05 листопада 2019 року м. Дніпросправа № 160/2997/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Кязимової Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року (суддя - Лозицька І.О., повний текст складено 10.06.2019р.) по справі №160/2997/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-2292-57 від 08.11.2018р. в сумі 15819,54 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що оскаржувана вимога винесена з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки він не відноситься до жодної з категорій осіб, що визначені в ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", так як не забезпечував себе роботою самостійно, жодних звітів про нарахування єдиного внеску відповідачу не подавав. Крім цього вказував на те, що вимогу винесено без проведення документальної перевірки відносно позивача та складення відповідного акту. Також, вказував на те, що вказана вимога була ним оскаржена в адміністративному порядку, однак будь-яких рішень, з приводу його скарги, контролюючим органом прийнято не було, що, у відповідності до п.56.9 ст.56 ПК України, вважається задоволенням його скарги.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Вирішуючи спірні відносини між сторонами, суд першої інстанції виходив із того, що позивач з 05.11.2003р. по 11.01.2019р. був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Обов'язком зареєстрованого суб'єкта підприємницької діяльності є сплата єдиного страхового внеску у розмірі та у строки, які визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Встановивши те, що позивачем вказаний обов'язок не було виконано у періоді, що визначений у спірній вимозі (2017-2018 роки), суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. При цьому, надаючи оцінку аргументам позивача, суд першої інстанції вказав на те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується не лише на підставі акту проведеної перевірки, а і на підставі даних інформаційних систем контролюючого органу, які містять інформацію про те, що платник має недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо правомірності оскаржуваної вимоги. Позивач вказує на те, що виходячи із положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" можливо зробити висновок про те, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати єдиний внесок. З цього приводу позивач також посилається на те, що у періоді, що визначений у вимозі, він перебував у трудових відносинах з підприємствами, які, як роботодавці, і сплачували єдиний внесок за своїх працівників. З цих підстав позивач вказує на те, що у спірному випадку мало місце невиправдане втручання державних органів у його право на мирне володіння майном, оскільки він хоча і був зареєстрованим суб'єктом підприємницької діяльності, але підприємницьку діяльність не здійснював, а єдиний соціальний внесок сплачували за нього роботодавці в розмірі не менше мінімального. Крім цього, позивач звертає увагу на порушення відповідачем порядку розгляду його скарги на вимогу про сплату недоїмки, оскільки до теперішнього часу ним не було отримано будь-якого рішення з приводу розгляду його скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду залишити без змін з огляду на його законність і обґрунтованість.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у період з 05.11.2003 року по 11.01.2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебував на обліку в Криворізькій північній об'єднаній Державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Станом на 31.10.2018р., за позицією контролюючого органу, за позивачем обліковувалася недоїмка у розмірі 15819,54грн.
08.11.2018 року відповідачем винесено вимогу № Ф-2292-57 про сплату боргу (недоїмки) за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 15 819,54 грн.
Правомірність та обгрунтованість вказаної вимоги є предметом спору, який передано на вирішення суду.
За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Отже фізична особа-підприємець, яка в силу положень ст..50 Цивільного кодексу України визначається як особа, яка здійснює своє право на підприємницьку діяльність, є платником єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно положень п.3 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали прощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
Отже фізична особа, яка зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності є платником єдиного внеску, при цьому, враховуючи положення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", незалежно від того чи отримує вона дохід від такої діяльності чи ні.
З цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необґрунтованість аргументів позивача про те, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 зазначеного Закону недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Частинами 3 та 4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Отже, враховуючи наявність у позивача недоїмки по сплаті єдиного внеску, відповідачем правомірно сформовано та направлено позивачу оскаржувану вимогу.
Щодо аргументів позивача про донарахування сум єдиного внеску без проведення перевірки, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка є чинною на час виникнення спірних відносин між сторонами.
Ця Інструкція визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.
Відповідно до п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
За приписами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Отже вимога надсилається не лише у випадку, якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску, що передбачає необхідність направлення такої вимоги після вручення акту перевірки та розгляду заперечень, а і у випадку, зокрема, якщо страхувальник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, що підтверджується обліковими даними з інформаційної системи фіскального органу.
Щодо аргументів позивача про недотримання відповідачем порядку розгляду скарги на оскаржувану вимогу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так позивач вказує на те, що відповідачем, в порушення вимог п.56.9 ст.56 ПК України, не було прийнято жодного рішення з приводу його скарги на вимогу про сплату єдиного внеску.
З приводу таких аргументів слід зазначити те, що позивачем, як при зверненні до суду із позовом так і з апеляційної скаргою, не було надано доказів того, що ним було подано скаргу на рішення контролюючого органу у відповідності до вимог Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2015 №1124 (Зареєстровано в Мінюсті 03.02.2016р. №178/28308).
Отже дослідивши встановлені обставини справи, аргументи позивача. з якими останній пов'язував незаконність оскаржуваної вимоги про сплату боргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року по справі №160/2997/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Вступну та резолютивну частину проголошено 05.11.2019р.
Повне судове рішення складено 06.11.2019р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк