ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 листопада 2019 року №826/13823/18
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доУправління Державної міграційної служби України в Київській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії ,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Молдови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) з позовом Управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 11, код ЄДРПОУ 37826158), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Київській області щодо невиконання вимог ч. 12 ст. 7, ч.ч. 1, 3, 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за поданою ОСОБА_1 заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядку;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Київській області розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядку, передбаченому ч. 12 ст. 7, ч.ч. 1, 3, 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що відповідачем не дотримано вимоги ч. 12 ст. 7, ч.ч. 1, 3, 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що призвело до порушення прав та охоронюваних законом інтересів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Вказаною ухвалою встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються їх заперечення.
На виконання вимог ухвали суду відповідачем подано відзив на позов, відповідно до якого вважає, що у діях відповідача відсутня бездіяльність, оскільки відділом УДМС Київської області вжито термінові заходи з метою недопущення порушення чинного законодавства України, зокрема підготовлено та направлено до Прокуратури міста Києва лист про отримання дозволу на відвідування позивача в ДУ «Київський слідчий ізолятор з метою проведення відповідних процедурних дій.
Наказом Управління Державної міграційної служби в Київській області від 24.09.2018 №314 стосовно позивача прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, у липні 2018 року, перебуваючи в умовах утримання у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» громадянин Молдови ОСОБА_1 звернувся до Управління Державної міграційної служби у Київській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Станом на дату підписання позову, всупереч вимогам ст.ст. 7 та 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивача не повідомлено про рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або - про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Вважаючи бездіяльність протиправною, а права та інтереси порушеними позивач звернувся з даним позовом до суду.
По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У силу статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Приписами частин першої та другої статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина п'ята статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Разом з цим, процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначається Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884.
Пунктом 1.1. Наказу №649 встановлено, що ці Правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зокрема, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (пункт 2.1. Наказу №649).
Судом встановлено, що 20.07.2018 року до УДМС Київської області надійшов лист від ДУ «Київський слідчий ізолятор» із заявою громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Як зазначено відповідачем, спеціаліст який проводив попереднє опрацювання матеріалів заяви позивача, звільнився з Відділу УДМС Київської області до моменту виявлення зазначеного факту, будь-яких заходів, які б дозволяли ініціювати проведення безпосередніх процесуальних дій за заявою ОСОБА_1 , не проводилося з об'єктивних причин за даним фактом перевірки не вбачалось можливим.
Водночас, судом встановлено, що відділом УДМС Київської області при виявленні вищезазначеного факту, вжито термінові заходи з метою недопущення порушення чинного законодавства України, зокрема підготовлено та направлено до Прокуратури міста Києва лист про отримання дозволу на відвідування позивача в ДУ «Київський слідчий ізолятор з метою проведення відповідних процедурних дій.
24 вересня 2018 року Відділом отримано дозвіл Прокуратури м. Києва на відвідування ОСОБА_1 в ДУ «Київський слідчий ізолятор» на підставі якого уповноваженим спеціалістом підрозділу по роботі з шукачами захисту відділу невідкладно здійснено відвідування позивача в ДУ «Київський слідчий ізолятор», в присутності якого проведено оформлення та попередній розгляд заяви позивача, в результаті чого заяву позивача взято до розгляду , документовано Довідкою про звернення за захистом в Україні №009216 та проведено співбесіду.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Київській області щодо невиконання вимог ч. 12 ст. 7, ч.ч. 1, 3, 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за поданою ОСОБА_1 заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядку, суд звертає увагу на наступне.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ч. 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Бездіяльністю є певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї посадових обов'язків згідно із законодавством України.
Отже, оскільки відділом УДМС Київської області вжито термінові заходи , щодо розгляду заяви позивача, що фактично свідчить про здійснення ним дій, тобто активної поведінки, суд вважає не доведеним факт наявності бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Київській області розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядку, передбаченому ч. 12 ст. 7, ч.ч. 1, 3, 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", то суд зазначає.
Наказом Управління Державної міграційної служби в Київській області від 24.09.2018 №314 стосовно позивача прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено протиправної бездіяльності з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 72-77, 241-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову громадянина Молдови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа