Справа № 420/5020/19
05 листопада 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області(вул. Семінарська,5, м. Одеса, 65044), третя особа Південне управління в м. Одесі ГУ ДФС в Одеській області (вул. Ак.Глушка,17/2, м. Одеса, 65104), про визнання протиправною та скасування Вимоги,-
До суду звернулась ФОП ОСОБА_1 з позовом (а.с. 19-21) до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ГУ ДФС), третя особа Південне управління в м. Одесі ГУ ДФС в Одеській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу у розмірі від 13.06.2019 року, підписану начальником Південного управління ГУ ДФС в м. Одесі та скріплену відбитком печатки ГУ ДФС в Одеській області.
Позивач зазначила, що вона як ФОП була зареєстрована 13.02.2013 року. З 01.09.2014 року фактично підприємницьку діяльність не здійснювала, бо ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину.
Звітність з єдиного внеску на загальнообов'якове державне соціальне страхування подавалася до Південного управління в м. Одесі щорічно до 10 лютого, і про жодні порушення їй не повідомлялося. Про нібито порушення їй було повідомлено телефоном представником Південного управління 06.08.2019 р. у відповідь на питання щодо отримання довідки про доходи для оформлення допомоги по вагітності і пологам. 16.08. 2019 р. Позивачка письмове звернулася, до Третьої особи і проханням надати довідку про доходи і звітування, яка надана не була.
Оскаржувана вимога сформована на базі даних інформаційної системи органу доходів та зборів. Внаслідок протиправних дій відповідача вона була змушена негайно припинити підприємницьку діяльність.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що питання процедури нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне, соціальне стражування страхувальниками визначеними визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» регламентовані Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язке державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України в 20.04.2015 року №449 (далі Інструкція №449). Пунктом 3 розділу VI цієї інструкції визначені підстави для надіслання вимоги та строки її надіслання, а саме у випадку виникнення заборгованності протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому вона виникла, зросла
Позивач вважає, що з огляду на безумовну потребу забезпечення рівності сторін пропуск строку надсилання (вручення) оскаржуваної вимоги на 54 робочі дня робить надсилання (вручення) неправомірним, а вимогу такою, що підлягає скасуванню.
Також позивач вважає використання для прийняття оскажуваної вимоги є не результатів перевірки, а інформаційні бази неправомірним тому, що внесення відомостей до баз даних податкового органу є одним із заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на відповідача функцій та завдань, а висновки, викладені в податковій інформації, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків, зборів, внесків. Аналогічну думку висловлено в судових рішеннях, зокрема, в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.02. 2018 р. по справі №804/7470/16.
Підставою для скасування оскаржуваної вимоги позивач також зазначає відсутність повноважень у особи, яка її підписала, оскільки на вимогу положень п.20.4 ст.20, пп.21.1.8 п.21.1 ст.21 ПКУ станом на день прийняття оскаржуваного індивідуального акту, на день подання адміністративного позову прізвище підписанта вимоги про сплату боргу від 13.06. 2019 р. № Ф-44607-50 ОСОБА_2 не було оприлюднено. Наведена правова позиція підтверджується сталою судовою практикою, зокрема, постановами Верховного Суду по справам № 826/7713/15, №823/33/16, № 814/1679/15.
Крім того, на думку позивача в ч.1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» наявна розбіжність в п.2 та п.3 щодо сплати единого внеску ФОП та звільнення від нарахування, що повинно трактуватися на користь платника єдиного внеску.
Позивач просила задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 28.08.2019 року позов залишений без руху та позивачу наданий строк для усунення недоліків (а.с. 15-16).
Ухвалою суду від 09.09.2019 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження по справі відкрите, вирішено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.2-4).
Представник відповідача подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та зазначив, що позивачка перебуває на обліку в Південному управлінні м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області (Приморська державна податкова інспекція), як фізична особа - підприємець з 14.02.2013 року є платником єдиного податку І група.
Згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Представник відповідача зауважив, що з 01.01.2017 до ст. 7 Закону №2464-VI було внесено зміни, одна із яких стосується порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року.
Так, якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 таке самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ стає їх обов'язком.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону особи, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
У разі, якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В автоматичному режимі в ІС «Податковий блок» в ІКП платника ( ОСОБА_1 ) по коду платежу 71040000 були проведені нарахування по сплаті ЄСВ (копія ІКП - надається).
Станом на 30.06.2019 загальна сума боргу становить - 21030,9 грн.
Представник відповідача стверджує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Ф -44607-50 від 13.06.2019 є законною, винесеною згідно із вимогами чинного законодавства.
Позивач подала до суду відповідь на відзив (а.с.99-100), в якому зазначила, що у відзиві зазначені загальновідомі законодавчі норми, пояснення щодо припинятися підприємницька діяльність ФОПами, що не має відношення до предмету позову. Проте відповідачем у відзиві не наведені запечення щодо правових позицій викладений у позові в обгрутування позовних вимог. Позивач просила задовольнити позовні вимоги.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до даних ЄДР 13.02.2013 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець (номер запису 25560000000105329). 07.08.2019 року внесений запис 25560060002105329 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП (а.с.12,22-24).
13.06.2019 року відповідачем сформована Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-44607-50, якою позивача повідомлено про те, що станом на 30.04.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 21030,90грн та вимагає сплатити вказану заборгованість (а.с.9).
Позивач не погоджуючись з Вимогою від 13.06.2019 року, оскільки з народженням 02.09.2014 року дитини підприємницьку діяльність не здійснювала, звернулась до суду з даним позовом.
Дослідивши заяви по суті учасників справи та надані ними докази суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закону України № 2464-VІ згідно з преамбулою до вказаного Закону.
Статтею 14 Закону встановлені обов'язки органів доходів і зборів, які зобов'язані, зокрема, здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Згідно ч. 4 ст. 25 Закону України №2464-VІ, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до ст.4 Закону платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
База нарахування єдиного внеску визначається у відповідності до ст.7 Закону України № 2464-VІ.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законами №1774- VІІІ від 06.12.2016 року, №2148-VІІІ від 03.10.2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), п.5 та 5-1, ч.1 ст4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Зміни, які внесені Законом №1774-VІІІ від 06.12.2016 року стосуються того, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Відповідно до попередньої редакції - сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Крім того, у першому реченні абз.2 п.2 ст.7 Закону слова «має право самостійно» замінено словом «зобов'язаний».
Посилаючись саме на вказану норму Закону №2464-VІ відповач обгрунтовує правомірність своїх дій щодо нарахування позивачу суми єдиного внеску та правомірності формування оскаржуаної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Проте статтею 7 Закону № 2464-VІ, а саме пунктом 3, встановлений порядок визначення бази нарахування єдиного внеску для ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування, та она встановлює інший порядок.
Відповідно до п.3 ст.7 Закону № 2464-VІ для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Вказаний пункт не містить для ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування, приписів щодо обов'язку визначити базу нарахування єдиного внеску у разі не отримання доходу (прибутку). Тобто у разі відсутності доходу (прибутку) вказана категорія платників податків має право, а не обовязок, визначати самостійно для себе суму страхового внеску. У разі прийняття рішення про нарахування себе суми страхового внеску при відсутності доходу, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Вказаний порядок зазначений і в Інструкції №449 відповідно до п.5 Розділу ІV («Нарахування, обчислення і споата єдиного внеску») обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними в підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування: 1) зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску; 2) платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Таким чином, визначення вказаній категорії платників єдиного внеску (яким є позивач) контролюючим органом в інтергрованій картки платника суми старахового внеску є таким, що не відповідає положенням законодавства. Недоїмка в п.6 ч.1 ст.1 Закону визначена як - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, а у вказаній категорії осіб у разі відсутності доходу наявне право нарахування або не нарахування себе суми єдиного внеску.
Відповідач у відзиві зазначає, що саме контролючий орган нараховував за відповідний період позивачу суму єдиного внеску
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові від 20.08.2019 року по справі №П/811/227/16 (адміністративне провадження №К/9901/15010/18), дійшов висновку, що платникам, зазначених у п. 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), у яких базою нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб та якими у звітному році або окремому місяці звітного року не було отримано дохід (прибуток), надано право, у разі необхідності самостійно визначити базу нарахування. Тобто такі платники, за бажанням, у році або окремому місяці року, де не було ними отримано дохід (прибуток) можуть самостійно, у разі необхідності, визначити базу нарахування єдиного внеску. У такому випадку сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску та більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску. Враховуючи зазначене, оскільки позивач перебуває на загальній системі оподаткування (в тому числі й у періоді, що перевірявся), остання мала право у періоди, в яких не отримувала дохід (прибуток), не нараховувати єдиний внесок, навіть у розмірі мінімального страхового внеску.
Вказаний висновок Верховного суду щодо платникам, зазначених у п. 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ зроблений з урахуванням ст.7 в редакціїї на час спірних правовідносин до внесення змін у першому реченні абз.2 п.2 ст.7 Закону, де слова «має право самостійно» замінено словом «зобов'язаний».
Проте суд вважає, що вказаний висновок підлягає застосування по даній справі, оскільки зміст саме п.3 ст.7 Закону не змінився, та визначає, що для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
З урахуванням викладенного суд дійшов висновку, що Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.06.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню.
Суд вважає, що контролюючий орган діяв у порушення вимог ст.19 Конституції України щодо обов'язку діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст.2 Закону №2464-VІ встановлено, що виключно цим Законом визначаються: - принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; - платники єдиного внеску; - порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; - розмір єдиного внеску; - орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; - склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; - порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до ст.3 Закону одними з принципів збору та ведення обліку єдиного внеску є прозорість та публічність діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; відповідальність платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Розділ VI Інструкції №449 встановлює порядок стягнення заборгованості з платників.
Згідно з п.2 Розділу у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Пунктом 3 встановлено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту )тобто якщо це не перевірка платника), вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Таким чином, відповідач вже при недоїмки у сумі 739,32грн, яка відображена у картки позивача станом початок 2018 року повинен був протягом 15 робочих днів надіслати позивачу вимогу про сплату недоїмки .
Проте вимога була сформована станом на 30.04.2019 року коли недоїмка зросла до 21030,90грн.
Суд вважає, що у даному випадку у відповідності до принципів збору та ведення обліку єдиного внеску, встановлених ст.3 Закону №2464-VІ, позивач не може несті відповідальність за недбалість та недобросовісність субєкта вланих повноважень.
Відповідно до сь.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява №39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява №33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37).
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча п.1 ст. 6 Коніенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої до якої суд має виконувати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (рішіння у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року)
Суд не розглядає всі доводи позивача, оскільки вважає достаними для висновку про задоволення позову встановлені обставини по справі.
Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З відповідача за рахунок бюджетних асигнувань підлягає стягненню 768,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2,3,6,7,9,12,13, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул. Семінарська,5, м. Одеса, 65044 код ЄДРПОУ 39398646), третя особа Південне управління в м. Одесі ГУ ДФС в Одеській області (вул. Ак.Глушка,17/2, м. Одеса, 65104), про визнання протиправною та скасування Вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-44607-50 Головного управління ДФС в Одеській області від 13.06.2019 року.
Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 768,40 грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва
.