Справа № 2-2289/2008
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
17 квітня 2009 р. Ленінський районний суд м. Луганська в складі:
головуючого судді Таранової О.П.,
при секретарі Великоцької А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1 обласної організації Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства „Колос" агропромислового комплексу України, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права користування житлом, переведення прав та обов'язків покупців за договором купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку,
зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку,
Позивачі звернулися з первісним позовом до відповідачів, з наступними уточненнями, в обгрунтування позову вказали, що проживають ІНФОРМАЦІЯ_1 на кварталі 50-річчя Оборони ОСОБА_1 ОСОБА_1 з 1993 p., де займають 4 кімнати житловою площею 40, 05 кв. м. Вказаний будинок належав відповідачу ОСОБА_1 обласної організації Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства „Колос" (далі ЛОО „Колос") як „Будинок тваринників". Ордер на вселення не надавався, але родину позивачів фактично було вселено та зареєстровано в цьому будинку за розпорядженням голови ЛОО „Колос", їм було відкрито особовий рахунок для оплати за приміщення, який позивачі вважали за договір найму житлового приміщення. Позивачі неодноразово зверталися до ЛОО „Колос" із проханням про приватизацію або викуп тих кімнат будинку, де вони проживали, але отримували відмову з посиланням на те, що будинок не є жилим. Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7В.у липні 2007 р. за договором купівлі-продажу придбали весь спірний будинок у ЛОО „Колос" за 49000 грн. Позивачі вважають, що вказаний договір купівлі-продажу спірного будинку було вчинено з порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивачів і недодержанням моральних засад суспільства, оскільки родину позивачів „власник фактично „викинув на вулицю". Просили визнати за позивачами право на користування 1/3 частиною спірного будинку № 15-в на кварталі 50-річчя Оборони ОСОБА_1 ОСОБА_1, визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного будинку від 17.07.2007р., укладений між відповідачами, визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_8 право власності на 1/3 частину спірного будинку за кожним, перевести на позивачів права та обов'язки покупців 1/3 частини спірного будинку, виплатити ОСОБА_6 та ОСОБА_7 1/3 частину вартості будинку - 16333, 33 грн., які внесені позивачами на депозитний рахунок суду.
ОСОБА_6 та ОСОБА_8 звернулися із зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном. Позов обгрунтували тим, що вони придбали спірний будинок у ЛОО „Колос" 17.07.2007 р. Рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації „Правосуддя" від 20.10.2007 р. за ОСОБА_6 та ОСОБА_8. було визнано право власності на спірний будинок по 1А частині за кожним. Право власності зареєстровано в Електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно, тобто ОСОБА_6 та ОСОБА_8 є повноправними власниками спірного майна. Спірний
будинок не є житловим, він не добудований, не був зданий в експлуатацію, не має внутрішньої обробки приміщень, мережі комунікацій: електропостачання, водопостачання, каналізації та не пристосований до проживання. Адміністрація ЛОО „Колос" у 1993 р., де на той час працювали ОСОБА_2 та ОСОБА_3, дозволила родині ОСОБА_3 тимчасово проживати в двох кімнатах „Будинку тваринника" (тобто спірного будинку). Після звільнення з роботи в ЛОО „Колос" відповідачі приміщення звільнити відмовились, посилаючись на те, що вони прописані за цією адресою і мають право на проживання. Позивачі вважають, що відповідачі незаконно користуються чужою власністю та перешкоджають позивачам вільно володіти, користуватися та розпоряджатися їхньою приватною власністю - спірним будинком. Просили виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із спірного будинку та зняти їх з реєстраційного обліку за цією адресою.
У судовому засіданні позивачі (за первісним позовом) та їх представник позовні вимоги підтримували, надали письмові заперечення на зустрічний позов просили уточнений позов задовольнити. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, ОСОБА_8 просили відмовити.
Представник відповідачів - ОСОБА_1 обласної організації Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства „Колос" агропромислового комплексу України, ОСОБА_6, ОСОБА_8 (за дорученням) надав суду письмові заперечення на первісний позов, в судовому засіданні підтримав зустрічні позовні вимоги в повному обсязі, просив зустрічний позов задовольнити, в задоволенні первісного позову просив відмовити.
Дослідивши й оцінивши докази в справі в їхній сукупності, вислухавши пояснення сторін, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не засновані на законі й не підлягають задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_8 є обгрунтованими і їх належить задовольнити з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні, спірний будинку № 15-в на кварталі 50-річчя Оборони ОСОБА_1 ОСОБА_1 в теперішній час належить в рівних частках ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 17.07.2007 р. та рішення постійно діючого третейського суду при асоціації „Правосуддя" (м. Алчевськ) від 20.10.2007 p., яким договір купівлі-продажу спірного будинку від 17.07.2007 р. визнано дійсним, та за ОСОБА_6 і ОСОБА_8 визнано право власності на спірний будинок - по 1/2 частині за кожним. Право власності зареєстровано за ОСОБА_6 і ОСОБА_8 в БТІ ОСОБА_1 27.12.2007 р. на підставі вказаного рішення третейського суду. Вказане рішення третейського суду є чинним, ніким не скасовано, та позивачами ОСОБА_5 не оспорювалось, про що вони самі вказують у своєму уточненому позові. Отже, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 є належними власниками спірного будинку.
У 1993 році керівництво ЛОО „Колос", де на той час працювали ОСОБА_2 та ОСОБА_3, дозволило родині ОСОБА_3 тимчасово проживати в спірному будинку. Ордер на вселення не надавався, але родину позивачів фактично було вселено та зареєстровано в цьому будинку, їм було відкрито особовий рахунок для оплати за приміщення. Після звільнення з роботи в ЛОО „Колос" позивачі плату за користування спірним приміщенням не сплачують, про що вони самі зазначили в позовній заяві.
За змістом ст. ст. 4, 6, 50 ЖК України до житлового фонду належать жилі будинки (закінчені будівництвом і здані в експлуатацію), а також жилі приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання громадян, які мають бути благоустроєними стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам. Відносини, пов'язані з використанням під житло приміщень у нежилих будинках, не призначених для постійного проживання громадян, регулюються нормами цивільного, а не житлового законодавства незалежно від їх тривалості. Зокрема, якщо в жилий будинок не
закінчений будівництвом і не зданий в експлуатацію вселились особи не в передбаченому ЖК України порядку, вимоги про їх виселення вирішуються за нормами не житлового, а цивільного законодавства (Правові позиції Верховного Суду України в категорії „Житлове право", п.п. 9, 59). Також Верховний Суд України роз'яснив, що вимоги про виселення з приміщень, що не входять до складу житлового фонду (виробничих та інших нежилих приміщень) вирішуються на підставі норм, що регулюють договір майнового найму, а не житлового законодавства (п.5 Постанови ВСУ „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12.04.1985 р. № 2 в ред. Постанови від 25.05.1998 р. № 15).
Як убачається із наданих суду документів та пояснень сторін, спірний будинок з самого початку будувався як Будинок тваринника кінно-спортивного комплексу з цільовим призначенням для використання в якості побутового приміщення та місця відпочинку працівників стайні кінно-спортивного комплексу ЛОО „Колос", але в зв'язку з нестачею коштів залишився недобудованим і не був зданий в експлуатацію. Як убачається із санітарно-гігієничного висновку СЕС Ленінського і Кам"янобрідського районів ОСОБА_1 від 18.11.2005 р. в спірному будинку відсутні водопровідні, каналізаційні та опалювальні мережі, навколо будинку відсутнє вимощення, вологість значно перевищує санітарні норми.
Проаналізувавши викладені обставини, суд доходить висновку, що спірний будинок та приміщення в ньому, якими користуються позивачі, не є жилими, оскільки не призначені для постійного проживання громадян. Крім того, позивачі (за первісним позовом) вселились в будинок не в передбаченому ЖК України порядку, тобто не на підставі рішення про надання житлового приміщення, та не маючи ордера, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення, як передбачено ст. 58 ЖК України.
Отже, позивачі (за первісним позовом) не набули права користування житлом у спірному будинку, незалежно від тривалості проживання, і їх відносини з власниками будинку регулюються нормами не житлового, а цивільного законодавства. Наявність реєстрації (прописки) позивачів за вказаною адресою в даному випадку не має правового значення.
Відповідно до ст. 153 ЦК України (в ред.1963 p.), що діяв на час вселення позивачів у спірний будинок, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови, що визначені такими законом або є необхідними для договорів даного виду. Ніякі істотні умови, які необхідні для договорів майнового найму між сторонами не узгоджувались, та не було додержано письмової форми. Отже, договір майнового найму між позивачами та ЛОО „Колос" не укладався, приміщення в спірному будинку були надані позивачам в тимчасове користування. На думку суду, в даному випадку, в силу аналогії закону ( ст. 818 ЦК України, що регулює відносини наймодавця житла з тимчасовими мешканцями) позивачі повинні звільнити займані приміщення протягом семи днів від дня пред'явлення до них вимоги про звільнення приміщення.
Вимоги про переведення прав та обов'язків покупця майна на іншу особу можуть бути заявлені в тому випадку, якщо при укладенні договору купівлі-продажу було порушено переважне право купівлі цієї особи ( ст. 362 ЦК України). Позивачі (за первісним позовом) не є ані співвласниками, ані наймачами спірного будинку, тому в них відсутнє переважне право купівлі цього будинку і на них не можуть бути переведені права та обов'язки покупців.
Зважаючи на вищевикладене, суд доходить висновку, що при укладенні договору купівлі-продажу спірного будинку між ЛОО „Колос" та ОСОБА_6 і ОСОБА_8 права та законні інтереси позивачів (за первісним позовом) порушено не було, отже, підстави для визнання договору недійсним відсутні.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не грунтуються на законі і задоволенню не підлягають в повному обсязі.
Позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_6 і ОСОБА_8 згідно зі ст. 391 ЦК України, як власники спірного майна мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпоряджання своїм майном. Суд погоджується з їх діодами
про те, що відповідачі (за зустрічним позовом) перешкоджають позивачам вільно володіти, користуватися та розпоряджатися їх приватною власністю - спірним будинком. Тому зустрічний позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, у відповідності зі ст. ст. 386, 391 ЦК України (в ред.2003 p.), ст. 153 ЦК України (в ред.1963 р.), ст. ст. 4, 6, 50 ЖК України, керуючись ст. ст. 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1 обласної організації Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства „Колос" агропромислового комплексу України, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права користування житлом, переведення прав та обов'язків покупців за договором купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку, відмовити через необгрунтованість.
Зустрічний позов ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку, задовольнити.
Зняти ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з реєстраційного обліку за адресою: м. Луганськ, квартал 50-річчя Оборони ОСОБА_1, буд. № 15-в.
Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із будинку № 15-в на кварталі 50-річчя Оборони ОСОБА_1 ОСОБА_1.
Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана до апеляційного суду Луганській області через Ленінський місцевий суд ОСОБА_1 протягом десяти днів від дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.