Справа № 640/3713/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Шрамко Ю.Т.
06 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Пилипенко О.Є.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року (розглянута у порядку спрощеного позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
У березні 2019 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, МОУ), в якому позивач просить суд: визнати протиправною відмову відповідача в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності, внаслідок поранення (контузії) пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії; зобов'язати відповідача призначити та виплатити в місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду одноразову грошову допомогу позивачу у зв'язку з настанням інвалідності, внаслідок поранення (контузії) пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що рішення відповідача є протиправним та таким, що суперечить чинним нормам законодавства, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у нього виникло разом зі встановленням ІІ групи інвалідності, тобто з 07 червня 2016 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що 08 жовтня 2018 року Закарпатським обласним військовим комісаріатом за вх. № 7524 зареєстрована заява ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю від 25 вересня 2018 року, до якої було додано: копія паспорта, копія картки фізичної особи-платника податків, копія протоколу ЦВЛК МОУ від 16.05.2013 року № 288, копія висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 25 лютого 2013 року №177/13, довідка МСЕК від 07 червня 2016 року серії АВ№0584351, копії посвідчень, копія військового квитка.
У відповідності до наданої суду копії довідки до акту від 07 червня 2016 року серії АВ№0584351 позивачу при повторному огляді встановлено ІІІ групу інвалідності довічно, причина інвалідності зазначена, як «поранення, контузія, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».
У відповідності до копії акту судово-медичного обстеження №177/13 від 25 лютого 2013 року, судово-медичний експерт на підставі наданих йому даних судово-медичного обстеження ОСОБА_1 , прийшов до висновку, що на момент проведення судово-медичного обстеження у ОСОБА_1 мали місце тілесні ушкодження у вигляді рубців на передній поверхні лівого колінного суглобу у верхній частині, в чоловій області зліва, тімяній зліва, чоловій зправа. Клінічно у нього встановлено: наслідки черепно-мозкової травми з порушенням ліквородинаміки; рубцеві зміни правої барабанної перетинки; хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість, антропатія сітківки очей. Вказане може являтися наслідком вогнепальних осколочних поранень (рубці) та контузії вибуховою хвилею, спричинених внаслідок вибухової травми в 1985 році.
Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався й до Міністерства оборони України зі зверненням, на яке Департаментом фінансів Міністерства оборони України було надано відповідь від 16 листопада 2018 року №0290/Р-1674/895, в якій рекомендовано позивачу звернутися до військового комісаріату за місцем проживання для отримання більш детальних роз'яснень з питання наявності права щодо призначення одноразової грошової допомоги, а військовому комісару Київського обласного військового комісаріату доручено запросити заявника на прийом та надати такі роз'яснення.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, останній звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (надалі - Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ).
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
У частині 2 статті 16 цього Закону визначенні у яких випадках та якій категорії військовослужбовців призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Відповідно до частини 2 статті 16-2 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.
У відповідності до частин 8, 9 статті 16-3 вказаного Закону особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з нормами Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (надалі - Порядок №975 - в редакції, що діяла на момент звернення позивача з приводу виплати допомоги), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, в даному випадку, інвалідність позивачу вперше встановлена 28 листопада 2011 року, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» №328 від 3 листопада 2006 року, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, (надалі також - Закон №2011-ХІІ), Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № (надалі - Порядок №499).
У пунктах 3 та 4 Порядку №499 визначено перелік документів, який має подати особа, якій виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, за місцем проходження служби (зборів) або до військкомату (далі - уповноважений орган).
При цьому, пунктом 7 Порядку №499 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку.
Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.
Аналогічні положення в частині порядку подання керівником уповноваженого органу висновку розпорядникові бюджетних коштів щодо можливості виплати одноразової грошового допомоги міститься й у пункті 13 Порядку №975.
Наведене свідчить, що звертаючись до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 діяв у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 звертався до Міністерства оборони України саме зі зверненням в порядку Закону України «Про звернення громадян» щодо надання роз'яснень про порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, а не з заявою про призначення та виплату такої допомоги. Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом обставини в цій частині, позивачем суду не надано, а тому суд критично сприймає твердження позивача про те, що відповідачем було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, оскільки такі твердження не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної адміністративної справи по суті.
Таким чином, встановлено, що питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України не вирішувалось у порядок та спосіб, визначені законодавством України, у зв'язку з не направленням Закарпатським обласним військовим комісаріатом відповідного висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги разом із заявою та необхідним пакетом документів позивача, а тому позовні вимоги до Міністерства оборони України є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Інші доводи та аргументи сторін не спростовують висновків суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтованими, у зв'язку з чим у їх задоволенні слід відмовити.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
О.Є. Пилипенко