ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
09 жовтня 2019 року № 826/1589/18
Окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качура І.А., за участю секретаря судових засідань Денисенко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
за участі представників сторін:
Представника позивача, Коханчук Г.В.
Представника відповідача, Полякова С.Б.;
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ» до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 26.09.2017 року №0006791402, яким Позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12 245 345,00;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 26.09.2017 року №0006781402, яким Позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9 469 279,00.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2018 року відкрито провадження у адміністративній справі та відстрочено сплату судового збору у розмірі 285 719,36 грн. до вирішення адміністративної справи по суті.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню. На думку позивача, твердження податкового органу щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом є безпідставними, оскільки у нього наявне документальне підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, всі первинні документи, які супроводжували господарські операції відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит за наслідками здійснення таких господарських відносин.
Відповідач проти позовних вимог заперечував в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив, що операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами не мали реального характеру. На думку податкового органу, діяльність зазначених підприємств підпадає під ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлені обставини, які свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасників операцій, фактичну неможливість виконання сторонами зобов'язань за договором, а формально складені первинні документи спрямовані на отримання платником необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечив.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.03.2017 року.
За наслідками перевірки 16.08.2017 року Відповідачем складено Акт №351/26-15-14-02-02/31111166. На підставі висновків Акта перевірки винесені податкові повідомлення-рішення від 26.09.2017 року:
-№0006791402, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12 245 345,00 грн. (за податковими зобов'язаннями -8 163 563,00грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -4 081 782,00 грн.;
-№0006781402, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 9 469 279,00 грн. (за податковими зобов'язаннями -7038748,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -2430531,00 грн.).
Позивач оскаржив дані податкові повідомлення-рішення шляхом подачі скарги, однак рішенням ДФС України №30040/6/99-99-11-01-01-25 від 14.12.2017 року податкові повідомлення-рішення від 26.09.2017 року №0006791402, №0006781402 залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об'єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно п.5 П(С) БО 16 «Витрати» витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.
Відповідно до п.6 П(С) БО 16 «Витрати» витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Згідно п.7 П(С) БО 16 «Витрати» витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Відповідно до пп.9.2. п.9 П(С) БО 16 «Витрати» не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.
Крім того, п.11 П(С) БО 16 «Витрати» Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
прямі матеріальні витрати;
прямі витрати на оплату праці;
інші прямі витрати;
змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).
Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи;
Пунктом 135.1. Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Відповідно до п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України платник зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу, та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:
придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;
придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.
Відповідно до пунктів 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.
Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Крім того, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
При цьому, право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товарів чи послуг, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного здійснення оплачених товарів, наявності первинних документів та використання в господарській діяльності цих товарів.
Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.
При цьому при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, на що звертає увагу у своєму роз'ясненні ВАС України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.
З досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що перевіркою не підтверджено реалізацію товарів та виконання послуг з пошиття одягу на адресу ТОВ «ТРІНІТІ» від ТОВ «РСТ ГРУП КОМПЛНІ», ТОВ «КОМПАНІЯ ТУРБОВЕКТОР», ТОВ «ВЕСТ ГРУП ІНВЕСТМЕНТ», ТОВ «БРОКЕР ХАУС, ТОВ «Будівельна компанія «ПРОФБУД-2015», ТОВ «СУРІНАМ ПЛЮС», ТОВ «САЙЛЕС ПРО», ТОВ «ОМЕЛЮХ ГРУП», ТОВ «Бруклін Інвест», ТОВ «ЕЛІТСТАР КОМПАШ» , ТОВ «БРОМ ФОРС», ТОВ «СТ МІДЛ», ТОВ «ЛЕНД ЦЕНТР», ПП «КАПО», ТОВ «КОНФОРТ», ТОВ «ЛАРТАН», ТОВ «НЕЙМАР», ТОВ «ТД «АМБРІЯ», ТОВ «МІОЛАКС», ТОВ «ЕПАТАЖ МЕДІАГРУП», ТОВ «УКРЕНЕРГОБЛОК», ТОВ «ХАРОН СОЛЯР», ТОВ «АКВИЛОН СИСТЕМО», ТОВ «ЕКСПРЕС ОЙЛ», ТОВ «ДОМІНАНТ ЮА», ТОВ «АЛЬТЕРКОМ», ТОВ «ШЕЙМУС», первинні документи оформлювались з метою створення ознак фактичного здійснення операцій та формування сум витрат та податкового кредиту, наслідком чого є отримання ТОВ «ТРІНІТІ» необґрунтованої податкової вимоги у вигляді сум витрат, що враховуються у складі собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) та сум податкового кредиту.
Разом з тим, відповідачем зроблено висновок, що згідно з бухгалтерським обліком ТОВ «ТРІНІТІ», а саме: бухгалтерськими рахунками 201 «Сировина та матеріали», 281 «Товари на складі», 26 «Готова продукція» та 64 «Податковий кредит» за 2016 рік було оприбутковано від третіх осіб товар (тканина, ґудзики, нитки, швейне обладнання, чешки, пінетки, тощо) на загальну суму 28 776 106,00 грн., у т.ч. ПДВ 4 796 018,00 грн.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно здійснено висновок, що вищезазначені підприємства постачальники фактично не постачали товар (тканина, ґудзики, нитки, швейне обладнання, чешки, пінетки, тощо). Однак згідно з даними бухгалтерського обліку (відомостей по бухгалтерських рахунках рахунками 201 «Сировина та матеріали», 281 «Товари на складі», 26 «Готова продукція»), придбання ТОВ «ТРІНІТІ» фактично відбувалось, тобто перехід права власності на товар від інших осіб до ТОВ «ТРІНІТІ», але встановити осіб, які фактично відвантажували даний не має можливості.
Оскільки, перевіркою не встановлено факту реалізації товару підприємствами-контрагентами на адресу ТОВ «ТРІНІТІ», перераховані грошові кошти на розрахункові рахунки вказаних контрагентів-постачальників підпадають під визначення безповоротної фінансової допомоги.
З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що ТОВ «ТРІНІТІ» внаслідок, взаємовідносин з вищевказаними підприємствами-контрагентами, по яким не підтверджено реальність здійснення господарських операцій, в порушення п.185 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України завищено податковий кредит за травень 2015 року - лютий 2017 року на загальну суму 8 163 563,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2015 року - за лютий 2017 року всього в сумі 8 163 563,00 грн., а також, до завищення рядку 16.1 декларації «Від'ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду: значення рядка 21 попереднього звітного (податкового) періоду)» за січень 2016 року у розмірі 27 749,00.
У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Натомість, позивачем не надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а тому суд оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Разом з тим, враховуючи, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2018 року відкрито провадження у адміністративній справі та відстрочено сплату судового збору у розмірі 285 719,36 грн. до вирішення адміністративної справи по суті, а за результатом розгляду даної справи суд прийшов до висновку про наявність підстав на користь Окружного адміністративного суду м. Києва судового збору за звернення до суду з даним позовом.
Керуючись вимогами статей 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ» (04073, м. Київ, пров. Куренівський, 17, ЄДРПОУ 31111166) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "«ТРІНІТІ» (04073, м. Київ, пров. Куренівський, 17, ЄДРПОУ 31111166) судовий збір у розмірі 285 719,36 грн. зарахувавши його на реквізити Окружного адміністративного суду м. Києва.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур