номер провадження справи 12/98/19
28.10.2019 Справа № 908/2628/19
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Смірнова О.Г.,
За участю секретаря судового засідання Соловйової А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/2628/19
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТ І К" (юридична адреса: 69123, м. Запоріжжя, бул. Будівельників, буд. 23; адреса для листування: 69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2, офіс 319)
до відповідача: Державного підприємства "Дослідне господарство "Новатор" інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (70417, Запорізька область, Запорізький район, с. Сонячне, вул. Інститутська, буд. 1)
про стягнення 258 681,72 грн.
за участю представників:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТ І К" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою за вих. б/н від 20.09.2019 до Державного підприємства "Дослідне господарство "Новатор" інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України про стягнення інфляційних витрат в сумі 148427,91 грн., пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в сумі 73419,20 грн. та трьох відсотків річних в сумі 36834,61 грн., що разом складає 258681,72 грн.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2019 вищевказану позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 25.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відрито провадження у справі № 908/2628/19, присвоєно справі номер провадження 12/98/19, визначено здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 16.10.2019 о 15:15.
Ухвалою суду від 16.10.2019 відкладений розгляд справи на 28.10.2019 о 10:00.
28.10.2019 на адресу суду від відповідача у справі - Державного підприємства "Дослідне господарство "Новатор" інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України надійшов відзив на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України, в якому останній проти позову заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:
- підставою позову ТОВ "ВІТ І К" вказує невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг № 1/14 від 03.01.2014, проте жодних послуг позивач відповідачу не надавав, про це зазначалось і при розгляді справи № 908/746/18 Господарським судом Запорізької області, на рішення якого посилається позивач в позові;
- вказує, що сукупний індекс інфляції за період з 20 вересня 2016 по 20 вересня 2019 становить 100,94;
- якби зобов'язання існувало, то пеня могла нараховуватись лише протягом 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а не за період, вказаний позивачем;
- наголошує, що жодних зобов'язань відповідача перед позивачем немає, а тому і жодної відповідальності за порушення зобов'язань у вигляді стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних витрат виникати не може. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В судове засідання 28.10.2019 представники сторін не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення останнім копії ухвали суду від 16.10.2019.
Враховуючи нез'явлення представників сторін в судове засідання 28.10.2019 відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалось.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Неявка в судове засідання 28.10.2019 представників сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті без їх участі.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, суд встановив.
Позов мотивовано тим, що 03.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІТ І К", далі Виконавець, та Державним підприємством "Дослідне господарство "Елітне" Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України, далі Замовник, був укладений договір про надання послуг № 1/14, далі Договір.
Відповідно до п. 1.1., 1.2. Договору за даним договором Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги, визначені відповідно до п. 1.2. цього Договору, а Замовник зобов'язується оплатити Виконавцеві зазначені послуги на умовах цього Договору. На умовах цього Договору Виконавець надає Замовнику наступні послуги: Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги у рослинництві, а саме: послуги з оброблення дослідних полів (оранка зябу, культивація, боронування ґрунту, посівні роботи, транспортні роботи, внесення гербіцидів, внесення мінеральних добрив, прикатування посівів, міжрядний обробіток, дискування, маркування, скошування бур'янів, лущення), а також за заявками Замовника надавати сільськогосподарські машини разом з обслуговуючим персоналом для виконання транспортних робіт.
Згідно із п. 1.4. Договору Виконавець зобов'язаний забезпечити надання послуг за цим Договором на підставі наданої Замовником Заявки. Заявка подається Виконавцеві не пізніше ніж за одну добу до надання послуг.
Умовами п. 2.1. - 2.3. Договору сторони визначили, що вартість послуг за цим договором складає 300 000,00 (триста тисяч) грн. 00 коп., без ПДВ. Замовник зобов'язується сплатити Виконавцеві плату за надання послуг, передбачених цим Договором, відповідно до вартості, вказаної у Додатку № 1, який є невід'ємною частиною Договору. Замовник на протязі 3-х календарних днів здійснює оплату послуг на підставі рахунку та акту виконаних робіт, який складається Виконавцем протягом 3-х календарних днів з моменту надання послуг та підписується Замовником на протязі 3-х календарних днів з моменту отримання акту. Вартість послуг за цим Договором може змінюватися в залежності від обсягів фактично виконаних робіт. Остаточна вартість послуг визначається у актах виконаних робіт, але не може перевищувати вартість послуг, вказаних у п. 2.1. цього Договору.
Пунктом 3.2. Договору передбачені обов'язки Замовника, а саме:
- своєчасно надавати заявки на надання послуг, передбачених п. 1.2. Договору;
- не допускати простою транспорту, механізмів та агрегатів Виконавця;
- своєчасно здійснювати оплату послуг відповідно до умов цього Договору.
Згідно із п. 6.1. Договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014 року.
02.10.2018 Господарським судом Запорізької області було прийняте рішення у справі № 908/746/18, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІТ І К” до Державного підприємства “Дослідне господарство “Новатор” інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України задоволено повністю, вирішено стягнути з Державного підприємства “Дослідне господарство “Новатор” інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІТ І К” 409005,37 грн. заборгованості за договором про надання послуг № 1/14 від 03.01.2014 та 6135,10 грн. судового збору.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.03.2019 апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Новатор" Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України залишено без задоволення, рішення Господарського суду Запорізької області від 02.10.2018 у справі № 908/746/18 залишено без змін.
В подальшому на виконання рішення від 02.10.2018 у справі № 908/746/18 господарським судом 18.12.2018 був виданий відповідний наказ, який як зазначає позивач пред'явлено до примусового виконання до Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. Позивач в позові вказує, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 59133355 від 17.05.2019.
Постановою Верховного Суду від 15.07.2019 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.03.2019 та рішення Господарського суду Запорізької області від 02.10.2018 у справі № 908/746/18 залишено без змін.
Позивач в позові вказує, що станом на 16.09.2019 рішення суду не виконано.
Оскільки зобов'язання не припинилося виконанням проведеним належним чином з боку відповідача, і з його боку мало місце несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п. 4.3. Договору просить стягнути з відповідача пеню за період з 20.09.2018 по 20.03.2019 в сумі 73419,20 грн. Так вказаним пунктом Договору передбачено, що за неналежне виконання зобов'язань по цьому Договору, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,5 % за кожен день невиконання зобов'язання або неналежного його виконання, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період порушення зобов'язання.
Оскільки зобов'язання не припинилося виконанням проведеним належним чином з боку відповідача, і з його боку мало місце несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, тому позивач, з посиланням на приписи статті 625 ЦК України, звернувся з позовом до суду про стягнення з останнього трьох процентів річних за період з 20.09.2016 по 20.09.2019 в сумі 36834,61 грн. та інфляційних витрат за період з жовтня 2016 року по серпень 2019 року в сумі 148427,91 грн.
Стаття 526 ЦК України та 193 ГК України, визначають, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору та припинятися виконанням проведеним належним чином згідно ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України.
Частиною 1 ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Судом прийнято до уваги, що інфляційні та три процента річних за прострочення грошового зобов'язання є іншими засобами захисту порушеного права, які не можливо ототожнювати з неустойкою.
Обставини, встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.10.2018 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 908/746/18, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, як визначено у ч. 4 ст. 75 ГПК України.
За загальним правилом, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Водночас коментована стаття 75 ГПК України визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов'язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:
а) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 75 ГПК України);
б) обставини, визнані господарським судом загальновідомими не потребують доказування (ч. 3 ст. 75 ГПК України);
в) преюдиціальні факти (частини 4, 6 статті 75 ГПК України).
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини.
Так вищезазначеною постановою суду апеляційної інстанції від 12.03.2019 у справі № 908/746/18 встановлено наступне: «Із пункту 1.4 Статуту Державного підприємства "Дослідне господарство "Новатор" Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України" вбачається, що підприємство є правонаступником в частині землі, майна, майнових і немайнових прав та зобов'язань Державного підприємства "Дослідне господарство "Елітне" Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України" (редакція Статуту від 15.05.2018 року).
03.01.2014 року між Державним підприємством "Дослідне господарство "Елітне" Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (надалі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІТ І К" (надалі - виконавець) укладено договір про надання послуг № 1/14 (надалі - договір).
Відповідно до Додатку № 1 до договору сторони погодили, що згідно з пунктом 2.2 договору вартість послуг виконавця становить за 1 га з ПММ без ПДВ: оранка Т-150К - 516,00 грн.; дискування БДТ-6 Т-150К - 228,00 грн.
На виконання умов договору позивачем було виконано роботи на загальну суму 409005,37 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаними уповноваженими особами сторін без жодних зауважень, а саме: ОУ-0000001 від 04.01.2014 року на суму 13467,60 грн.; ОУ-0000002 від 14.01.2014 року на суму 27360,00 грн.; ОУ-0000003 від 14.01.2014 року на суму 35568,00 грн.; ОУ-0000004 від 14.01.2014 року на суму 15480,00 грн.; ОУ-0000005 від 15.01.2014 року на суму 48968,40 грн.; ОУ-0000006 від 15.01.2014 року на суму 31992,00 грн.; ОУ-0000007 від 16.01.2014 року на суму 30960,00 грн.; ОУ-0000008 від 17.01.2014 року на суму 21878,40 грн.; ОУ-0000009 від 17.01.2014 року на суму 30960,00 грн.; ОУ-0000010 від 17.01.2014 року на суму 40 248,00 грн.; ОУ-0000011 від 01.04.2014 року на суму 35748,40 грн.; ОУ-0000012 від 01.04.2014 року на суму 15792,00 грн.; ОУ-0000013 від 01.04.2014 року на суму 2400,40 грн.; ОУ-0000014 від 01.05.2014 року на суму 14432,72 грн.; ОУ-0000015 від 08.05.2014 року на суму 24118,25 грн.; ОУ-0000016 від 22.05.2014 року на суму 6294,00 грн.; ОУ-0000017 від 20.05.2014 року на суму 13338,00 грн.
Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання за договором виконав належним чином і у повному обсязі.
Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань виконані позивачем роботи у встановлений договором строк не оплатив.
Факт існування боргу за одержані відповідачем послуги підтверджено також складеним сторонами та наданим в матеріали справи двостороннім актом звіряння розрахунків».
Пунктом 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013 визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Відповідно до загальної норми, передбаченої у статті 526 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 18.10.2011 р. у справі № 48/23 та Верховний Суд України у постанові від 08.11.2010 р. № 3-12г10.
Позивач в позові зазначає, що наказ у справі № 908/746/18 пред'явлено до примусового виконання до Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Згідно інформації, отриманої з офіційного сайту Автоматизованої системи виконавчих проваджень https://asvpweb.minjust.gov.ua вбачається, що постановою державного виконавця Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 21.05.2019 було відкрито виконавче провадження ВП № 59133681 щодо примусового виконання наказу від 18.12.2018 у справі № 908/746/18. Вказаний наказ перебуває на примусовому виконанні, докази виконання Державним підприємством "Дослідне господарство "Новатор" інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України рішення суду у справі № 908/746/18 в матеріалах справи № 908/2628/19 відсутні.
Таким чином, відповідачем не виконано грошове зобов'язання за рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.10.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.03.2019 року у справі № 908/746/18.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із п. 1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013, далі постанова Пленуму Вищого господарського суду України, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
В пункті 1.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Однак водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, та те, що прийняте Господарським судом Запорізької області рішення від 02.10.2018, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду судом від 12.03.2019 у справі № 908/746/18, про стягнення заборгованості з відповідача не виконане останнім, що є порушенням грошового зобов'язання останнього перед позивачем, три проценти річних та інфляційні витрати можуть нараховуватися позивачем по день фактичного виконання відповідачем як боржником грошового зобов'язання зі сплати заборгованості, оскільки до цього дня існує матеріальне правовідношення (зобов'язання), на яке поширюється вимога статті 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч. 2 статті 86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем доведено суду наявність боргу з боку відповідача в сумі 409005,37 грн., який виник на підставі актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за Договором, складених з січня по травень 2014 року, строк оплати яких настав, а відтак і підстави для нарахування трьох процентів річних та інфляційних витрат. Разом з тим, доведено також невиконання рішення Господарського суду Запорізької області рішення від 02.10.2018 у справі № 908/746/18 з боку відповідача. Винесення судом рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошове зобов'язання, а тому посилання позивача на приписи ст. 625 ЦК України ґрунтуються на законі.
Оскільки мало місце прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо погашення заборгованості в сумі 409005,37 грн. за Договором, стягнутої за рішенням суду від 02.10.2018 у справі № 908/746/18, а наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних за загальний період з 20.09.2016 по 20.09.2019 здійснений у відповідності до приписів статті 625 ЦК України, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 36834,61 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат суд дійшов висновку про їх перерахунок, у зв'язку з допущенням помилок.
Відповідно до п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Відтак, з врахуванням положень вказаного пункту постанови Пленуму Вищого господарського суду України, суд з власної ініціативи здійснив перерахунок інфляційних витрат за допомогою програми “Законодавство”.
З розрахунку позивача вбачається, що інфляційні витрати нараховані ним на суму боргу 409005,00 грн. за період з жовтня 2016 по серпень 2019 в сумі 148427,91 грн.
Інфляційні витрати розраховані судом наступним чином:
1) на суму заборгованості 409005,00 грн., яка виникла на підставі актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за Договором, складених з січня по травень 2014 року, кінцевий строк оплати заборгованості настав в травні 2014 року
- за період з жовтня 2016 по серпень 2019 від суми боргу 409005,00 грн. інфляційні витрати складають 146203,81 грн.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІТ І К” до Державного підприємства "Дослідне господарство "Новатор" інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України про стягнення інфляційних витрат підлягають задоволенню частково в сумі 146203,81 грн.
Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання з оплати наданих послуг за Договором з боку відповідача залишились невиконаними належним чином. При цьому розмір боргу за надані послуги за Договором встановлено рішенням суду від 02.10.2018 у справі № 908/746/18.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Матеріали справи свідчать, що позивач за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо погашення заборгованості за Договором нарахував відповідачу пеню в сумі 73419,20 грн. за період з 20.09.2018 по 20.03.2019 на підставі п. 4.3. Договору.
Оскільки грошове зобов'язання з боку відповідача залишилось не виконаним належним чином, прострочення виконання грошового зобов'язання підтверджено обставинами та доказами у справі, а наданий позивачем розрахунок пені за період з 20.09.2018 по 20.03.2019 здійснений у відповідності до вимог законодавства України (строк нарахування пені не перевищує 6 місяців) та умов Договору, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 73419,20 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Щодо поданого відповідачем відзиву на позовну заяву суд вважає зазначити наступне.
Частиною 8 ст. 165 ГПК України визначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Ухвалою суду від 25.09.2019 запропоновано відповідачу подати відзив із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України у строк до 11.10.2019, проте не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно рекомендованого повідомлення копія ухвали про відкриття провадження у справі № 908/2628/19 була вручена представнику відповідача 01.10.2019. Відтак, строк для подачі відповідачем до суду відзиву на позовну заяву сплинув 16.10.2019.
Проте, відповідач подав до суду відзив на позовну заяву лише 28.10.2019, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції канцелярії суду, тобто з пропущенням строку, встановленого судом в ухвалі від 25.09.2019. При цьому відповідач поважні причини пропуску строку для подання відзиву суду не навів.
Частиною 9 ст. 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи викладене, заперечення, викладені відповідачем у відзиві, який подано з пропущенням строку, судом не приймаються до розгляду.
Витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.
У судовому засіданні, яке відбулося 28.10.2019, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, ч. 4 ст. 75, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240, 247-252 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТ І К" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Новатор" інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Новатор" інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України, 70417, Запорізька область, Запорізький район, селище Сонячне, вул. Інститутська, буд. 1, код ЄДРПОУ 32405397, на користь:
- Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТ І К", юридична адреса: 69123, м. Запоріжжя, бул. Будівельників, буд. 23, адреса для листування: 69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2, офіс 319, код ЄДРПОУ 33272641, пеню в сумі 73419 (сімдесят три тисячі чотириста дев'ятнадцять) грн. 20 коп., три відсотка річних в сумі 36834 (тридцять шість тисяч вісімсот тридцять чотири) грн. 61 коп., інфляційні витрати в сумі 146203 (сто сорок шість тисяч двісті три) грн. 81 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 3846 (три тисячі вісімсот сорок шість) грн. 87 коп., видавши наказ.
3. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТ І К" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Новатор" інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України про стягнення інфляційних витрат в сумі 2224,10 грн. відмовити.
Повне рішення складено - 04.11.2019 року
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.