№ 201/2668/19
провадження 2/201/1858/2019
05 листопада 2019 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Храмцевич Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради і Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації, третя особа Дніпропетровська обласна рада про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,
ОСОБА_1 04 березня 2019 року звернулася до суду з позовом до відповідачів КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради і Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником посилалися на те, що 01 листопада 2014 року відповідно до наказу № 86-к від 01 листопада 2014 року позивача ОСОБА_1 була прийнята на роботу до КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради на посаду швейцара за умовами контракту, на підставі наказу № 84/2-к від 23 вересня 2015 року позивач була переведена на посаду провідного фахівця. 16 березня 2018 року депутатами 12-ої сесії 7-го скликання Дніпропетровської обласної ради під час розгляду питання «Діяльності окремих обласних комунальних підприємств та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області», було ухвалено рішення за № 330-12/VIІ, серед порушених питань якого було, зокрема, вирішено й питання про реорганізацію КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради шляхом приєднання його до КП «Молодіжний центр міжнародного партнерства, позашкільної та неформальної освіти «Освіторум» Дніпропетровської обласної ради» (п. 6 вказаного рішення). Через це 31 серпня 2018 року позивач була звільнена із займаної посади у зв'язку із зміною істотних умов праці п. 6 ст. 36 КЗпП України. Підставою звільнення став наказ голови комісії з реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради № 130-к від 31 серпня 2018 року про звільнення співробітників КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» ДОР. Таким чином, позивача було звільнено з займаної посади у зв'язку з реорганізацією закладу, на якому вона працювала - КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року визнано протиправним та скасовано пункт 6 Рішення Дніпропетровської обласної ради № 330/-12/VI від 16 березня 2018 року. Тобто, на даний час реорганізація КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради визнана протиправною та скасована, а отже, всі накази, які були видані комісією з реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» ДОР у зв'язку з проведенням процедури реорганізації підприємства є також протиправними. З огляду на наведене, вбачається, що після звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із зміною істотних умов праці, виникли обставини у вигляді скасування рішення Дніпропетровської обласної ради про реорганізацію КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради, які скасували наявність причин, що були передумовою проведення у закладі звільнення співробітників, а тому звільнення позивача підлягає визнанню судом незаконним і не може вважатися таким, що відбулося з дотриманням норм Кодексу законів про працю України. Оскільки звільнення позивача з роботи було здійснено з порушенням трудового законодавства, тому позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У зв'язку із незаконним звільненням позивача через проведення незаконної реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» ДОР, позивачу завдана значна моральна шкода, вона отримала емоційний стрес. Реорганізація закладу, в якому працювала позивач, проводилася з грубим порушенням трудових прав працівників. Голова комісії з ліквідації закладу постійно шантажував позивача звільненням «за статтею», хоча позивач за весь час своєї роботи у закладі ніколи не мала будь-яких нарікань. Після незаконного звільнення позивача, вона досі не може влаштуватися на іншу роботу, оскільки є особою пенсійного віку, та нові роботодавці не бажають приймати на роботу осіб пенсійного віку. Незаконне звільнення позивача та ті обставини, що вона не має можливості влаштуватися на нову роботу, призвели до постійних душевних хвилювань позивача, невпевненості та моральних стражданнях, що позначились на її стані здоров'я. Втрата постійного місця роботи суттєво позначилося на майновому стані позивача, оскільки заробітна плата, яку отримувала позивач допомагала їй підтримувати нормальний рівень життя пенсіонера. Таким чином, у зв'язку з тим що відповідачем було порушено права позивача у сфері трудових правовідносин, що виразилося в незаконному звільненні, порушенні права на працю, що призвело до моральних страждань (переживання з приводу порушення відповідачем прав позивача), змусило позивача прикладати додаткові зусилля для організації свого життя чим їй було заподіяно значну моральну шкоду.
Позивач вважає своє звільнення з роботи незаконними, та такими, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства щодо порядку звільнення робітника, звернулася до відповідачів і просила відповісти, чому вказаний наказ винесено з таких підстав і потім його не було скасовано самостійно після рішення суду, відповіді не було, що також не законно. Позивачу завдано значну моральну шкоду. Вважаючи незаконним не тільки саму видачу наказу, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований, просила визнати незаконним та скасувати цей наказ про звільнення, поновити її на роботі, стягнути зарплату за час вимушеного прогулу, моральну шкоду і судові витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.
Представники відповідачів КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради і Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації в судове засідання в визначений судом час не зя'вилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили; вказаним і матеріалами справи, на думку суду, наданим відзивом на позов позовні вимоги не визнали, вказавши на те, що дійсно була реорганізація і позивач наказом був звільнений. Вважають вказаний наказ правильним і законним, з цим наказом позивач ознайомлений в передбаченому порядку. Наказ позивачу видано з дотриманням всіх вимог закону згідно з чинним законодавством, ніякої шкоди позивачу не завдавали, порушень з їх боку допущено не було, їх дії були правомірними, всю належну позивачу інформацію надавали своєчасно і у відповідності до закону. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представників вказаних відповідачів згідно ст. 223 ЦПУ України.
Представник третьої особи Дніпропетровської обласної ради в судове засідання не зя'вився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомили; вказаним і матеріалами справи, на думку суду, наданим письмовим зверненням позовні вимоги не визнали, вказавши на те, що дійсно була реорганізація і позивач наказом був звільнений правильно. Все ними зроблено згідно вимог закону. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі та справу розглянути без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної третьої особи згідно ст. 223 ЦПУ України.
З'ясувавши думку сторін, третьої особи, дослідивши добуті та надані докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву обгрунтованою і підлягаючою задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що дійсно 01 листопада 2014 року відповідно до наказу № 86-к від 01 листопада 2014 року позивача ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Комунального закладу «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради на посаду швейцара за умовами контракту, на підставі наказу № 84/2-к від 23 вересня 2015 року позивач була переведена на посаду провідного фахівця.
16 березня 2018 року депутатами 12-ої сесії 7-го скликання Дніпропетровської обласної ради під час розгляду питання «Діяльності окремих обласних комунальних підприємств та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області», було ухвалено рішення за № 330-12/VIІ, серед порушених питань якого було, зокрема, вирішено й питання про реорганізацію Комунального закладу «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради шляхом приєднання його до Комунального підприємства «Молодіжний центр міжнародного партнерства, позашкільної та неформальної освіти «Освіторум» Дніпропетровської обласної ради» (п. 6 вказаного рішення).
31 серпня 2018 року позивач була звільнена із займаної посади у зв'язку із зміною істотних умов праці п. 6 ст. 36 КЗпП України. Підставою звільнення став наказ голови комісії з реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради № 130-к від 31 серпня 2018 року про звільнення співробітників КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» ДОР. Таким чином, позивача було звільнено з займаної посади у зв'язку з реорганізацією закладу, на якому вона працювала - КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року визнано протиправним та скасовано пункт 6 Рішення Дніпропетровської обласної ради № 330/-12/VI від 16 березня 2018 року. Тобто, на даний час реорганізація КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради визнана протиправною та скасована, а отже, всі накази, які були видані комісією з реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» ДОР у зв'язку з проведенням процедури реорганізації підприємства є також протиправними.
З огляду на наведене, вбачається, що після звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із зміною істотних умов праці, виникли обставини у вигляді скасування рішення Дніпропетровської обласної ради про реорганізацію КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради, які скасували наявність причин, що були передумовою проведення у закладі звільнення співробітників, а тому звільнення позивача підлягає визнанню судом незаконним і не може вважатися таким, що відбулося з дотриманням норм Кодексу законів про працю України.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Оскільки звільнення позивача з роботи було здійснено з порушенням трудового законодавства, тому позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, тобто з часу звільнення, а саме - з 01 вересня 2018 року.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два місяці, які передують події, з якою пов'язана виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно… за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
З урахуванням вищенаведеного, Департамент освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації є головним розпорядником бюджетних коштів, а тому, позовні вимоги про стягнення на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу пред'явлено до Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
У зв'язку із незаконним звільненням, на думку позивача, через проведення незаконної реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» ДОР, вона отримала емоційний стрес. Реорганізація закладу, в якому працювала позивач, проводилася з грубим порушенням трудових прав працівників. Голова комісії з ліквідації закладу постійно шантажував позивача звільненням «за статтею», хоча позивач за весь час своєї роботи у закладі ніколи не мала будь-яких нарікань. Після незаконного звільнення позивача, вона досі не може влаштуватися на іншу роботу, оскільки є особою пенсійного віку, та нові роботодавці не бажають приймати на роботу осіб пенсійного віку. Незаконне звільнення позивача та ті обставини, що вона не має можливості влаштуватися на нову роботу, призвели до постійних душевних хвилювань позивача, невпевненості та моральних стражданнях, що позначились на її стані здоров'я. Втрата постійного місця роботи суттєво позначилося на майновому стані позивача, оскільки заробітна плата, яку отримувала позивач допомагала їй підтримувати нормальний рівень життя пенсіонера.
Таким чином, у зв'язку з тим що відповідачем було порушено права позивача у сфері трудових правовідносин, що виразилося в незаконному звільненні, порушенні права на працю, що призвело до моральних страждань (переживання з приводу порушення відповідачем прав позивача), змусило позивача прикладати додаткові зусилля для організації свого життя чим їй було заподіяно значну моральну шкоду, яку вона оцінює в 30 000 гривень.
Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Про ту обставину, що реорганізація КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» ДОР була проведена незаконно, а тому, позивач і незаконно була звільнена з займаної посади, позивач дізналася 04 лютого 2019 року, після винесення Третім апеляційним адміністративним судом Постанови від 04 лютого 2019 року, якою було визнано протиправним та скасовано пункт 6 Рішення Дніпропетровської обласної ради № 330/-12/VI від 16 березня 2018 року, тобто визнано проведену реорганізацію, в рамках проведення якої було звільнено позивача - незаконною. Отже, строк на звернення до суду з позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, має відраховуватися саме з дати, коли позивач дізналася про її незаконне звільнення, тобто - з 04 лютого 2019 року.
Позивач вважає своє звільнення з роботи незаконними, та такими, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства щодо порядку звільнення робітника, звернулася до відповідачів і просила відповісти, чому вказаний наказ винесено з таких підстав і потім його не було скасовано самостійно після рішення суду, відповіді не було, що також не законно. Позивачу завдано значну моральну шкоду. Вважаючи незаконним не тільки саму видачу наказу, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований, просила визнати незаконним та скасувати цей наказ про звільнення, поновити її на роботі, стягнути зарплату за час вимушеного прогулу, моральну шкоду і судові витрати. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За загальновідомими правилами, встановленими ст. 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158, 04 лютого 1994 року ратифікованої Верховною Радою України, яка набула чинності 16 травня 1995 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного зі здібностями або поведінкою працівника, або викликаного виробничою необхідністю підприємства, установи або служби.
Згідно ч. 2 ст. 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Як неодноразово зазначалось судами під час розгляду аналогічних спорів, у наказі про звільнення, накладення дисциплінарного стягнення обов'язково має бути зазначено, в чому полягає порушення закону, трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про звільнення з роботи повинен обов'язково містити нормативне посилання, тобто відповідач повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого позивач звільняється чи притягується до дисциплінарної відповідальності.
16 березня 2018 року депутатами 12-ої сесії 7-го скликання Дніпропетровської обласної ради під час розгляду питання «Діяльності окремих обласних комунальних підприємств та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області», було ухвалено рішення за № 330-12/VIІ, серед порушених питань якого було, зокрема, вирішено й питання про реорганізацію Комунального закладу «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради шляхом приєднання його до Комунального підприємства «Молодіжний центр міжнародного партнерства, позашкільної та неформальної освіти «Освіторум» Дніпропетровської обласної ради» (п. 6 вказаного рішення).
31 серпня 2018 року позивач була звільнена із займаної посади у зв'язку із зміною істотних умов праці п. 6 ст. 36 КЗпП України. Підставою звільнення став наказ голови комісії з реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради № 130-к від 31 серпня 2018 року про звільнення співробітників КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» ДОР. Таким чином, позивача було звільнено з займаної посади у зв'язку з реорганізацією закладу, на якому вона працювала - КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року визнано протиправним та скасовано пункт 6 Рішення Дніпропетровської обласної ради № 330/-12/VI від 16 березня 2018 року.
Тобто, на даний час реорганізація КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради визнана протиправною та скасована, а отже, всі накази, які були видані комісією з реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» ДОР у зв'язку з проведенням процедури реорганізації підприємства є також протиправними.
З огляду на наведене, вбачається, що після звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із зміною істотних умов праці, виникли обставини у вигляді скасування рішення Дніпропетровської обласної ради про реорганізацію КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради, які скасували наявність причин, що були передумовою проведення у закладі звільнення співробітників, а тому звільнення позивача підлягає визнанню судом незаконним і не може вважатися таким, що відбулося з дотриманням норм Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно п. 13 Постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності.
Таким чином, у зв'язку з тим що відповідачем було порушено права позивача у сфері трудових правовідносин, що виразилося в незаконному звільненні, порушенні права на працю, нездійсненні остаточного розрахунку при звільненні, втрати нормальних життєвих зв'язків, що призвело до моральних страждань (переживання з приводу порушення відповідачем прав позивача, необхідність пояснення його рідним, близьким і знайомим причини свого звільнення), змусило його прикладати додаткові зусилля для організації свого життя чим позивачу було заподіяно значну моральну шкоду.
У зв'язку із незаконним звільненням через проведення незаконної реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» ДОР позивач отримала емоційний стрес. Реорганізація закладу, в якому працювала позивач, проводилася з грубим порушенням трудових прав працівників. Голова комісії з ліквідації закладу постійно шантажував позивача звільненням «за статтею», хоча позивач за весь час своєї роботи у закладі ніколи не мала будь-яких нарікань. Після незаконного звільнення позивача, вона досі не може влаштуватися на іншу роботу, оскільки є особою пенсійного віку, та нові роботодавці не бажають приймати на роботу осіб пенсійного віку. Незаконне звільнення позивача та ті обставини, що вона не має можливості влаштуватися на нову роботу, призвели до постійних душевних хвилювань позивача, невпевненості та моральних стражданнях, що позначились на її стані здоров'я. Втрата постійного місця роботи суттєво позначилося на майновому стані позивача, оскільки заробітна плата, яку отримувала позивач допомагала їй підтримувати нормальний рівень життя пенсіонера. Таким чином, у зв'язку з тим що відповідачем було порушено права позивача у сфері трудових правовідносин, що виразилося в незаконному звільненні, порушенні права на працю, що призвело до моральних страждань (переживання з приводу порушення відповідачем прав позивача), змусило позивача прикладати додаткові зусилля для організації свого життя чим їй було заподіяно значну моральну шкоду.
Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу.
Сума вимушеного прогулу вираховується з наступного розрахунку: період розрахунку з 01 вересня 2018 року по 05 листопада 2019 року, заробітна плата за два місяці, що передували звільненню: серпень 2018 року 9486.07 грн., липень 2018 року 8739.40 грн., робочі дні у липні та серпні 2019 року - 44 дні, 9486.07+8739.40=18225.47 грн. / 44 робочих дні = 414.215 грн. (середня з/п в день), робочі дні за період з 01 вересня 2018 року по 05 листопада 2019 року = 294 робочих дня, 414.215 грн. х 294 дня = 121 779.21 грн. - сума середнього заробітку за вимушений прогул.
Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Як вказав Європейський суд у рішенні від 9 січня 2013 року « Олександр Волков ти України», № 21722/11, п. п. 165, 166, приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-ІІІ). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. рішення у справах «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004-VIII, та «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пп. 22-25, від 28 травня 2009 року). Стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (див. рішення у справах «Пфайфер проти Австрії» (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, п. 35, від 15 листопада 2007 року, та «А. проти Норвегії» (A. v. Norway), заява №28070/06, пп. 63 та 64, від 9 квітня 2009 року); впливає на широке коло стосунків заявника з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, під впливом опиняється і професійна репутація заявника.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення. Враховуючи результат вирішення даної справи судові витрати повинні бути покладені на відповідача.
Згідно приписів п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» - «Від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів … що випливають із трудових правовідносин». Враховуючи, що даний спір стосується трудових відносин, позивач звільняється від сплати судового збору, але він його заплатив.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідачів по незаконним (з точки зору відповідачів) діям відносно нього, предмета спору, а відповідачі цього не довели, твердження відповідачів про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.
Тобто, відповідачі або інші особи повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв зазначеними особами до суду не надано.
Не може суд прийняти до уваги позицію відповідачів стосовно не погодження з певними положеннями позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується. Суд вважає правомірними позовні вимоги про порядок, який відповідачем був застосований при видачі вказаного незаконного наказу та інш., оскільки вони знайшли своє підтвердження в судовому засіданні: порушення законодавства з боку відповідача неправомірність дій по відношенню до позивача судом встановлено.
Твердження представника відповідача відносно протиправності дій самого позивача є лише його оціночним судженням, що не може бути витлумачене, як таке, що містить фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів, які використовує в своєму позові позивач.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково і визнати незаконним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради № 130-к від 31 серпня 2018 року про звільнення позивача ОСОБА_1 з посади провідного фахівця КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради у зв'язку із зміною істотних умов праці, поновити ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради, стягнути з Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 01 вересня 2018 року по день винесення рішення суду в сумі 121 779.21 грн., стягнути з Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 3 000 гривень, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу (за один місяць), стягнути з Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судовий збір (сплачений за вимоги про стягнення моральної шкоди) в сумі 768 грн. 40 коп., а також стягнути з Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації на користь держави судовий збір в сумі 1 218 грн., в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до КЗ «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради і Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення моральної шкоди відмовити.
Таким чином суд вважає, що обставини позовних вимог знайшли своє об'єктивного підтвердження в ході судового засідання, позовні вимоги про визнання наказу незаконним та скасування його, поновлення на роботі та стягнення коштів і моральної шкоди в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 21, 22, 23, 147, 149, 221, 232, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст. 23, 1166, 1167 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації Комунального закладу «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради № 130-к від 31 серпня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного фахівця Комунального закладу «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця Комунального закладу «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради.
Стягнути з Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Код ЄДРПОУ: 25927519) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 01 вересня 2018 року по день винесення рішення суду в сумі 121 779 грн. 21 коп..
Стягнути з Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Код ЄДРПОУ: 25927519) на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу (за один місяць).
Стягнути з Стягнути з Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Код ЄДРПОУ: 25927519) на користь ОСОБА_1 судовий збір (сплачений за вимоги про стягнення моральної шкоди) в сумі 768 грн. 40 коп..
Стягнути з Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Код ЄДРПОУ: 25927519) на користь держави судовий збір в сумі 1 218 грн..
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дніпропетровський дитячо-юнацький центр міжнародного співробітництва» Дніпропетровської обласної ради і Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації, третя особа Дніпропетровська обласна рада про стягнення моральної шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складено 05 листопада 2019 року.
Суддя -