … житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.
Що стосується визнання права власності на нерухоме майно, то згідно ч. 3 ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Нині діючі та діючі на момент укладання договору купівлі-продажу між сторонами статті 334, 640, 657 ЦК України вимог щодо обов'язкової державної реєстрації таких правочинів не містять та не пов'язують момент вчинення таких правочинів з державною реєстрацією.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», встановлена державна реєстрація саме речових прав на нерухоме майно, а не самих правочинів, з яких набувається це право, а ст. 19 цього ж Закону договори та рішення суду зазначає лише як підставу для реєстрації прав, а не як об'єкт державної реєстрації.
В даному випадку не можна застосовувати положення ч. 1 ст. 210 ЦК України, так як вимоги державної реєстрації укладеного між сторонами договору купівлі-продажу законодавство України не передбачає, хоча раніше (до моменту укладення цього договору купівлі-продажу) таку вимогу містили положення ст.ст.334, 557, 640 ЦК України, які пов'язували момент вчинення таких правочинів з державною реєстрацією, та про які йдеться мова в п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», однак ці положення є вже недіючі у зв'язку зі змінами, внесеними із Законами України № 1878-VІ (1878-17) від 11.02.2010 року, № 2756-VІ (2756-17) від 02.12.2010 року.
Суд констатує, що вирішуючи спори про визнання правочинів дійсними, судам необхідно враховувати, що з 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», яким ч.3 ст.640 ЦК викладено в новій редакції, а саме: «договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення», і таким чином, до правочинів, укладених після 1 січня 2013 року абзац 3 п.13 ППВСУ №9 у прямому своєму розумінні не може бути застосований.
При вирішенні справи по суті суд приймає до уваги правову позицію, яка викладена в Постанові ВСУ № 6-1288цс17 від 06 вересня 2017 року, згідно якої суди дійшли неправильного висновку про те, що норма ч.2 ст.220 ЦК України не застосовується до спірних правовідносин у зв'язку з необхідністю державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна. Однією з умов застосування ч. 2 ст.220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Відповідно до п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Таким чином, суд, дослідивши надані письмові докази в сукупності, дійшов висновку, що між сторонами виникли договірні відносини з приводу купівлі-продажу частини житлового будинку, однак позивачем втрачена можливість з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин, так як відповідач, будучи особою досить похилого віку, 1926 року народження, проживає в Республіці Молдова, не з'являється до нотаріуса для посвідчення вище вказаного договору, а відтак, втрачена можливість посвідчення вище вказаного договору у нотаріуса, також встановлено, що інших підстав нікчемності правочину в даному випадку немає.
За таких обставин суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин між сторонами вимог ч. 2 ст. 220 ЦК України, оскільки сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, відбулося повне виконання умов договору, тому суд може визнати дійсним договір купівлі-продажу,4/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 укладений між відповідачем ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 ..
У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Згідно ст.82 ч.1 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення(стаття 229 ЦПК України).
Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.
При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.
Виходячи з цих обставин, суд приходить до висновку, що укладений 15 листопада 2018 року договір купівлі-продажу на 4/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , може бути визнаним дійсним, та перешкоди для визнання права власності на нерухоме майно у вигляді 4/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . суд не вбачає, у зв'язку з чим уточнені позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 95,133, 141, 247 ч.2, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 284-289, 354, 355 ЦПК України суд -
Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та визнання права власності - задовольнити.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу 4/100 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженкою с. Виноградівка, Болградського району Одеської області, РНОКПП НОМЕР_1 право власності на 4/100 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Болградський районний суд Одеської області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя С.В.Кодінцева