04 листопада 2019 року № 320/3261/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «ДІАР» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення,
встановив:
Приватне сільськогосподарське підприємство «ДІАР» (далі - ПСП «ДІАР», позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області, відповідач) з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення №0008021411 від 28.03.2019.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 позовну заяву залишено без руху. Однак, 11.07.20119 недоліки позовної заяви усунуто позивачем.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Представником позивача Дубовиком В.В. 18.09.2019 у судовому засіданні заявлено клопотання про заміну відповідача в порядку процесуального правонаступництва, а саме - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області замінити на Головне управління Державної податкової служби у Київській області.
Протокольною ухвалою від 18.09.2019 суд замінив відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області на Головне управління Державної податкової служби у Київській області.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем проведено документальну планову нев'їздну перевірку з дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин позивача з контрагентами ТОВ «ДЕЙМІС-ПЛЮС» та ТОВ «АСТЕРІАЛ-2000» за період з 01.07.2018 по 31.07.2018. За результатами вказаної перевірки відповідачем складний Акт перевірки від 12.02.2019 №114/10-36-14-11/30743690 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовано порушення п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 636041,00 грн. за липень 2018 року.
На підставі даного Акту перевірки ГУ ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0008021411 від 28.03.2019, яким позивачу визначено зобов'язання із податку на додану вартість в сумі 795051,00 (за основним платежем 636041,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 159010,00 грн. Позивач не погоджується із вищезазначеним рішенням відповідача, вважає його необґрунтованим, протиправним та таким що не відповідає нормам чинного законодавства.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування своєї позиції надав до суду відзив на позовну заяву. Зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідач стверджує, що відповідно аналізу бази даних ДФС та наданих позивачем документів для перевірки встановлені факти, які свідчать про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «ДЕЙМІС-ПЛЮС» та ТОВ «АСТЕРІАЛ-2000». Відповідач зазначив, що у зв'язку зафіксованим порушенням позивача п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 636041,00 грн. за липень 2018 року.
У судових засіданнях представник позивача просив позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судових засіданнях проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.
До суду 16.10.2019 представник позивача подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник відповідача проти заявленого клопотання не заперечував.
На підставі ст. ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
ПСП «ДІАР» відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців зареєстроване як юридична особа та є платником податку на додану вартість з 10.11.2000. Вид діяльності за КВЕД є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 01.24 Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів; 01.29 Вирощування інших багаторічних культур; 01.30 Відтворення рослин; 01.46 Розведення свиней; 01.50 Змішане сільське господарство; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; 01.62 Допоміжна діяльність у тваринництві; 01.63 Післяурожайна діяльність; 01.64 Оброблення насіння для відтворення; 10.11 Виробництво м'яса; 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів; 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; 10.81 Виробництво цукру; 46.11 Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.23 Оптова торгівля живими тваринами; 77.31 Надання в оренду сільськогосподарських машин і устатковання; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 52.10 Складське господарство; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; 75.00 Ветеринарна діяльність.
Як вбачається з матеріалів справи, між ПСП «ДІАР» (Покупець) та ТОВ «Дейміс-Плюс» (Постачальник) укладено Договір поставки № 35 від 01.07.2018, за умовами якого позивачем придбано мінеральне добриво діамофос у кількості 200 тонни за ціною 2500000,00 грн., в тому числі ПДВ - 416 666.67 грн.
На виконання правочину сторонами вчинені конкретні дії, що складають його зміст (поставка товару, його транспортування, прийняття за кількістю і якістю, оприбуткування на складі ПСП «ДІАР» та оплата за нього безготівковим шляхом).
В подальшому для документального оформлення та відображення у відповідних бухгалтерських та податкових звітах господарських операцій між сторонами складені первинні документи:
- рахунок-фактура №00000010 від 02.07.2018;
- видаткова накладна №РН-0000001 від 02.07.2018;
- видаткова накладна №РН-0000002 від 03.07.2018;
- видаткова накладна №РН-0000003 від 04.07.2018;
- видаткова накладна №РН-0000004 від 05.07.2018;
- товарно-транспортна накладна №5 від 02.07.2018;
- товарно-транспортна накладна №7 від 03.07.2018;
- товарно-транспортна накладна №10 від 04.07.2018;
- товарно-транспортна накладна №17 від 05.07.2018;
- подорожній лист №1 від 02.07.2018;
- подорожній лист №3 від 03.07.2018;
- подорожній лист №7 від 04.07.2018;
- подорожній лист №8 від 05.07.2018;
- податкова накладна № 38 від 02.07.2018;
- податкова накладна № 39 від 03.07.2018;
- податкова накладна № 3 від 04.07.2018;
- податкова накладна № 4 від 05.07.2018;
- платіжне доручення №393 від 25.07.2018 про оплату за товар;
- платіжне доручення №394 від 25.07.2018 про оплату за товар;
- платіжне доручення №401 від 26.07.2018 про оплату за товар;
- платіжне доручення №407 від 27.07.2018 про оплату за товар;
- виписки по рахунку.
З матеріалів справи вбачається, що між ПСП «ДІАР» (Покупець) та TOB «ACTEPIЛ-2000» (Постачальник) укладено Договір поставки № 10 від 02.07.2018, за умовами якого позивачем придбано мінеральне добриво діамофос у кількості 105,3 тонни за ціною 1316250,00 грн., в тому числі ПДВ - 219375,00 грн.
На виконання правочину сторонами вчинені конкретні дії, що складають його зміст (поставка товару, його транспортування, прийняття за кількістю і якістю, оприбуткування на складі ПСП «ДІАР» та оплата за нього безготівковим шляхом).
В подальшому для документального оформлення та відображення у відповідних бухгалтерських та податкових звітах господарських операцій між сторонами складені первинні документи, а саме:
- рахунок-фактура №00000052 від 20.07.2018;
- рахунок-фактура №00000053 від 20.07.2018;
- рахунок-фактура №00000055 від 23.07.2018;
- видаткова накладна № 00000052 від 20.07.2018;
- видаткова накладна № 00000053 від 20.07.2018;
- видаткова накладна №00000055 від 23.07.2018;
- товарно-транспортна накладна №52 від 20.07.2018;
- товарно-транспортна накладна №53 від 20.07.2018;
- товарно-транспортна накладна №55 від 23.07.2018;
- подорожній лист №26 від 20.07.2018;
- подорожній лист №27 від 20.07.2018;
- подорожній лист №29 від 23.07.2018;
- податкова накладна № 52 від 20.07.2018;
- податкова накладна № 53 від 20.07.2018;
- податкова накладна № 55 від 23.07.2018;
- платіжне доручення №429 від 07.08.2018 про оплату товару;
- платіжне доручення №430 від 07.08.2018;
- платіжне доручення №431 від 07.08.2018;
- виписки по рахунку.
Дані господарські операції між позивачем та його контрагентами відображенні у податковій звітності ПСП «ДІАР», про що свідчить декларація з ПДВ за липень 2018 року, які надані до контролюючого органу. У зв'язку з цим, суми зі складу вартості придбання товарно-матеріальних цінностей у відповідному звітному періодах включені ПСП «ДІАР» до складу податкового кредиту з ПДВ.
Судом встановлено, що взаємовідносини з перерахованими вище контрагентами підтверджуються податковими накладними, які зареєстровані ЄРПН.
Надалі, на підставі наказу ГУ ДФС у Київській області від 11.01.2019 №57 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПСП "ДІАР" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "ДЕЙМІС-ПЛЮС" та ТОВ "АСТЕРІЛ-2000" за період з 01.07.2018 по 31.07.2018.
За результатами перевірки відповідачем складено Акт перевірки в якому зафіксовано порушення п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 636041,00 грн. за липень 2018 року.
На підставі матеріалів і висновків зазначеної перевірки ГУ ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0008021411 від 28.03.2019, яким позивачу визначено зобов'язання із податку на додану вартість в сумі 795051,00 (за основним платежем 636041,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 159010,00 грн.)
Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням позивач, в адміністративному порядку звернувся зі скаргою Державної фіскальної служби України.
Рішенням ДФС України про результат розгляду скарги від 05.06.2019 №25841/6/99-99-11-04-01-25 оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).
Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
Як зазначено в п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.
Згідно із п.201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін
Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
У відповідності до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Судом встановлено, що безпідставною є позиція відповідача, яка полягає в односторонньому невизнанні та заперечені дійсності перерахованих вище податкових накладних, що було належним чином і своєчасно зареєстровані в ЄРПН. Оскільки, законодавчо невизначено повноваження контролюючого органу ставити під сумнів дійсність податкових накладних, які включені до ЄРПН, реєстрація яких не була зупинена чи оскаржена та на підставі яких ПСП «ДІАР» відніс сплачені у складі вартості товарів (робіт) суми ПДВ до складу податкового кредиту за відповідні місяці 2017-2018 років.
Як встановлено судом під час судових засідань, придбані у контрагентів товари і роботи в кінцевому рахунку були використані в поточній господарській діяльності ПСП «ДІАР» під час внесення мінеральних добрив у ґрунт на орендованих для ведення сільського господарства земельних ділянках.
Суд зазначає, що вищевикладене свідчить про те, що правочин між ПСП «ДІАР» та його контрагентами є реальними, товарними, взаємними, оплатними, такими, що відбулись насправді та потягнули за собою реальні зміни в майновому стані всіх учасників. Крім того, правочини між сторонами належним чином задокументовані оформленими з дотриманням усіх вимог бухгалтерського законодавства первинними документами та були відображені в податковій звітності ПСП «ДІАР».
В Акті перевірки зазначені обставини контролюючим органом не спростовані. Будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів того, що правочини між ПСП «ДІАР» та його контрагентами є фіктивним та безтоварним, або що у сторін правочину був наявним умисел щодо порушення податкового законодавства задля отримання виключно податкової вигоди (включно з відповідними рішеннями та вироками судових органів) ГУ ДФС у Київській області в Акті перевірки не наводить.
Суд звертає увагу на відсутність в Акті перевірки будь-яких претензій на стосовно невідображення або неповноти господарських операцій із контрагентами у податковій звітності нашого підприємства.
Таким чином, позивач, виконав всі покладені на нього чинним податковим законодавством обов'язки з декларування та відображення у звітності господарських операцій зі згаданими контрагентами.
Висновки перевірки не містять документально підтверджених доказів щодо порушення податкового законодавства при відображенні ТОВ «Дейміс-Плюс» та ТОВ «Астеріал-2000» у складі своїх податкових зобов'язань операцій з продажу товарно-матеріальних цінностей на користь ПСП «ДІАР».
Як вбачається з матеріалів справи, більша частина тексту Акта перевірки містить інформацію не про обставини господарської діяльності ПСП «ДІАР» та їх відображення у бухгалтерській і податковій звітності підприємства, а про обставини господарської діяльності саме контрагентів платника.
В Акт перевірки містяться посилання на відомості, які містяться в базах даних ДФС України про ТОВ «Дейміс-Плюс» та ТОВ «Астеріал-2000» в частині реєстраційних даних, видів економічної діяльності, показників їх підприємницької діяльності та податкового звітування, а також про номенклатуру придбання і реалізації товарно-матеріальних ціностей у періодах, в яких вони вступали у взаємовідносини з ПСП «ДІАР».
Суд зазначає, що дана інформація має побічне відношення до безпосередніх господарських операцій між позивачем та його контрагентами, жодного прямого доказу безтоварності або недійсності цих операцій Акт перевірки не містить.
При цьому, відповідно до п.73.5 ст. 73 ПК України з метою отримання податкової інформації, необхідної у зв'язку з проведенням перевірок, контролюючі органи мають право здійснювати зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків
Однак, Акт перевірки не містить відомостей про направлення ГУ ДФС у Київській області територіальним органам ДФС України, на обліку в яких перебувають контрагенти платника, запитів на проведення зустрічних звірок та відомостей про їх проведення взагалі, хоча саме під час їх проведення можна здобути інформацію і факти про господарські операції між платниками безпосередньо.
З Акта перевірки вбачається те, що перевіряючими ГУ ДФС у Київській області дробленні висновки стосовно того, що правочини між ПСП «ДІАР» та його контрагентами не спрямовані на настання наслідків, на підставі побічної інформації иа непрямих доказів, за відсутності перевірки господарських операцій безпосередньо між підприємством та його контрагентами.
Проте, суд звертає увагу, що оцінюватись при дослідженні господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Слід зауважити, що Законом України від 15.05.2003 № 755-І V «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (із змінами та доповненнями, далі - Закон № 755) встановлено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи. Відповідно до положень ст. 91 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІV (із змінами та доповненнями, далі - ЦК України) цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до приписів Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру, Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Згідно з п. 180.1 ст. 180 ПК України платником ПДВ, серед іншого, визнається будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу, а також будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Відповідно до п. 183.9 ст. 183 ПК України у разі відсутності підстав для відмови у реєстрації особи як платника податку контролюючий орган зобов'язаний протягом трьох робочих днів після надходження реєстраційної заяви до контролюючого органу внести до реєстру платників податку запис про реєстрацію такої особи як платника податку.
Згідно з п. 183.12 ст. 183 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих як платники податку.
Відповідно до п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.
Таким чином, державна реєстрація юридичної особи, рівно як і реєстрація суб'єкта господарювання платником ПДВ є виключною прерогативою органів державної влади і знаходиться поза сферою впливу ПСП «ДІАР». Відповідальність за дотримання суб'єктами права вимог законодавства при проведенні державної реєстрації покладається, з одного боку, на такий суб'єкт, а з іншого - на відповідний компетентний орган влади, що законом зобов'язаний проводити перевірку відповідності нового суб'єкта права (або нового платника ПДВ) вимогам законодавства. Включення підприємства до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, рівно як і до Реєстру платників ПДВ, перебування підприємства у таких реєстрах, внесення змін в реєстраційні записи та виключення з реєстрів є юридичними фактами, незалежними від волі інших суб'єктів права.
Також, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 44 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-VІ (далі - ГК України) підприємництво, серед іншого, здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону. Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, ПСП «ДІАР» мало повне право укладати господарські договори із суб'єктами господарювання за своїм вільним вибором. Єдиною обов'язковою умовою при здійсненні такого вибору є наявність у контрагентів юридичної правосуб'єктності (право-, діє- та деліктоздатність), підтвердженої державою, та відповідних спеціальних правових статусів (наявність спеціального дозволу, ліцензії, реєстрація особи платником ПДВ тощо).
Судом встановлено, що станом на момент проведення господарських операцій між ПСП «ДІАР» та його контрагентами, та й по теперішній час всі ці контрагенти є належним чином зареєстрованими юридичними особами і платниками ПДВ.
Відповідач не наводить жодних доказів того, що на дати укладення та виконання господарських договорів контрагенти позивача не існували як юридичні особи або були обмежені у правосуб'єктності, зокрема, не надає доказів внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру, а отже ці підприємства були наділені повним обсягом цивільної і господарської правоздатності та дієздатності, тобто здатні були мати та набувати цивільних і господарських прав та обов'язків.
Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України, якою передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з п. п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України принципом податкового права є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Згідно з ч.5 ст. 216 ЦК України вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути висунуто будь-якою зацікавленою особою.
До кола таких зацікавлених осіб контролюючі органи не відносяться, оскільки ст.1 ЦК України визначає, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, що ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій відособленості їх учасників. А до майнових відносин, що ґрунтуються на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Зі змісту ст. 215 ЦК України вбачається, що нікчемним правочином визнається лише той правочин, недійсність якого встановлена законом, зокрема, ст. 228 ЦК України визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий, який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Суд звертає увагу, що правочини, укладені між ПСП «ДІАР» та його контрагентами, не порушують конституційних прав і свобод людини і громадянина та не спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної і юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, а отже не можуть бути визнані нікчемними за визначенням.
За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом.
Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснює, що нікчемні правочини, які порушують публічний порядок, є правочини, визначені ст. 228 ЦК України.
Відповідно до п. 18 цієї Постанови, правочинами, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, Іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, спрямованості мети правочину між позивачем та його контрагентом на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а також наявність в діях осіб відповідного умислу податковим органом в ході перевірки не досліджувались та в Акті перевірки не наводяться. Також зазначений Акт перевірки не доводить умислу позивача, спрямованого на порушення публічного порядку, та не визначає, в чому таке порушення полягає.
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своєму листі за вих. № 7319 від 19.09.2011, також зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в актах перевірок, визначається законом як фіктивний (ст.234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже було зазначено вище, судові рішення про визнання правочинів недійсними (нікчемними), укладених позивачем з контрагентами, відсутні.
Аналогічна правова позиція підтримується і Вищим адміністративним судом України. Так, в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12 зазначено, зокрема, таке: «...Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях… …Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком...».
Вищий адміністративний суд Україні в зазначеному вище Інформаційному листі акцентував увагу на тому, що для встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:
- рух активів у процесі здійснення господарської операції;
- установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції;
- установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При цьому наявність цивільно-правового договору не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції у тому разі, якщо такий договір не визнаний недійсним у судовому порядку. Беручи до уваги норми статті 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, слід дійти однозначного висновку про відсутність у посадових осіб податкових органів як підстав, так і повноважень щодо визначення угод нікчемними під час проведення перевірок та прийняття відповідних рішень. Проте це не виключає можливості їх звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним з підстав, наведених у статті 228 ЦК України, та застосування наведених у ній наслідків.
Суд зазначає, що обов'язковою умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.
Окрім того, ст. 234 ЦК України визначає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.
Суд зазначає, що в Акті перевірки не визначено, на підставі яких диспозитивних обставин встановлено ознаки нікчемності правочинів між ним та його контрагентами.
Також, судом встановлено, що контролюючий орган не звертався до суду із позовом про визнання правочинів фіктивними (недійсними) та/або стягнення коштів, отриманих за нікчемними правочинами. Контролюючим органом не наведено жодного доказу про те, що укладення угод, на підставі яких виникли спірні господарські зобов'язання, не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме цих спірних господарських зобов'язань.
Таким чином, дії та висновки контролюючого органу стосовно порушення позивачем законодавства про ПДВ внаслідок укладення та виконання правочинів контрагентами-постачальниками не відповідають жодному правовому положенню із чинного законодавства України. Відтак, податкове повідомлення-рішення від 28.03.2019 року за №0008021411 винесено протиправно.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В свою чергу, за приписами п.21.1. ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій;
Згідно із п.п.4.1.4 п.4.1 ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до п.56.21 ст. 56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з положеннями п.1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із ч.1 ст. 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч.1-2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідачів, у зв'язку із чим, позовні вимоги суд визнає такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно із ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 11925,77 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями від 08.07.2019 №84.
Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 11925,77 грн. підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 19, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.03.2019 форми «Р» №0008021411 винесене Головним управління Державної фіскальної служби у Київській області.
3. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 11925 (одинадцять тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 77 коп. на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «ДІАР» за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Держаної податкової служби у Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного судупротягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Щавінський В.Р.