справа№1.380.2019.003447
30 жовтня 2019 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Коморний О.І.
секретар судового засідання Бабич Ю.Б.
з участю
представника позивача Рибенок М . М .
представника відповідача Притула Н.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монарх" про визнання протиправними та скасування постанов та припису Головного управління Держпраці у Львівській області.
Обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Монарх» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою у якій містяться вимоги:
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-1 від 11.06.2019 р.;
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-2 від 11.06.2019 р.;
- визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ2803/1403/АВ/П від 14.05.2019 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані постанови прийняті на підставі акту інспекційного відвідування від 14.05.2019 р. №ЛВ2803/1403/АВ щодо порушень законодавства про працю у позивача. Вказує, що даний акт складений на підставі проведеного інспекційного відвідування ТзОВ «Монарх», що передбачено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 р. №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні". Однак, 14.05.2019 р. Шостим апеляційним адміністративним судом прийнято постанову судовій справі №826/8917/17, якою визнано нечинною постанову КМУ від 26.04,2017 року № 295 «Про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Рішення набрало законної сили з дати його прийняття (14.05.2019 p.). Отже, 14 травня 2019 року, затверджений постановою КМУ від 29.04.2017 р №295 Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та Порядок здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю втратили чинність, тому інспекційні відвідування не передбачені чинним законодавством України, а акти та приписи не можуть бути складені на підставі вищевказаної постанови КМУ. Позивач також вказує, що після завершення інспекційного відвідування інспектор не склав та не надав для ознайомлення акт, чим позбавив позивача права подати свої заперечення (зауваження). Позивач не згоден з порушеннями викладеними в акті та приписі, оскільки стверджує, що жодних працівників з якими не оформлено належним чином відносини на території підприємства немає, інші порушення також не відповідають дійсності.
Ухвалою від 15.07.2019 р. прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідачем 31.07.2019 року подано відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позову заперечує повністю. Позиція відповідача полягає в тому, що оскаржуваною постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-2 від 11.06.2019 року накладено штраф на позивача на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за порушення вимог частини першої, третьої статті 24 КЗпП України, ПКМУ №413; постановою №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-1 від 11.06.2019 року накладено штраф на позивача на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України за порушення інших вимог трудового законодавства, а саме: порушення вимог абзацу п'ятого пункту 7.1 глави 7 Інструкції №58, оскільки книга обліку руху трудових книжок на Підприємстві не понумерована, не прошнурована та не скріплена підписом керівника Підприємства і печаткою, порушення вимог частини п'ятої статті 79 КЗпП України, оскільки підприємство не повідомляє письмово працівників про дату початку відпустки не пізніше, ніж за два тижні. Зазначає, що правовим регулюванням діяльності Держаної служби з питань праці є також Конвенція Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікована Верховною радою України Законом № 1986-IV від 08.09.2004. Згідно ст. 16 Конвенції МОП № 81 інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм. Відповідач вважає, що захід контролю проведений на підставі чинного на момент інспекційного відвідування Порядку №295, який і визначав процедуру проведення інспекційного відвідування у Позивача. Відповідач вказує, що твердження позивача щодо проведення інспекційного відвідування поза межами чинного законодавства у зв'язку із втратою чинності Постанови №295 на підставі постанови Шостого апеляційного суду м. Києва від 14.05.2019 (судова справа №826/8917/17) є необґрунтованим, оскільки інспекційне відвідування у позивача головним державним інспектором Гумен В.І. розпочато 13.05.2019 та завершено 14.05.2019, тобто проведення інспекційного відвідування відбулося до набуття чинності рішення суду у справі №826/8917/17. зазначає, що у ході проведення заходу державного контролю, що фіксувався засобами фото- та відеофіксації, матеріали якого долучені до акту, за виконанням трудової функції зафіксовано особу, котра представилася ОСОБА_5 . Вищезазначена особа в ході розмови з інспектором праці повідомила, що працює у ТзОВ «Монарх» 2 роки охоронцем неофіційно, працює за графіками змінності (доба роботи - три доби вихідних). ОСОБА_5 перебував на території Товариства у формі чорного кольору з надписом «охорона», а також пропускав та випускав працівників, відвідувачів та автомобільний транспорт із території Товариства. 14.05.2019 посадовими особами Товариства надано договір про надання послуг №1005/02 від 10.05.2019, укладений між ОСОБА_5 (далі -Виконавець) та ТзОВ «Монарх» (далі - Замовник) щодо надання послуг охорони майна Замовника. Предметом наданого для огляду цивільно-правового договору є сам процес праці, а не її кінцевий результат (здійснювати охоронні функції на території затвердженій Генеральним директором Підприємства; забезпечувати охорону товарно-матеріальних цінностей під охорону від розкрадання; безвідлучно знаходитися на об'єкті протягом усього часу чергування; перевіряти цілісність охоронюваних об'єктів, замків, справності сигналізаційних пристроїв, телефону, освітлення, наявності і справності протипожежного устаткування і т.д.).
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просить позов задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив повністю, просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд заслухав пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідив подані сторонами докази та
Встановив:
Відповідачем 13.05.2019 року видано наказ №1072-П (а.с.48), відповідно до якого наказано інспекторам праці-головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Львівській області Гумен Вікторії Ігорівні та Бойко Галині Володимирівні на підставі п.п.1.п.5 Порядку за зверненням Ковеля М. Є . від 18.04.2019 №К-462 в термін з 13.05.2019 по 14.05.2019 провести інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх, гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у ТзОВ "МОНАРХ": юридична адреса: Львівська обл., Кам'янка-Бузький р-н, смт. Новий Яричів, вул. Шашкевича, буд. 29; фактична адреса: Львівська обл., Кам'янка-Бузький р-н, смт. Новий Яричів, вул. Незалежності, буд.99.
На підставі вказаного наказу відповідачем видано 13.05.2019 року направлення №1072 на проведення інспекційного відвідування позивача у період з 13.05.2019р. по 14.05.2019р.
За наслідками інспекційного відвідування відповідачем 14.05.2019р. складено акт інспекційного відвідування (а.с.7-19) та винесено припис №ЛВ2803/1403/АВ/П від 14.05.2019 р. (а.с.20-24).
22.05.2019 року відповідачем прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу на 05.06.2019р. (а.с.53).
24.05.2019 року відповідачем скеровано позивачеві виклик на розгляд справи (а.с.54).
05.06.2019 року позивачем подано заяву про відкладення розгляду справи (а.с.74), за якою розгляд справи відкладено на 11.06.2019р., про що уповноважений представник позивача повідомлений згідно відмітки на вказаній заяві, тобто за п'ять днів як це передбачено п.6 Порядку (а.с.74).
11.06.2019 року позивачем прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-1 від 11.06.2019 р. в сумі 4173 грн. (а.с.25) та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-2 (а.с.26) в сумі 125190 грн.
Підставою прийняття спірного припису та постанов стали виявлені відповідачем порушення позивачем вимог частини першої, третьої статті 24 КЗпП України, ПКМУ №413; абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України за порушення інших вимог трудового законодавства, а саме: порушення вимог абзацу п'ятого пункту 7.1 глави 7 Інструкції №58, оскільки книга обліку руху трудових книжок на Підприємстві не понумерована, не прошнурована та не скріплена підписом керівника Підприємства і печаткою, порушення вимог частини п'ятої статті 79 КЗпП України, оскільки підприємство не повідомляє письмово працівників про дату початку відпустки не пізніше, ніж за два тижні.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
У відповідності до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах.
Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Відповідно до ч. 1 ст. 260 Кодексу законів про працю України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі Положення № 96), визначено, що центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, є Державна служба України з питань праці (Держпраці).
Згідно з п. 7 Положення № 96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100, територіальним органом Держпраці на території Львівської області є Головне управління Держпраці у Львівській області.
Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління Держпраці у Львівській області затвердженого наказом Держпраці від 22.06.2017 року № 75 (далі - Положення № 75) Управління є територіальним органом Держпраці, що їй підпорядковується.
Згідно п.п. 1 п. 3 Положення № 75 завданням Управління є, зокрема, реалізація державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Відповідно до п.п. 5 п. 4 Положення № 75 Управління на виконання покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю. У відповідності до п.п. 49 цього ж пункту, Управління накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці.
До завдань Держпраці належить, зокрема, державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, а також зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування (п.4 Положення № 96).
Статтею 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V встановлено, що державний нагляд (контроль) діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
Статтею 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V визначено, що підставами для здійснення позапланових заходів є:
- подання суб'єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;
- виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених суб'єктом господарювання у документі обов'язкової звітності, крім випадків, коли суб'єкт господарювання протягом місяця з дня первинного подання повторно подав такий документ з уточненими достовірними даними або якщо недостовірність даних є результатом очевидної описки чи арифметичної помилки, яка не впливає на зміст поданої звітності. У разі виявлення органом державного нагляду (контролю) помилки у документі обов'язкової звітності він упродовж десяти робочих днів зобов'язаний повідомити суб'єкта господарювання про необхідність її виправлення у строк до п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення. Не виправлення помилки у встановлений строк є підставою для проведення позапланового заходу;
- перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю);
- звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу;
- неподання суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів;
- доручення Прем'єр-міністра України про перевірку суб'єктів господарювання у відповідній сфері у зв'язку з виявленими системними порушеннями та/або настанням події, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров'я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;
- настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з діяльністю суб'єкта господарювання.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю на час проведення перевірки визначав Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі Порядок №295).
Пунктом 2 Порядку № 295 визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці:
- Держпраці та її територіальних органів;
- виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
Відповідно до п. 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться:
1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;
2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;
3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту;
4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю;
5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю;
6) за інформацією, зокрема, ДФС та її територіальних органів про:
- невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності;
- факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень;
- факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом;
- роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника.
Відповідно до п. 9 Порядку № 295 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Згідно приписів ст. 10 Закону України "Про основні засади державного нагляду контролю) у сфері господарської діяльності" суб'єкт господарювання має, зокрема, право перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду (контролю) службового посвідчення та посвідчення (направлення) і одержувати копію посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу та, відповідно, не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону.
Згідно з п.19 та п.20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.
Згідно з п.27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
Посилання позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019, якою визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України №295 від 29.04.2017 "Деякі питання реалізації статті 259 КЗпП України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Дана постанова Кабінету Міністрів України набрала чинності 16.05.2017, а саме з дня її публікації в офіційному виданні "Урядовий кур'єрі" №88 від 16.05.2017 та в офіційному віснику України №38 від 16.05.2017.
Зазначена вище постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 відповідно до ст.325 КАС України набула законної сили з дати її прийняття, тобто 14.05.2019.
Відповідно до ч.2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 втратила чинність саме 14.05.2019, тобто до того дня була чинною і підлягала застосуванню. Отже, інспекційне відвідування позивача згідно виданого 13.05.2019 р. відповідачем наказу у період з 13.05.2019 по 14.03.2019 було проведене відповідно до чинного на той час законодавства.
Пунктом 27 Порядку №295 (чинного на момент проведення інспекційного відвідування) передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
При цьому, згідно п.29 цього Порядку, заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Таким чином, Порядок №295 чітко визначає, які саме рішення приймає контролюючий орган за результатами проведення інспекційного відвідування.
Судом з матеріалів справи встановлено укладення 10 травня 2019 року за №1005/02 між позивачем та ОСОБА_5 договору про надання послуг (а.с.57-58), відповідно до якого позивач доручає, а Виконавець ( ОСОБА_5 ) бере на себе зобов'язання надати послуги з охорони майна позивача. Замовник (позивач) забезпечує Виконавця необхідним засобом для надання послуг, передбачених цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у ст. 626 ЦК України, згідно ч. 1 якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг, виконання робіт тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
За цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
При цьому, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться. Водночас відповідно до пункту «а» ч. 3 ст. 56 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.
Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
З аналізу наведених норм слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Судом встановлено, що згідно штатного розпису позивача (а.с.59), в штаті позивача є посада сторожа.
Судом встановлено, що умовами укладеного договору (а.с.57-58) серед інших визначено такі обов'язки виконавця ( ОСОБА_5 ):
- при виявленні несправності чи порушень, сигналізації, освітлення, водопроводу, каналізації, теплопостачання, електроустаткування, поломках дверей, вікон, запірних пристроїв негайно доповідати генеральному директору підприємства;
- при виявленні проникнення на об'єкт сторонніх осіб і крадіжки товарно-матеріальних цінностей, приймає міри по збереженню слідів та охорони місця злочину, доповідає керівнику підприємства;
- забезпечувати дотримання встановлених керівником правил пожежної безпеки на об'єктах, які він охороняє;
- при виникненні пожежі негайно приймати міри до її гасіння (виконуючи і охоронні функції), а при неможливості загасити пожежу своїми силами, викликає пожежну охорону, повідомляє керівництво підприємства і здійснює охоронні функції;
- оформляти прийом і здачу чергування відповідним записом у журналі, робить оцінки і зауваження в книзі пожежної безпеки.
- здійснювати в робочий час контроль за ввезенням та вивезенням (внесенням та винесенням) товарно-матеріальних цінностей з території складу, згідно встановлених правил.
- у випадку неприбуття зміни у встановлений час доповідати про це свого безпосереднього керівника або дирекцію підприємства, і залишається на об'єкті до відповідного розпорядження.
- тримати робоче місце і довірену техніку в чистоті і працездатному стані.
- виконувати всі інші вказівки безпосереднього керівника та керівництва підприємства, що стосуються його роботи.
Проаналізовані умови укладеного договору дозволяють дійти висновку про наявність між ОСОБА_5 не цивільно-правових відносин, а трудових, оскільки для ОСОБА_5 визначено підпорядкування посадовим особам позивача, визначено порядок обліку робочого часу відповідними записами у журналі чергувань, визначено обов'язок щодо утримання робочого місця та обов'язок виконувати всі інші вказівки безпосереднього керівника та керівництва підприємства, що стосуються його роботи.
Наведене вказує на невідповідність відносин між позивачем та ОСОБА_5 ознакам цивільно-правового договору.
Судом встановлено, що у ході проведення заходу державного контролю, що фіксувався засобами фото- та відеофіксації, (містяться у справі), за виконанням трудової функції зафіксовано особу, котра представилася ОСОБА_5 . Вищезазначена особа в ході розмови з інспектором праці повідомила, що працює у ТзОВ «Монарх» 2 роки охоронцем неофіційно, працює за графіками змінності (доба роботи - три доби вихідних).
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Оскільки під час розгляду справи суд дійшов висновку, що позивачем порушено вимоги частини 1, 3 статті 24 КЗпП України, позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-2 від 11.06.2019 р. є безпідставними те не підлягають задоволенню.
Доказами в адміністративному судочинстві є відповідно до ст.72 КАС України будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Предметом доказування згідно з ч.2 ст. 73 КАС України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.1-5 ст. 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Відповідно до ч.3-4 ст. 73 КАС України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст. 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч.2 ст. 76 КАС України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивачем заявлено вимогу визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-1 від 11.06.2019 р.
Вказана постанова винесена відповідачем за наслідками проведеного інспекційного відвідування за за порушення інших вимог трудового законодавства, а саме: порушення вимог абзацу п'ятого пункту 7.1 глави 7 Інструкції №58, оскільки книга обліку руху трудових книжок на Підприємстві не понумерована, не прошнурована та не скріплена підписом керівника Підприємства і печаткою, порушення вимог частини п'ятої статті 79 КЗпП України, оскільки підприємство не повідомляє письмово працівників про дату початку відпустки не пізніше, ніж за два тижні.
Зазначені порушення зафіксовані у акті перевірки, однак позивачем при оскарженні постанови №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-1 від 11.06.2019 р. не надано жодного доказу ні до позовної заяви, ні під час розгляду справи, який спростовував б виявлені відповідачем порушення абзацу п'ятого пункту 7.1 глави 7 Інструкції №58 та вимог частини п'ятої статті 79 КЗпП України.
Наведене вказує про необґрунтованість позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-1 від 11.06.2019 р. та, відповідно, про безпідставність вимоги про визнання протиправним та скасування приписа Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ2803/1403/АВ/П від 14.05.2019 р.
Суть позову визначається з урахуванням його матеріально-правової і процесуально-правової сторін. Це свідчить про те, що позов виступає процесуальною формою, яка забезпечує реалізацію матеріального закону, його примусове здійснення за допомогою держави в особі компетентного органу суду. Елементи позову є: 1) предмет; 2) підстава; 3) зміст. Предметом є та частина, яка характеризує матеріально-процесуальну вимогу позивача до відповідача стосовно якої позивач просить постановити судове рішення. Підстави позову складають підстави, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази. Підставами позову є: 1) юридичні факти, що визначаються нормами матеріального права; 2) доказові факти, тобто ті, що тісно пов'язані з фактами матеріально-процесуального характеру і на підставі яких можливо зробити висновок про їх наявність чи відсутність. Підстави поділяються на: 1) активні; 2) пасивні. Активні які підтверджують, що право належить позивачу, а виконання певних обовязків відповідачу. Пасивні факти, з яких видно, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права позивача. Змістом позову є звернена до суду вимога позивача про здійснення певних дій з зазначенням способу судового захисту.
У даній справі підставою позову не визначено як підставу для скасування спірних постанов та припису неповідомлення чи неналежне повідомлення позивача про розгляд справи відповідачем 11.06.2019 року.
Водночас судом встановлено належне повідомлення 05.06.2019р. відповідача через уповноваженого представника при вирішенні питання про відкладення розгляду справи про розгляд справи 11.06.2019р., тобто не пізніше як за п'ять днів згідно п.6 Порядку (а.с.74).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд вважає, що відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог позивача, належним чином довів правомірність своїх дій, а позивач не навів переконливих та нормативно обґрунтованих доказів про порушення чинного законодавства відповідачем та порушення його прав спірним рішенням, відтак, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
У відповідності до вимог ст. 139 КАС України, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 255, 264, 295 КАС України, суд -
ухвалив:
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Монарх" про визнання протиправними та скасування постанов та припису Головного управління Держпраці у Львівській області - відмовити повністю.
2. Судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 04.11.2019р.
Суддя Коморний О.І.