31 жовтня 2019 року м. Рівне №460/2478/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "РІВНЕАЗОТ"
доДепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про визнання протиправною та скасування постанови, -
ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "РІВНЕАЗОТ" (далі - ПрАТ "Рівнеазот", позивач) звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС МЮУ, відповідач) в якому, з врахуванням заяви від 07.10.2019 про зміну предмета позову, просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А.Т. ВП №60011143 від 10.09.2019 про відкриття виконавчого провадження;
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А.Т. ВП №60011143 від 10.09.2019 про арешт майна боржника;
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А.Т. ВП №60011143 від 16.09.2019 про арешт коштів боржника.
Позовну заяву мотивовано тим, що оскаржувані позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника, винесені головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А.Т. не на підставі і не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому вони є протиправними та підлягають скасуванню. На думку позивача, вказані постанови були прийняті відповідачем протиправно, оскільки державним виконавцем не було вчинено всіх дій та заходів, спрямованих на примусове виконання виконавчого документа, у той час як обов'язковими передумовами для стягнення виконавчого збору є фактичне виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання. Таким чином, позивач стверджує, що підстави для стягнення з нього виконавчого збору, а також накладення арешту на майно та кошти боржника відсутні, а тому оскаржувані постанови підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 10.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.
Відповідач у встановлений строк до суду відзив на позов не надав, про причини неподання суду відзиву не повідомив, а тому враховуючи ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.
30.10.2018 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішення департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А.Т. внесено постанову про відкриття виконавчого провадження №57556013 з примусового виконання наказу №918/1164/15 від 25.09.2019 виданого Господарським судом Рівненської області, про стягнення з ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» 45 902 961,23 доларів США, з яких: 44 663 849,56 доларів США (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року становить 986 872 053,16грн.) - прострочена заборгованість за кредитом, та прострочених процентів за користування кредитом в сумі 1 239 111,67 доларів США (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року становить 27 378 846,43грн.), а також 182 700,00 грн. судового збору.
Крім того, 30.10.2018 винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №57556013 у розмірі 4 590 296,12 доларів США та 18270,00 грн.
09.09.2019 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровцем А.Т. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану у ВП №57556013 на підставі п. 1 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з надходженням заяви ПАТ «Промінвестбанк» від 14.08.2019 №09-2-2/836 за підписом голови правління Рожка А.В. про повернення виконавчого документа без виконання.
10.09.2019 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровцем А.Т. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №60011143 про примусове виконання постанови №57556013 від 30.10.2018 про стягнення із ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» на користь держави виконавчий збір у розмірі 4590296,12 доларів США та 18270,00грн.
Разом з тим, державним виконавцем 10.09.2019 винесено постанову ВП №60011143 про арешт майна боржника, відповідно до якої, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, окрім тайна, що не підлягає державній реєстрації та майна зазначеного у статті 55 Закону України "Про виконавче провадження" у межах суми звернення стягнення 4590296,12 дол. США та 18270,00 грн.
16.09.2019 винесено постанову про арешт коштів боржника ВП №60011143, згідно якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках у Філія - Рівненське обласне управління AT «Ощадбанк», ПАТ «Банк «Кліринговий Дім», АТ «Сбербанк», АТ «Банк Альянс», Філія «Волинське головне регіональне управління» АТ КБ "Приватбанк" та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення 4590296,12 дол. США та 18270,00 грн.
Як вбачається з постанов ВП№60011143 про відкриття виконавчого провадження від 10.09.2019, про арешт коштів від 16.09.2019 та про арешт майна від 10.09.2019, вони винесені при примусовому виконанні одного й того самого документу - постанови №57556013 від 30.10.2018. Виконання постанов здійснюється одним і тим самим стягувачем - Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а боржником в усіх постановах зазначено ПрАТ «РІВНЕАЗОТ», крім того, постанови винесені по одному й тому самому виконавчому провадженню ВП№60011143.
Вважаючи такі рішення відповідача протиправним та прийнятим в порушення норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №60011143 про стягнення виконавчого збору у розмірі 4590296,12 дол. США та 18270,00 грн. від 10.09.2019, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон України «Про виконавче провадження») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Частиною 1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Приписами ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Виконавчий збір не стягується:
- за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
- у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
- якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
- за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
- у разі виконання рішення приватним виконавцем;
- за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
За такого правового врегулювання та обставин справи, суд зазначає, що виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду. Виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
Відповідно до ст. 40 та 42 Закону передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема ч.3 ст.40 Закону унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з ч.4 ст.42 Закону на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких ч.1 ст.42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Аналіз вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується з фактично стягнутої суми.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання.
Разом з тим, відповідно до п.20 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені першою частиною статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи поверненні виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначається підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягнутої суми, якщо за виконавчим документом проводилось стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до вказаного підпункту у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
При стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Аналогічну правову позицію з подібних правовідносин встановлено Верховним Судом постановах від 19.06.2019 по справі №824/172/18-а, від 28.02.2019 по справі №819/1116/17.
Щодо створення умов для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа стягувачу без фактичного його виконання органом державної виконавчої служби свідчать і положення ч.5 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Так, судом встановлено, що державний виконавець під час прийняття постанови від 10.09.2019 про відкриття виконавчого провадження №60011143 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 30.10.2018 №57556013, з боржника ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" у розмірі - 4590296,12 доларів США та 18270,00грн., визначив суму виконавчого збору в розмірі 10% від суми, яка визначена у наказі Господарського суду Рівненської області від 25.09.2018 у справі №918/1164/15.
Однак, в постанові про повернення виконавчого документа від 09.09.2019 у ВП№57556013 не вказано результат виконання, а тому суд робить висновок, що державним виконавцем не було здійснено всіх необхідних дій з примусового виконання рішення суду про стягнення виконавчого збору.
Таким чином дії, які вчинялись виконавцем у виконавчому провадженні по своїй суті не є підставою для стягнення виконавчого збору, оскільки такі дії не призвели до фактичного виконання наказу Господарського суду Рівненської області від 25.09.2018 у справі №918/1164/15.
Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі який визначений в постанові про стягнення виконавчого збору від 10.09.2019, а тому така постанова не відповідає вимогам ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" та повинна бути скасована.
Щодо винесення постанов про арешт майна ВП №60011143 від 10.09.2019 та про арешт коштів боржника ВП №60011143 від 16.09.2019, суд зазначає наступне.
Так, згідно положень ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо ш перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє чи спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примус/з характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 56 згаданого вище Закону, постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Таким чином, як вбачається з наведеного, арешт майна та коштів є похідним від відкриття виконавчого провадження та здійснюється безпосередньо після відкриття виконавчого провадження і випливає з нього. При цьому, визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження тягне за собою скасування заходів примусового виконання рішень.
Отже, постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Депарламенту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ВП№60011143 від 10.09.2019 про арешт майна боржника та від 16.09.2019 про арешт коштів боржника є взаємопов'язаними та випливають з постанови ВП№60011143 від 10.09.2019 про вікриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Більше того, суд зазначає, що відповідно до положень ч. 1 ст. 40 Закону, у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
У зв'язку з чим, враховуючи вимоги чинного законодавства, відсутність фактичного виконання виконавчого документу в примусовому порядку та ту обставину, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 10.09.2019 винесена з порушеннями норм процесуального права та підлягає скасуванню в порядку ст. 74 Закону, суд вважає, що оскаржувані постанови, які винесені на підставі постанови про стягнення виконавчого збору є похідними та також підлягають скасуванню.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Всі основні аргументи, на яких ґрунтувалися доводи та заперечення сторін, судом розглянуто та оцінено в розрізі норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, відповідно ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки відповідачем, не доведено обставин, на яких ґрунтується оскаржувані рішення. У зв'язку з цим позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" (33017, м. Рівне-17, код ЄДРПОУ 05607824) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільчів, 73, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А.Т. ВП №60011143 від 10.09.2019 про відкриття виконавчого провадження.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А.Т. ВП №60011143 від 10.09.2019 про арешт майна боржника.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А.Т. ВП №60011143 від 16.09.2019 про арешт коштів боржника.
Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" (код ЄДРПОУ 05607824, м. Рівне-17, 33017) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільчів, 73, код ЄДРПОУ 00015622) судовий збір на суму 5763,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 04 листопада 2019 року.
Суддя Махаринець Д.Є.