Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" жовтня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1803/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Харківської міської ради, місто Харків
до 1. Приватного підприємства "Науково - виробнича фірма "Українська вагова компанія", місто Харків 2. Приватного підприємства "Конструкторське бюро вагонобудівництва", місто Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державний реєстратор філії комунального підприємства "Добробут" Литвінівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Неженська Галина Валентинівна, Харківська область, Чугуївський район, місто Чугуїв
про скасування державної реєстрації прав
за участю представників:
позивача - Волкова Н.О. довіреність № 08-21/9/2-19 від 02.01.2019;
відповідача 1 - Яковлєва Л.І. довіреність № б/н від 12.07.2019 (адвокат);
відповідача 2 - не з'явився;
третьої особи - не з'явився;
Харківська міська рада (позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Науково - виробнича фірма "Українська вагова компанія" (відповідача 1) та Приватного підприємства "Конструкторське бюро вагонобудівництва" (відповідача 2), в якому просить суд:
- скасувати рішення Державного реєстратора філії комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради Харківської області Неженської Галини Валентинівни (індексний номер рішення: 40663088 від 17.04.2018; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна щодо якого здійснено реєстрацію прав 199664963101);
- скасувати рішення Державного реєстратора філії комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради Харківської області Неженської Галини Валентинівни (індексний номер рішення: 40664796 від 17.04.2018; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна щодо якого здійснено реєстрацію прав 541892663101).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.07.2019 позовну заяву Харківської міської ради прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №922/1803/19 та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державного реєстратора філії комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради у місті Чугуїв Харківської області - Неженську Галину Валентинівну; призначено дату підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 23.09.2019 підготовче провадження у справі № 922/1803/19 закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 30 вересня 2019 року.
В судовому засіданні 30.09.2019 у справі № 922/1803/19 оголошено перерву до 07 жовтня 2019 року, на підставі статті 216 Господарського процесуального кодексу України. Про перерву в судовому засіданні постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу від 30 вересня 2019 року.
В судовому засіданні 07.10.2019 у справі № 922/1803/19 оголошено перерву до 21 жовтня 2019 року, на підставі статті 216 Господарського процесуального кодексу України. Про перерву в судовому засіданні постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу від 07 жовтня 2019 року.
В судовому засіданні 21.10.2019 у справі № 922/1803/19 оголошено перерву до 28 жовтня 2019 року, на підставі статті 216 Господарського процесуального кодексу України. Про перерву в судовому засіданні постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу від 21 жовтня 2019 року.
Приватне підприємство "Конструкторське бюро вагонобудівництва" та Державного реєстратора філії комунального підприємства "Добробут" Литвінівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Неженську Галину Валентинівну повідомлено про перерву в судовому засіданні ухвалою суду від 21.10.2019, в порядку частини другої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача, який брав участь в судовому засіданні 28.10.2019, позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. В обґрунтування позову Харківська міська рада посилається на неправомірність набуття відповідачами прав на нежитлові будівлі літ. "М-2" із загальною площею 688,7 кв.м. та літ. "Н-1" загальною площею 817,3 кв.м, а саме: з порушенням встановленого порядку будівництва та безпідставністю використання додаткових земельних ділянок комунальної власності за наслідками відповідного збільшення їх площі. При цьому, за твердженням позивача, факт зайняття самочинним будівництвом земель комунальної власності, за наслідком якого збільшено площу нежитлових будівель, випливає саме із зміни площі забудови таких будівель. Враховуючи те, що у забудовника відсутній документ, що підтверджує прийняття спірних об'єктів до експлуатації, реєстрація прав на них проведена з порушенням вимог діючого законодавства.
Представник Приватного підприємства "Науково - виробнича фірма "Українська вагова компанія" (1-го відповідача) в судовому засіданні 28.10.2019 проти позову заперечував, зазначивши, що позивачем по справі не надано жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог, а саме щодо зміни площі земельної ділянки під забудовами належними відповідачеві по справі. Посилання на математичні підрахунки площі об'єктів нерухомого майна належного відповідачу не є належним доказом зміни розміру земельної ділянки під нежитловими приміщеннями. Крім того, на думку відповідача, рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію і не підлягає скасуванню.
Відповідачі по справі придбали об'єкти нерухомості в законодавчо визначений спосіб та з 2016 року вирішують питання про оформлення права власності (користування) земельними ділянками під об'єктами нерухомості. Прийнявши рішення про перейменування вулиці Транспортна колона на вулицю Академіка Волкова позивач, в свою чергу, не приймає рішення про присвоєння належної адреси об'єктам нерухомого майна належних відповідачам, що в свою чергу є перешкодою в наданні дозволу для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які знаходяться під належними відповідачам об'єктами нерухомого майна.
Представник 2-го відповідача - Приватного підприємства "Конструкторське бюро вагонобудівництва" в судові засідання не з'являвся, про причини неявки суд не повідомляв. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Державний реєстратор філії комунального підприємства "Добробут" Литвінівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Неженська Галина Валентинівна в судові засідання також не з'являлася. З матеріалів справи вбачається, що всі поштові відправлення із ухвалами Господарського суду Харківської області були направлені рекомендованими листами з повідомленням про вручення за адресою філії комунального підприємства "Добробут" Литвінівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області, однак, не були вручені адресатові та повернулись до суду із позначкою "організація закрита". Жодних відомостей щодо інших засобів зв'язку із Неженською Г.В. матеріали справи не містять.
Керуючись приписами пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, яким визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, суд дійшов висновку, що Державного реєстратора Неженську Галину Валентинівну належним чином було повідомлено про дату, час та місце проведення судового засідання у справі № 922/1803/19.
Враховуючи принцип диспозитивності та право сторін на власний розсуд розпоряджатись своїми правами, в тому числі брати участь в судовому засіданні; з огляду на те, що неявка учасників справи в судове засідання, відповідно до приписів частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає розгляду справи по суті, а також приймаючи до уваги обмежені строки розгляду справи, визначені частиною другою статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу № 922/1803/19 за відсутності представників 2-го відповідача та третьої особи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів позивача та заперечень відповідача фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.
Згідно листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради № 4542/0/225-17 від 12.07.2017 (том 1, арк.с. 27) рішенням 49 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 27.10.2010 № 304/10 надано фізичній особі - підприємцю Качану Олексію Олександровичу в оренду строком до 01 жовтня 2015 року земельну ділянку площею 1,0034 га за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення по вул. Транспортна Колона, 2 (Київський район) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель.
04 вересня 2018 року на адресу Харківської міської ради надійшло клопотання (звернення) директора Приватного підприємства "Науково - виробнича фірма "Українська вагова компанія" щодо впорядкування адрес об'єктів нерухомого майна по вул. Транспортна Колона, 2 у м. Харкові (том 1, арк.с. 28).
Крім того, 18 лютого 2019 року Приватним підприємством "Науково - виробнича фірма "Українська вагова компанія" та Приватним підприємством "Конструкторське бюро вагонобудівництва" подано також уточнення до клопотання (том 1, арк.с. 29).
Позивач зазначає, що за результатами розгляду звернення встановлено, що за інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, нежитлові будівлі літ. "М-2" та літ. "Н-1-2" вул. Транспортна Колона, 2 у м. Харкові належать на праві спільної власності Приватному підприємству "Науково - виробнича фірма "Українська вагова компанія" та Приватному підприємству "Конструкторське бюро вагонобудівництва" (підстава: Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, серія та номер 4520 від 31.10.2013; Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, серія та номер 2427 від 26.12.2014).
14 квітня 2018 року Державним реєстратором філії комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради Харківської області Неженською Галиною Валентинівною внесено наступні зміни до відомостей з Реєстру:
- нежитлова будівля літ. "М-2" загальною площею 567,7 кв.м змінено на нежитлова будівля літ. "М-2" загальною площею 688,7 кв.м; зміни внесені на підставі: договір купівлі-продажу, серія та номер: 4520, виданий 31.10.2013, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Слоневська Д.В.; довідка, серія та номер: 01, видана 04.04.2018, видавник ТОВ "Агрофірма "Амра Груп"; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 04.04.2018, видавник: ТОВ "Агрофірма "Амра Груп";
- нежитлова будівля літ. "Н-1" загальною площею 662,5 кв.м змінено на нежитлова будівля літ. "Н-1-2" загальною площею 817,3 кв.м; зміни внесені на підставі: договір купівлі-продажу, серія та номер 2427, виданий 31.10.2013, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Слоневська Д.В.; довідка, серія та номер: 01, видана 04.04.2018, видавник ТОВ "Амра Груп"; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 04.04.2018, видавник: ТОВ "Амра Груп".
Разом з тим, у Харківській міській раді обліковується копія проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП Качану Олексію Олександровичу для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель по вул. Транспортна Колона, 2 у Київському районі м. Харкова, розробленого ТОВ "Розвідувальник" станом на 2009 рік (том 1, арк.с. 55-69). Згідно арк. 4 проекту на земельній ділянці знаходилось три нежитлові будівлі: літ. "Д-2", літ. "М-2", літ. "Н-1". Згідно арк. 19 зазначеного проекту відведення капітальна одноповерхова та двоповерхова забудова займана станом на 2009 рік, становила 0,1328 га - 1328 кв.м.
Відповідно до технічних паспортів на нежитлові будівлі літ. "М-2" та літ. "Н-1-2", виготовлених ТОВ "Амра Груп" станом на 04.04.2018, загальна площа перших поверхів цих двох будівель станом на 04.04.2018 складає 1250,2 кв.м. (511,6 + 738,6). Відповідно до технічного паспорту на нежитлову будівлю літ.
"Д-2", виготовленого ТОВ "Інвентарбюро" станом на 16.07.2018, площа першого поверху цієї будівлі складає 731,9 кв.м.
Враховуючи наведене, Харківська міська рада зазначає, що станом на 2018 рік площа забудови цих трьох будівель стала складати щонайменше 1982, 1 кв. (площа перших поверхів трьох будівель). Однак, в єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, розміщеному на офіційному сайті Держархбудінспекції України, відсутня інформація щодо вищезазначених об'єктів будівництва, що на думку позивача свідчить про те, що право власності зареєстроване на не прийняті до експлуатації об'єкти будівництва, які зазнали реконструкції, за наслідками якої їх площа була збільшена.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За умовами частин першої, другої статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Згідно частини другої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Частиною третьою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п'ята статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Виходячи зі змісту статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність або користування громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
У відповідності також до приписів статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчим органам сільських, селищних, міських рад делеговано, серед іншого, повноваження щодо надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Відповідно до приписів статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.
В даному випадку в силу вимог статті 83 Земельного кодексу України міська рада виступає законним власником земельної ділянки під об'єктами будівництва.
Приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" встановлено, що самовільним зайняттям земельної ділянки - є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Крім того, згідно з частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва: об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Відтак, при вирішенні спору, що виникає у зв'язку з будівництвом на земельній ділянці об'єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів і документів про виділення земельної ділянки.
Також за приписами статті 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Обґрунтовуючи порушення відповідачами законних інтересів Харківської міської ради, яка приймає до експлуатації об'єкти на території міста Харкова перед реєстрацією забудовниками речових прав на них, та обираючи спосіб захисту порушеного права, позивач зазначає, що міська рада наділена повноваженнями відповідно до вимог статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 376 Цивільного кодексу України пред'являти до забудовника позови щодо знесення об'єктів самочинного будівництва або приведення їх у попередній стан. Разом з цим, реєстрація речових прав на такі об'єкти унеможливлює подальшу реалізацію відповідних функцій органом місцевого самоврядування. Крім того, факт зайняття самочинним будівництвом, за наслідком якого збільшено площу нежитлових будівель, земель комунальної власності, випливає із зміни площі забудови таких будівель.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Водночас, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18).
Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Суд зазначає, що за змістом статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У відповідності до приписів статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (стаття 182 ЦК України).
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статтею 1 якого визначено: дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.
Згідно приписів статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб'єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб'єкта управління об'єктами державної власності, відомостей про об'єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.
Суд зазначає, що право або інтерес позивача, який вважає себе власником земельної ділянки, дійсно може бути порушено внесенням змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо відомостей про об'єкт нерухомого майна, який знаходиться на спірній земельній ділянці, у тому числі зміни його технічних характеристик. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому, після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (частина друга статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Зазначені правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.
Крім того, суд враховує, що спір щодо реєстраційних дій, у даному випадку, виник на підставі твердження міської ради про неправомірність набуття Приватним підприємством "Науково - виробнича фірма "Українська вагова компанія" та Приватним підприємством "Конструкторське бюро вагонобудівництва" прав на нежитлові будівлі літ. "М-2" із загальною площею 688,7 кв.м. та літ. "Н-1" загальною площею 817,3 кв.м. - з порушенням встановленого порядку будівництва та безпідставністю використання додаткових земельних ділянок комунальної власності за наслідками відповідного збільшення їх площі.
Разом з тим, як вже було зазначено судом, за приписами статті 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.
Також згідно статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
При цьому, суд не може прийняти посилання позивача на те, що реєстрація речових прав щодо перебудови об'єктів самочинного будівництва унеможливлює подальшу реалізацію відповідних функцій органом місцевого самоврядування. Так, діюче законодавство України не містить жодної норми, яка б пов'язувала факт реєстрації права власності на самочинне будівництво з втратою даним будівництвом статусу самовільного; особа, яка здійснила будівництво об'єкта, яке визнано судом самочинним, не набуває права власності на нього, що прямо передбачено частиною другою статті 376 цивільного кодексу України, а відтак, реєстрація права власності на такий об'єкт підлягає скасуванню як така, що здійснена неправомірно на підставі рішення суду про визнання його самочинним.
Однак, позивачем не порушувалося питання щодо визнання збільшення площі спірних будівель самочинним будівництвом чи приведення об'єкта нерухомого майна - реконструйованої нежитлові будівлі літ. "М-2" та літ. "Н-1-2" вул. Транспортна Колона, 2 у м. Харкові, яка належать на праві спільної власності Приватному підприємству "Науково - виробнича фірма "Українська вагова компанія" та Приватному підприємству "Конструкторське бюро вагонобудівництва" до попереднього стану. Разом з тим, саме лише оскарження позивачем рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яке вже вичерпало свою дію, не призведе до усунення негативних наслідків для позивача, не припиниться порушення його прав як власника землі (відсутній позитивний результат для позивача).
Крім того, суд зазначає, що матеріали справи не містять також належних доказів на підтвердження порушення відповідачами прав та законних інтересів міської ради, як власника земельної ділянки, яку самовільно зайнято за наслідком збільшення площі належних Приватному підприємству "Науково - виробнича фірма "Українська вагова компанія" та Приватному підприємству "Конструкторське бюро вагонобудівництва" будівель, а також як органу, який має делеговані повноваження щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контрою, як то: актів, складених за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів; протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, складеного уповноваженою посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю та припису органу державного архітектурно-будівельного контролю за результатами здійсненого планового чи позапланового заходу про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, складених за результатами проведеної перевірки; матеріалів фотофіксації та складеного відділом самоврядного контролю за використанням та охороною земель у місті Харкові управління земельних відносин Головного управління містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради акту огляду земельної ділянки площею 1,0034 га по вул. Транспортна Колона, 2 у м. Харкові, інших матеріалів відповідних перевірок та виданих приписів.
Припущення позивача стосовно того, що станом на 2018 рік площа забудови на земельній ділянці по вул. Транспортна Колона, 2 у м. Харкові стала складати щонайменше 1982,1 кв. (що за арифметичним розрахунком представника міської ради дорівнює площі перших поверхів трьох будівель) не можуть бути прийняті судом, як належні докази, оскільки не є беззаперечними у взаємному зв'язку та не дають змогу чітко, об'єктивно та достовірно встановити ті обставини, на підтвердження яких вони надані, а саме: факт самочинного будівництва (добудови) відповідачами нерухомості, за наслідком якого збільшено площу нежитлових будівель, та зайнято землі комунальної власності.
Відповідно до приписів статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, враховуючи предмет та підставу заявленого Харківською міською радою позову, господарський суд зазначає, що позивач обрав і підтримав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним, не узгоджується з нормами діючого законодавства та не спроможний привести до відновлення порушеного права, а також не довів належними доказами порушення відповідачами прав та законних інтересів міської ради.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Харківської міської ради є такими, що задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Судовий збір за подання позовної заяви, відповідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається за Харківською міською радою.
Керуючись ст.ст. 124, 129, Конституції України, ст. ст. 1, 13, 14, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову Харківської міської ради до Приватного підприємства "Науково - виробнича фірма "Українська вагова компанія" та Приватного підприємства "Конструкторське бюро вагонобудівництва" про скасування державної реєстрації прав - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "06" листопада 2019 р.
Суддя В.В. Рильова
справа № 922/1803/19