06 листопада 2019 року справа №360/2203/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Компанієць І.Д., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у справі № 360/2203/19 (головуючий суддя І інстанції - Смішлива Т.В.), складене в повному обсязі 16 липня 2019 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
28 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про:
- визнання протиправними дії Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 ЗУ “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, п. 9-1 Постанови КМУ від 23.11.2011 № 1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, п.п. 2-3 Постанови КМУ від 15.11.2017 № 851 “Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з врахуванням проведених виплат.
- зобов'язання відповідача провести позивачу перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2019, обчисливши її з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 ЗУ “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, п. 9-1 Постанови КМУ від 23.11.2011 № 1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, п.п. 2-3 Постанови КМУ від 15.11.2017 № 851 “Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з врахуванням проведених виплат.
- зобов'язання відповідача відповідно до ч. 3 ст. 59 ЗУ ” Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” здійснити з 1 січня 2019 року перерахунок пенсії з інвалідності, обчисленої з п'ятикратному розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року та виплату різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за період з 1 січня 2019 року до моменту здійснення перерахунку (а.с. 3-19).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року позов задоволено частково. задовольнити частково. Визнано протиправними ді Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні, починаючи з 13.05.2019, перерахунку та виплати пенсії на підставі частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року. Зобов'язано Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області перерахувати та виплатити пенсію з урахуванням раніше виплачених сум ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, починаючи з 13.05.2019. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с. 140-144).
Не погодившись із вищевказаним рішенням, Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції, та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги , зазначено, що з 20.02.2003 позивач перебуває на обліку в Рубіжанському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області та отримує пенсію як с учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1 категорії) та інвалід 2 групи. 13.05.2019 позивач звернувся до відповідача із письмовим зверненням щодо перерахунку пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 1 січня відповідного року, відповідно до ч. З ст. 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням рішення Конституційного суду України у справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19 (№ 1-р(ІІ)/2019). Листом від 22.05.2018 № 168/М-14 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки рішення Конституційного Суду України у справі № 3-14/2019 /402/19, 1737/19 (№ 1-р(ІІ)/2019 не містить положень щодо порядку його виконання, з зазначеного питання Пенсійний Фонд України звернувся до Міністерства соціальної політики України. До часу відповідь від Міністерства соціальної політики України не надходила.
Також, відповідач/апелянт зазначив, що за змістом ст. 10 Закону № 796-ХІІ до осіб, які належать до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС належать не тільки військовослужбовці та що ст. 59 Закону № 796- ХІІ регулює пенсії саме військовослужбовців, а отже ч. 3 ст. 59 Закону визначає порядок призначення пенсії серед інших особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, саме під час проходження дійсної строкової служби.
Однак, 25.04.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) (№1-р(ІІ)/2019), яким вирішено: 1) визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях ч. З ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №'796-ХІІ зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю; 2) словосполучення «дійсної строкової», що міститься в Положеннях частини третьої ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Крім того, в абзаці 4 п. 3 рішення Конституційного Суду України від 19.06.2001 № 9-рп/2001 зазначено, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно правових актів.
За таких обставин відповідач зазначає, що станом на момент звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії положень щодо порядку виконання рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 були відсутні.
При цьому, зазначив, що позивач із заявою встановленого зразку до пенсійного органу не звертався (а.с. 144-150).
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Разом із апеляційною скаргою від управління надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника пенсійного органу.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності, встановлену у відповідності до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (арк. спр. 20-21,47-48).
Відповідно до довідки серії № 084408 позивач є особою з інвалідністю, має другу групу інвалідності, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації ЧАЕС. (арк.спр. 25)
Згідно експертного висновку Донецької регіональної міжвідомчої експертної ради від 07 жовтня 2008 року № 223 встановлено, що захворювання позивача пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (арк.спр. 24).
З військового квитка позивача серії НОМЕР_2 вбачається, що позивач у період з 13 червня 1986 року по 15 липня 1986 року приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (арк.спр.30).
Згідно довідки військової частини № 61753 від 16 липня 1986 року ОСОБА_1 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 13 червня 1986 року по 15 липня 1986 року (арк. спр. 29).
13 травня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою в якій зазначив, що враховуючи Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)2019 від 25.04.2019 та те, що частина третя статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо призначення позивачу пенсії з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01.01.2019 розповсюджується на позивача, просив відповідача провести перерахунок обчисленої пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року (арк.спр.31).
Відповідач, 22.05.2019 за № 168 надав відповідь на звернення щодо перерахунку пенсії ліквідатору ЧАЕС в якому серед іншого зазначив, що Другим сенатом Конституційного Суду України 25.04.2019 прийнято Рішення № І-р(ІІ)/2019 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зазначено, що оскільки Рішення № І-р(ІІ)/2019 не містить положень щодо порядку його виконання, з зазначеного питання Пенсійний фонд України звернувся до Міністерства соціальної політики України. Указано, що відповідь Міністерства соціальної політики України буде прийнята до уваги при нарахуванні пенсійних виплат позивача (арк.спр. 33-34).
Не погодившись з не проведенням перерахунку пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право з дня звернення до відповідача із заявою (з 13.05.2019) на перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум, на підставі частини третьої статті 59 Закону №796-XII, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
При цьому, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в частині вимог визнати протиправними дії Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо відмови у здійсненні обчислення та виплати основної державної пенсії по інвалідності виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до вимог частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з врахуванням проведених виплат, оскільки для захисту порушеного права позивач в цей період не вчинив активних дій щодо звернення до органу ПФУ, що зумовлює необізнаність суб'єкта владних повноважень щодо необхідності відновлення прав позивача.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон України № 1058) на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду. Таким чином, відповідач у справі - орган владних повноважень, на якого чинним законодавством України покладені владні управлінські функції у сфері пенсійного забезпечення.
Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон № 796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно зі статтею 1 Закону № 796-ХІІ він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Так, статтею 59 Закону № 796-XII в новій редакції, яка застосовується з 01 жовтня 2017 року, встановлено, що пенсії військовослужбовцям призначаються з їх грошового забезпечення згідно з цим Законом та іншими законодавчими актами. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається відповідно до статті 51 цього Закону.
Відповідно до ст. 51 Закону № 796-XII особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Такі зміни внесені Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”, яким статтю 59 Закону № 796-XII викладено в новій редакції, яка застосовується з 01 жовтня 2017 року.
Тобто, Законом №2148-VIII розширено перелік категорій осіб, які мають право на отримання пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, а саме: 1) особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань; 2) особи, які брали участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби.
Відтак, з 1 жовтня 2017 року право на перерахунок пенсії по інвалідності на підставі статті 59 Закону № 796-ХІІ з розрахунку п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року мають особи наступної категорії: особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань; особи, які брали участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби.
Проте, за твердженням відповідача/апелянта, право на перерахунок пенсії мають виключно пенсіонери з числа осіб, які на момент участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС проходили дійсну строкову військову службу, тоді як позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження зборів по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а не під час проходження дійсної строкової служби.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасниками особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. При цьому згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
Відповідно до статей 5, 6 Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок» від 12 липня 1967 року № 1950-VII (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року № 3535-Х) (який діяв на момент участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними. За правилами статей 7-9 цього Закону військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання. Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року.
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 цього Закону щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
За правилами частини першої статті 16 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (підпункт 3 пункту 1 статті 3 цього Закону).
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що громадяни із числа військовозобов'язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.
Зазначене вище кореспондується зі статтею 10 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
Аналогічну позиція викладено в постанові Верховного суду України від 01.03.2016 у справі № 21а-1887а15.
Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що перебуваючи на військових зборах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 13 червня 1986 року по 15 липня 1986 року позивач мав статус військовослужбовця у розумінні статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
При цьому, суд вважає за доцільне врахувати рішення Конституційного Суду України (другий сенат) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини 3 статті 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 25 квітня 2019 року № 1-р (ІІ)/2019 справа № 3-14/2019 (402/19, 1737/19), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення "дійсної строкової служби", яке міститься у положеннях ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ зі змінами, за якими визнання розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічна за змістом норма міститься у статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 № 2136-VIII.
Відтак, вимога частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби втратила чинність з 25.04.2019.
З 25.04.2019 у відповідача виникає обов'язок застосовувати частину третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не лише до осіб, які приймали участь в ліквідації наслідків ЧАЕС під час проходження дійсної строкової служба, а також і до осіб, які були призвані на військові збори та направлені на роботи до Чорнобильської АЕС у період ліквідації наслідків аварії.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується матеріалами справи (арк.спр. 22,23) та був призваний на військові збори в період з 13 червня 1986 року по 15 липня 1986 року, а дійсну строкову службу проходив з 12.11.1975 по 03.11.1977 роки (арк.спр. 28, 29, 30).
Позивач звернувся до Рубіжанського об'єднаного УПФУ Луганської області із заявою про перерахунок пенсії 13.05.2019 (арк.спр. 31).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що з 25.04.2019 норма частини третьої статті 59 Закону №796-XII має застосовуватись у такій редакції: "Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.", позивач має право з дня звернення до відповідача із заявою (з 13.05.2019) на перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум, на підставі частини третьої статті 59 Закону №796-XII, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Аналогічна позиція в даних правовідносинах викладена Верховним Судом у рішенні від 17.07.2018 у справі № 537/52/17 (К/9901/29491/18).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
При цьому, посилання апеляційної скарги щодо невідповідності заяви позивача про перерахунок пенсії нормам діючого законодавства, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки, по-перше, це є формалізмом, по-друге, подання заяви відповідного зразку не було підставою для відмови у спірному перерахунку.
Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність у відмови в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у справі № 360/2203/19 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у справі № 360/2203/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06 листопада 2019 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.Д. Компанієць
Г.М. Міронова