ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
31 жовтня 2019 року м. Київ№ 826/1504/17
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Качур І.А., розглянувши питання про закриття провадження у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімкорд»
до Державної служби інтелектуальної власності
Міністерства економічного розвитку і торгівлі України
третя особа: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності»
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Сімкорд» з позовом до Державної служби інтелектуальної власності, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності», про визнання та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що отримав остаточний висновок №4353/3А/16 від 24.02.2016 року про невідповідність винаходу умовам патентоздатності за результатами кваліфікаційної експертизи, який після затвердження Державною службою інтелектуальної власності України від 24.02.2016 року набув статусу рішення про відмову у видачі патенту на винахід, однак з даним рішення не погоджується та вважає його необґрунтованим та безпідставним.
Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2017 року відкрито провадження у адміністративній справі №826/1504/17 та призначено до розгляду у судовому засіданні.
Слід зазначити, що з 15.12.2017 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції, визначеній Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017. Згідно з пунктом 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Так, судом встановлено, що позивачем пред'явлено позовні вимоги, які згідно ч. 6 ст. 12 КАС України належить до справ незначної складності. Враховуючи зазначені обставини, судом у судовому засіданні було ухвалено про розгляд справи у письмовому провадженні.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядалась у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження згідно приписів статей 12, 257, 262 КАС України та враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даної справи без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Від представника Міністерства економічного розвитку і торгівлі України подано клопотання про закриття провадження, у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав про закриття провадження з огляду про наступне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Водночас, помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Поряд із цим, як уже зазначалося, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є також і вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Як свідчать матеріали даної справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сімкорд» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної служби інтелектуальної власності, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності», про скасування рішення Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України прийняте 19.08.2016 року та затверджене наказом Державної служби інтелектуальної власності від 01.09.2016 року №329-Н, яким залишено чинним рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 24.02.2016 року про відмову у видачі патенту на винахід «СИСТЕМА ПРОЦЕСУ ЕЛЕКТРОННОЇ ТОРГІВЛІ ФІНАНСОВИМИ ІНСТРУМЕНТАМИ» за заявкою № а 2012 13062.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 418 ЦК України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з ч. 1 ст. 420 ЦК України, до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
Положеннями ч. 2 ст. 20 ГПК України визначено, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема: 1) справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування.
Згідно з ч. 1 р. Х "Прикінцеві положення" ГПК України частина четверта статті 3, частини перша та друга статті 20 (в частині визначення юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності), частина третя статті 24, частина третя статті 25, частина дев'ята статті 31, частина друга статті 33, частина третя статті 253, частина перша статті 320 цього Кодексу (в частині права на подання заяви про перегляд судового рішення Вищого суду з питань інтелектуальної власності) вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування Головою Вищого суду з питань інтелектуальної власності у газеті "Голос України" повідомлення про початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
Частиною 1 р. ХІ "Перехідних положень" ГПК України установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: 16) до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися «судом, встановлений законом».
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на те, що позовні вимоги позивача стосуються саме правомірності відмови у видачі патенту на винахід, суд дійшов висновку, що дана справа не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Керуючись статтями 122, 123, 238, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Заяву Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про закриття провадження у справі - задовольнити
2. Закрити провадження у справі № 826/1504/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімкорд» до Державної служби інтелектуальної власності, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності», про визнання та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. 293-297 КАС України.
Суддя І.А. Качур