Справа № 826/3592/16 Головуючий у 1 інстанції: Чудак О.М.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
31 жовтня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Епель О.В. Карпушової О.В. Борейка Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування постанови,-
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № 37/16/10/26-2/2302/0/2 від 23.02.2016.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2017 року - без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року скасовано, справу № 826/3592/16 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 23.02.2016 №37/16/10/26-2/2302/0/2 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна архітектурно-будівельна інспекція України звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, позивач зобов'язаний був перед початком експлуатації житлового будинку вчинити дії щодо прийняття його в експлуатацію, а тому його правомірно притягнуто до відповідальності за порушення частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до Свідоцтва про сплату єдиного податку серії НОМЕР_2 від 01.07.2009 р. ОСОБА_1 , як суб'єкт підприємницької діяльності, здійснює підприємницьку діяльність з технічного обслуговування та ремонту автомобілів за адресою АДРЕСА_1 з 01.07.2009 р. Факт здійснення позивачем вказаної діяльності підтверджується й звітами, які ФОП ОСОБА_1 подав до ДПІ у Деснянському районі міста Києва за звітні періоди (квартали) 2009 року.
До Державної архітектурно-будівельної інспекції України надійшла вимога Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві №46/12013-11/1 від 29.01.2016 про виділення спеціаліста Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві з метою проведення позапланової перевірки на предмет дотримання вимог містобудівного законодавства ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), за адресою АДРЕСА_1 .
12.02.2016 р., на підставі вимоги Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 29.01.2016 р., відповідачем проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, за результатом якої, складено акт від 12.02.2016 р.
За результатами перевірки відповідачем встановлено, що під час виїзду на місце, 25.01.2016 р. у присутності ФОП ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 триповерховий житловий будинок з мансардою та нежитловими приміщеннями. Будівельні роботи не виконуються, будівельники та будівельна техніка відсутні.
Згідно даних Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про проведення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, дані щодо надання та реєстрації документів, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві станом 12.02.2016 р. не видавав та не реєстрував документів дозвільного декларативного характеру, які б надавали право на виконання будівельних чи підготовчих робіт за адресою вказаного об'єкту будівництва.
На підставі викладеного, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України встановлено, що ФОП ОСОБА_1 самочинно виконав будівельні роботи із будівництва триповерхового житлового будинку з мансандрою та нежитловими приміщеннями, без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, чим порушив частину першу статті 34 та частину другу статті 36 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності».
Одночасно, перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 експлуатує нежитлові приміщення першого поверху житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 у якості станції технічного обслуговування, без прийняття їх до експлуатації у встановленому порядку, чим порушено частину восьму статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
12.02.2016 р. відповідачем складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
Постановою Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України №37/16/10/26-2/2302/02/2 від 23.02.2016 р. визнано ФОП ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом 3 пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у розмірі 62 010 грн.
Позивач не погоджуючись із вказаною постановою про накладення штрафу, звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (суб'єктів містобудування) за правопорушення у сфері містобудівної діяльності встановлює Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року N 3038-VI.
Так, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року N 3038-VI, державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 1 вказаного Закону N 3038-VI, правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб'єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Вчинення суб'єктами містобудування правопорушень у сфері містобудівної діяльності тягне за собою відповідальність, передбачену цим та іншими законами України.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова прийнята, відповідно до матеріалів Акту перевірки від 12 лютого 2016 року, з підстав експлуатації нежитлового приміщення першого поверху житлового будинку, в якості станції технічного обслуговування, без прийняття їх до експлуатації, відповідно до вимог законодавства України, у порушення ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка встановлює, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
У відповідності до частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
Вищенаведена стаття 39 Закону N 3038-VI, який набрав чинності 12 березня 2011 року, визначає порядок прийняття в експлуатацію, після набрання ним чинності, закінчених будівництвом об'єктів та містить заборону на експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, за час його дії. Дія даного Закону не поширюється на відносини, які виникли до набрання ним чинності.
З набуттям чинності Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" N 208/94-ВР від 14 жовтня 1994 року, статтею 1 встановлювалася відповідальність за правопорушення у сфері містобудування. Разом з тим, вказаний Закон не передбачав відповідальності за експлуатацію або використання об'єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію. Вперше таке положення закріплене у цьому Законі 24 жовтня 2000 року шляхом доповнення частини першої зазначеної статті абзацом, що встановлював відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності та вдосконалення державного регулювання у сфері містобудівної діяльності" від 22 грудня 2011 року N 4220-VI, 19 січня 2012 року викладений у новій редакції Закон України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності", пункт 6 частини другої статті 2 якої, передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації.
Так, відповідач зазначає, що, згідно технічного паспорту від 04.12.2015 р. (інвентаризаційна справа №664), житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , збудовано самочинно в 2010 році.
Разом з цим, позивач посилається на технічний паспорт від 18.04.2017 р. (інвентаризаційна справа №263-0417Б), згідно якого, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , побудовано в 1991 році. Даний технічний паспорт виготовлений на замовлення позивача та містить відмітку, що вказаний об'єкт збудовано самочинно та підлягає введенню в експлуатацію.
Таким чином, матеріали справи містять два технічні паспорти на той самий будинок із різною інформацією щодо року побудови такого будинку.
Інших доказів щодо дати побудови житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 матеріали справи не містять.
Згідно статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, вказує на неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.
Крім того, поняття "експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта" не може тлумачитися як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення насамперед полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об'єкта містобудування з початку його використання.
Частина 8 статті 39 Закону N 3038-VI, з урахуванням змін, встановлює, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
Отже, обов'язок введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена визначена відповідальність.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 04.03.2014 р. у справі №21-433а13.
Так, згідно пояснень позивача, ОСОБА_1 , як суб'єкт підприємницької діяльності, почав здійснювати діяльність з технічного обслуговування та ремонту автомобілів за адресою АДРЕСА_1 з 01.07.2009 р., що підтверджується Свідоцтвом про сплату єдиного податку серії НОМЕР_2 від 01.07.2009 р., виданого ДПІ у Деснянському районі міста Києва, а також, звітами, які ФОП ОСОБА_1 подав до ДПІ у Деснянському районі міста Києва за звітні періоди (квартали) 2009 року.
Отже, факт здійснення вказаної діяльності свідчить про експлуатацію позивачем першого поверху житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , починаючи з 01.07.2009 р., адже судом не встановлено іншого приміщення придатного для технічного обслуговування та ремонту автомобілів за вказаною адресою.
Під час апеляційного розгляду справи апелянт не надав доказів того, що ФОП ОСОБА_1 почав використовувати вказаний об'єкт до чи після 01.07.2009 р.
Позиція відповідача щодо даного питання обмежується лише посиланням на те, що на момент проведення перевірки (12.02.2016 р.) такий об'єкт експлуатується позивачем.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач, станом на 01.07.2009 р., без введення в експлуатацію, експлуатував житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .
Тобто, станом на 01.07.2009 р. позивач не ввів в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт містобудування до початку його експлуатації, чим вчинив дії, які (виключно у разі наявності у позивача відповідного обов'язку із введення в експлуатацію такого об'єкта) з 12.03.2011 р. вважаються порушенням частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Оскільки експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта не може тлумачитись як триваюче правопорушення, колегія суддів вважає, що відповідач помилково кваліфікував вказані дії позивача, як порушення частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» не набрав чинності на момент вчинення таких дій позивачем.
Також, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем строку накладення на позивача штрафу, згідно пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».
За вказане порушення позивача притягнуто до відповідальності 23.02.2016 р., тобто, після закінчення строку, передбаченого частиною одинадцятою статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», що є підставою для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови відповідача від 23.02.2016 №37/16/10/26-2/2302/0/2.
А тому, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що постанова Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 23.02.2016 р. №37/16/10/26-2/2302/0/2 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності є протиправною та підлягає скасуванню.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ФОП ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250,315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Епель О.В. Карпушова О.В.
Повний текст постанови виготовлено 04.11.2019 року