Справа № 120/1408/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк Михайло Васильович
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
06 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Охрімчук І.Г. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо непроведення нарахування та виплати у період з 25 січня 2018 року по 21 червня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1
- зобов'язати Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25 січня 2018 року по 21 червня 2018 року.
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення 21 червня 2018 року остаточного розрахунку при звільнені із військової служби ОСОБА_1
- зобов'язати Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені із військової служби за період з 16 січня 2019 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 25 січня 2018 року по 21 червня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 25 січня 2018 року він проходив військову службу на посаді старшого лейтенанта, офіцера (оперуповноваженого з протидії нелегальній міграції) першого сектору оперативно-розшукового відділу оперативно-розшукового управління. Відповідно до наказу Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 155-ос "Про особовому складу" від 19 червня 2018 року був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Проте, після звільнення в запас з'ясувалося, що відповідачем в період проходження ним служби і до моменту звільнення не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення у зв'язку з відсутністю відповідних видатків в кошторисних призначеннях Державної прикордонної служби України. На переконання позивача, протиправна бездіяльність відповідача, яка полягала у неправомірному не нарахуванні та невиплаті йому індексації грошового забезпечення, в свою чергу призвела до порушення його законних прав та інтересів в частині не проведення своєчасного розрахунку при звільненні за період з 16 січня 2019 по день фактичної майбутньої виплати індексації грошового забезпечення за період 25 січня 2018 року по 21 червня 2018 року.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо непроведення нарахування та виплати у період з 25 січня 2018 року по 21 червня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Зобов'язано Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25 січня 2018 року по 21 червня 2018 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Наказом начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 25 січня 2018 року № 13-ОС старшого лейтенанта ОСОБА_1 призначено офіцером (оперуповноваженим з протидії нелегальної міграції) першого сектору оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Сартана) оперативно-розшукового управління, зараховано на всі види забезпечення у 1 прикордонному загоні та визнано таким, що приступив до виконання службових обов'язків за посадою з 25.01.2018 року.
21 травня 2018 року на підставі наказу начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України №123-ос "По особовому складу" старшого лейтенанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом "а" частиною 6 статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року.
Згідно наказу т.в.о. начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 155-ос "По особовому складу" від 19 червня 2018 даний військовослужбовець був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знятий зі всіх видів забезпечення та зарахований до військового оперативного резерву першої черги. Остаточною датою закінчення військової служби за цим наказом визначено 21 червня 2018 року.
19 листопада 2018 року представник позивача - адвокат Балтак Д.О. звернувся із адвокатським запитом № 454 до начальника Донецького прикордонного загону про отримання інформації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01 липня 2015 року по 19 червня 2018 року.
На вказаний запит представник позивача отримав відповідь від 04 грудня 2018 року № 11-10826 про те, що за період перебування ОСОБА_1 на грошовому забезпеченні у Донецькому загоні з 25 січня 2018 року нарахування індексації грошового забезпечення не проводилося.
Перед цим, 25 червня 2018 року представник позивача звертався із інформаційним запитом до Адміністрації Державної прикордонної служби щодо надання документального підтвердження або спростування факту припинення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України починаючи із 01 липня 2015 року по поточний момент.
Листом за № 11/300-Б від 06 липня 2018 року Адміністрація Держприкордонслужби повідомила, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, передбачених на відповідний рік. Розпоряджень (роз'яснень) щодо призупинення та/або невиплати індексації військовослужбовцям та працівникам упродовж періоду з 01 липня 2015 року по поточний момент не видавалося.
Вважаючи, що відповідач, маючи обов'язок здійснити індексацію грошового забезпечення за період проходження служби позивачем з 25 січня 2018 року по 21 червня 2018 року, безпідставно не здійснив нарахування та виплату його відповідних сум, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, суд виходив з того, що вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання останнього нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25 січня 2018 року по 21 червня 2018 року є обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення.
Приймаючи рішення щодо решти позовних вимог, а саме стягнення (визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та виплатити) середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені, суд виходив з того, що нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання цим рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, відтак суд вважав, що позовні вимоги в цій частині є передчасними, фактично спрямованими на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату індексації грошового забезпечення, а тому не підлягають задоволенню.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи просив, як вбачається з апеляційної скарги, скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та задовольнити позовні вимоги позивача про стягнення (визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та виплатити) середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджує, що доводи апелянта є необґрунтованими, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, рішення суду без змін, з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частини третя та четверта статті 9 Закону №2011-XII).
Статтею 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
У відповідності до пункту 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 за №537/15228 (чинної на час проходження позивачем військової служби), індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.
Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі Закон №1282-XII), визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Аналогічна норма закріплена у пункті 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року (далі Порядок №1078).
Статтею 4 Закону № 1282-XII встановлено підстави для проведення індексації. Так індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" у частині першій статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №15, ст. 111) цифри "101" замінено цифрами " 103".
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Відповідно до статті 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункт 4 Порядку №1078).
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 року №141 пункт 5 Порядку №1078 викладено в такій редакції: "У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків".
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів").
Отже, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Згідно зі статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Відповідно до статті 27 Закону України від 03 квітня 2003 року №661-IV Про "Державну прикордонну службу України" фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством.
У свою чергу, положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина друга, шоста статті 5 Закону № 1282-XII в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII.)
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року).
Ці норми безпосередньо не пов'язують індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів. Виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Тобто, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відтак суд першої інстанції правильно зазначив, що відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу. А відтак, посилання відповідача на відсутність видатків у 2018 році на виплату індексації грошового забезпечення як поважну причину непроведення розрахунку суд відхиляє.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання останнього нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.01.2018 року по 21.06.2018 року є обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення.
Що стосується вимог про визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо непроведення 21.06.2018 року остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язання нарахувати та виплатити на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 16.01.2019 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.01.2018 року по 21.06.2018 року, то слід зазначити наступне.
Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Однак, вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку. При цьому, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Тотожний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
Верховний Суд у постанові від 06.06.2018 року у справі № 803/1105/16 (провадження № К/9901/11863/18) також наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Колегія суддів зазначає, що для з'ясування усіх обставин по справі та визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми - індексації грошового забезпечення, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Як встановлено судом першої інстанції, та видно з матеріалів справи, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.
Для проведення розрахунків належної до стягнення суми, суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми недоплаченої індексації грошового забезпечення.
Нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату індексації грошового забезпечення, а тому не підлягають задоволенню.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що суттєвим для покладання на роботодавця обов'язку виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку також є те, чи існував на момент звільнення спір про розміри належних працівникові сум при звільненні та коли він виник.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зазначені норми спрямовані на те, щоб унеможливити випадки, коли підприємство не оспорює свого боргу перед працівником, однак безпідставно не здійснює йому відповідних виплат. Відповідальність за невиплату належних працівникові сум полягає в обов'язку виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Єдиний виняток з цього правила встановлює частина 2 статті 117 КЗпП України, яка вказує на те, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до даних бухгалтерського обліку за відповідачем не існувало відповідного боргу перед працівником. Відповідні суми йому не нараховувалися і як борг не обліковувалися.
Відтак при вирішенні питання про виплату середнього заробітку слід чітко визначити момент виникнення спору стосовно належних сум позивачу й те, як ці обставини вплинули на своєчасність повного розрахунку з ним.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 06 листопада 2019 року.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Охрімчук І.Г. Капустинський М.М.