31 жовтня 2019 року № 320/2327/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання незаконної та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2019 року № Ф-133760-51, видану Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 лютого 2019 року Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області протиправно прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф -133760-51 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 18 276,37 грн. Вказана сума боргу (недоїмки) була нарахована позивачу як самозайнятій особі - адвокату за 2017 та 2018 роки, оскільки позивач має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3023 від 22 грудня 2002 року.
Позивач зазначає, що умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. Однак 27 квітня 2018 року ним було подано до органу ДФС податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік. Разом з Декларацією подано Додаток ф.2. В декларації та Додатку вказано, що доходи за 2017 рік від незалежної професійної діяльності він не отримував. 26 квітня 2019 року позивачем було подано до органу ДФС податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2018 рік. Разом з Декларацією подано Додаток ф.2. При цьому обчислення сум єдиного внеску здійснюється платником або на підставі даних річних податкових декларацій, дані яких підтверджуються бухгалтерськими та іншими документами, або за результатами перевірок. Але орган ДФС самостійно вирахував базу нарахування, оскільки не мав у своєму розпорядженні ніяких сум на які можна було б послатися.
Також позивач звертає увагу, що оскаржувана вимога надіслана відповідачем з порушенням строків, визначених п. 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449. Таким чином, позивач вважає вказану вимогу незаконною та необґрунтованою та просить суд її скасувати.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
23 липня 2019 року від представника відповідача через службу діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Стверджує, що позивач 16.02.2016 року перебуває за основним місцем обліку у Переяслав-Хмельницькій ДПІ, як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, а тому відповідно до ст. 4 Закону України ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Закон № 2464), є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Також з 01.01.2018 року адвокати, що мають статус осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, та фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, не отримують дохід або отримують його у розмірі нижчому ніж мінімальний страховий внесок, то вони зобов'язані сплачувати ЄВ з 01.01.2018 року у розмірі 819,06 грн. за місяць та 2457,18 грн. відповідно на квартал.
2 серпня 2019 року від позивача через службу діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стверджує, що відповідачем у відзиві не вказано на підставі яких первинних документів було внесено дані до інформаційної системи органу доходів і зборів та на підставі яких була винесена вимога про сплату боргу (недоїмки), оскільки мінімальний ЄСВ повинен сплачуватись, якщо визначена база нарахування, інакше ЄСВ визначити неможливо. Зазначає, що відповідачем не були спростовані доводи позивача на умови, встановлені Законом № 2464 при яких особа, яка провадить незалежну професійну діяльність має сплатити єдиний внесок.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру адвокатів України - ОСОБА_1 зареєстрований адвокатом згідно рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 134 від 22 грудня 2005 року. Право на заняття адвокатською діяльністю підтверджується свідоцтвом № 3023 від 22 грудня 2005 року.
27 квітня 2018 року позивачем було подано до органу ДФС податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік. Разом з Декларацією подано Додаток ф.2. В декларації та Додатку вказано, що дохід за 2017 рік від незалежної професійної діяльності він не отримував. 26 квітня 2019 року позивачем було подано до органу ДФС податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2018 рік. Разом з Декларацією подано Додаток ф.2.
Поряд із цим, встановлено, що 11 лютого 2019 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф -133760-51 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 18 276,37 грн.
Не погоджуючись із даною вимогою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
При вирішенні даного публічно-правового спору суд враховує положення таких нормативно-правових актів.
Спірні правовідносини врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України) та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Законом № 2464-VI визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Вимогами п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У вимозі вказано, що вимога про сплату боргу (недоїмки) винесена на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2464-VІ, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Таким чином, підставою для формування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску є акти документальних перевірок, самостійні звіти платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Як вбачається з матеріалів справи, сума недоїмки у розмірі 18 276,37 грн., згідно оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2019 року № Ф-133760-51, виникла у зв'язку з несплатою позивачем у повному обсязі сум мінімального страхового внеску щоквартально, починаючи з І кварталу 2017 року по ІV квартал 2018 року.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності
Тобто, законодавець у поняття «платника єдиного внеску» у контексті пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачив дві одночасні умови: а) провадження незалежної професійної діяльності; б) отримання доходу від цієї діяльності.
Суд вважає, що норма передбачена пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є спеціальною стосовно осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Інші норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не можуть суперечити нормі, передбаченій пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у цьому Кодексі поняття вживаються в такому значенні: дохід з джерелом їх походження з України будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.1 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Тобто, такий розмір єдиного внеску є обов'язковим для всіх платників, в тому числі і передбачених пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до пункту другого частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрати спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
Також, у відповідності до частини 5 статті 8 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до платників єдиного внеску.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.11.2018 року (справа № 820/1538/17).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, судом встановлено, що в Єдиному реєстрі адвокатів наявні відомості щодо ОСОБА_1 як адвоката. Проте належних доказів здійснення позивачем у період з 2017 по 2018 рік адвокатської діяльності, як самостійної особи, що провадить незалежну професійну діяльність, тобто як адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, в передбачений законом порядку, відповідачем суду не надано.
З матеріалів справи вбачається, що за 2017 та 2018 роки позивач не отримав доходів від здійснення незалежної професійної діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у нього як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.
На підставі вище викладеного суд робить висновок, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності, як адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально.
Суд звертає увагу на те, що контролюючим органом прийнято спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивачем саме як самозайнятою особою яка здійснює незалежну професійну діляьність, а не як фізичною особою-підприємцем.
Крім цього, ані ПК України, ані Законом № 2464-VІ не врегулювало особливості сплати грошових зобов'язань самозайнятою особою у разі відсутності доходів від такої діяльності, тому виходячи з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, суд дійшов висновку, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Кожна сторона повина довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. (частини 1, 2 статті 77 КАС України)
В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірності оскаржуваної вимоги.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваної вимоги діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Отже, беручи до уваги досліджені обставини та письмові докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність вимоги від 11 лютого 2019 року № Ф-133760-51, яку слід визнати протиправною та скасувати.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2019 року № Ф-133760-51, видану Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 31.10.2019
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.