Справа№ 2-а-1824/09
рядок стат. звітності № 19
06 квітня 2009 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в особі: головуючої-судді ОСОБА_1
при секретарі Цуганич К.Б.
за участю: представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Мукачівського міськрайонного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_3 б/б. ОСОБА_4. ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в м. Мукачево Закарпатської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям Війни», -
Позивачі звернулися до суду з зазначеним позовом.
Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року за № 2195-IV (надалі Закон України № 2195-IV) вони належать до соціальної категорії «Дитина війни». Відповідно до статті 6 Закону України № 2195-IV з 01 січня 2006 року мають право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімального пенсії за віком. У 2006-2007 роках така допомога їм не виплачувалася, в той час як Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/ 2007 від 9 липня 2007 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено норми Закону України № 2195-IV, а відтак просять відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року до 31.12.2007 року та зобов'язати відповідача нарахувати невиплачену їм щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки, 2007-2008 роки та 2006 - 2008 роки.
Позивачі в судове засідання не з'явилися повідомлялися належним чином про час та місце розгляду справи, але при зверненні в суд з даним позовом просили справу слухати у їх відсутності.
Відповідач надав суду письмові заперечення, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з наступних мотивів. Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України № 2I95-IV. у відповідності з якою дітям війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 було визнано таким, що не відповідає Конституції України положення пункту 12 статті 71 «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України № 2195-IV, з урахуванням статті 111 Закону України «Про держбюджет України на 2007 рік», яка передбачала, що в 2007 році підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання, яке виплачується замість пенсії, згідно із статтею 6 Закону України № 2195-1V виплачується особам, які є інвалідами, окрім тих на яких розповсюджується дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в розмірі 50% від розміру, надбавки, встановленої для учасників війни. Стаття 6 Закону України № 2195-IV передбачає, що «дітям війни» пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Одночасно, стаття 7 цього Закону передбачає, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій (за цим Законом) здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний Фонд України», здійснює свої повноваження на підставі п. 15 Положення, через створені в установленому порядку його територіальні управління. Управління Пенсійного Фонду України в м. Мукачево здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного Фонду України. Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного Фонду джерел і відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного Фонду України, бюджет Пенсійного Фонду України щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України. Пункт 9 Положення «Про Пенсійний Фонд України» передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного фонду, які використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають (кошти загальнообов'язкового державного пенсійного страхування або кошти пенсійного забезпечення). На підставі статті 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, згідно яких ніхто не може бути вимушений робити те. що не передбачено законодавством. Одночасно, дана норма встановлює, що органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи те, що Законом України № 2195-IV передбачено, що фінансування виплат по даному закону проводиться із Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України, тому будь-які порушення з боку саме Пенсійного фонду (що здійснює керівництво солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування) відсутні. Окрім зазначеного вище, потрібно відмітити, що законодавець, встановлюючи в статті 6 Закону України № 2195-IV підвищення до пенсії даній соціальній категорії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії не визначив величини, яку слід застосовувати для розрахунку такого підвищення. Питання визначення величини мінімальної пенсії за віком, що застосовується виключно для обчислення підвищення пенсії особам, яким встановлено статус «дитина війни», мало бути вирішено у законодавчому порядку, шляхом внесення змін до Закону України № 2I95-IV. Зважаючи на те, що законом не визначено механізму розрахунку підвищення, передбаченого вищезгаданою статтею, то немає підстав для задоволення позовних вимог. Відповідачем також вказано на те, що у 2006 році норма статті 6 Закону України № 2195-1V не діяла у відповідності до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік». Крім того, відповідач вказав на те, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду відповідно до статті 99 КАС України.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачі є «дитиною війни» в розумінні статті І Закону України № 2195-IV.
Відповідно до статті 6 Закону України № 2195-1V позивачі мають право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 71 пунктом 12 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» дію статті 6 Закону України № 2195-IV було зупинено, як було зупинено цю ж норму в 2006 році Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік».
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, статті 71 пункту 12 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік». Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, пункту 41 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік». Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року та від 22 травня 2008 року зворотної дії в часі не мають, а відтак на період до 09 липня 2007 року та до 22 травня 2008 року не поширюється. Рішень щодо аналогічних норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», яким у 2006 році зупинялася дія статті 6 Закону України № 2195-IV Конституційним Судом України не приймалося, а тому задоволенню підлягають вимоги позивача лише за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Відповідно до статті 3 частини 2 Закону України № 2195-IV, державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 28 частини 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25. а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, статті 28 частиною 3 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Однак, враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, та, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), суд вважає за можливе застосувати саме статті 28 частину 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України № 2195-IV, оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії саме мінімальну пенсію за віком, що на думку суду не суперечить вимогам статті 28 частини 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Доводи відповідача про відсутність механізму реалізації статті 6 Закону України № 2195-IV не можуть бути підставою для невиконання вимог зазначеного Закону.
Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України» та здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 даного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивачів є управління Пенсійного фонду України в м. Мукачево Закарпатської області. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що саме управління Пенсійного фонду України в м. Мукачево Закарпатської області є належним відповідачем по даній справі.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Мукачево Закарпатської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_3 б/б, ОСОБА_4, ОСОБА_5 за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з підвищенням пенсії на 30 % з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого статті 28 частиною 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати.
Вимоги позивачів щодо зобов'язання відповідного управління Пенсійного фонду України нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу "дитині війни" у визначеній позивачами грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.
На підставі викладеного, керуючись статтею 64 Конституції України, статтями 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 94. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Поновити позивачам строк на право звернення з позовом до суду.
Позов задоволити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Мукачево Закарпатської області здійснити перерахунок пенсії на користь ОСОБА_3 б/б. ОСОБА_4, ОСОБА_5 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, а в іншій частині позову відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Мукачівський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.