30 вересня 2019 року 12 год. 30 хв.Справа № 280/3853/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Максименко Л.Я.
за участю секретаря судового засідання Биховської А.П.
представника позивача - ОСОБА_1.
представника відповідача - Муріної В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_2
до Головного управління ДФС в Запорізькій області
про визнання протиправною та скасування податкової вимоги та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області №Ф-1611-49 від 18.01.2019 року про нарахування недоїмки з єдиного внеску у розмірі 15819 грн. 54 коп.;
зобов'язати Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків ОСОБА_2 шляхом зменшення податкового зобов'язання з єдиного внеску, нарахованого відповідно до податкової вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області №Ф-1611-49 від 18.01.2019.
Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач вказує, що вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець сплачувала податки та збори у розмірах та строки встановлені законодавством, проте підприємницька діяльність була припинена. Вказує, що на теперішній час відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.06.2019 ОСОБА_2 на обліку як приватний підприємець не перебуває. Оскаржувану податкову вимогу №Ф1611-49 від 18 січня 2019 року про нарахування зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальну суму 15819,54 грн. за 2017 та за 2018 роки вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач позов не визнав, 20.09.2019 надав до суду відзив на адміністративний позов (вх. №39127), в якому зазначає, що з 02.09.2003 по теперішній час ОСОБА_2 перебуває на обліку в ГУ ДФС у Запорізькій області, Олександрівського управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Олександрівський район) як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. Вказує, що 09.02.2018 автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника податків ФОП ОСОБА_2 за 2017 рік - 8448,00 грн. та 3 квартали 2018 року 7371,54 грн. як фізичній особі-підприємцю на загальній системі оподаткування відповідно програмного забезпечення розробленого ІС «Податковий Блок». Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 30.08.2019 відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено на 30.09.2019 з викликом сторін.
Представник позивача у судовому засіданні 30.09.2019 підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні 30.09.2019 просив суд відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 30.09.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 28.08.2003.
18 січня 2019 року Головним управлінням ДФС у Запорізькій області винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1611-49, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_2 зі сплати єдиного внеску складає 15 819,54 грн.
ОСОБА_2 оскаржено в адміністративному порядку вказану вимогу, проте рішенням ДФС України № 33515/6/99-99-11-05-02-25 від 17.07.2019 скаргу ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Не погодившись із Вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1611-49 від 18.01.2019, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Дослідивши спірні правові відносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464- VI).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно ст. 2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону .
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Приписами п.2, 3 ч. 1 ст 7 Закону № 2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 передбачали саме право, а не обов'язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді.
Надалі ж, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно п.2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
В частині 7 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п'ятий частини 8 статті 9 №2464-VI).
Так, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 28.08.2003, у зв'язку з чим їй і було нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Суд зауважує, що доказів реєстрації ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця матеріали справи не містять. Крім того, сама позивач не заперечує, що була зареєстрована як фізична особа-підприємець, але стверджує, що наразі її реєстрацію к фізичної особи-підприємця припинено. Доказів вказаного представником позивача до суду також не надано.
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 04 липня 2019 року в реєстрі записів щодо ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) взагалі не знайдено.
Посилання відповідача на те, що фізичні особи-підприємці, зареєстровані до 01 липня 2004 року відповідно до вимог статті 18 та частини 2 Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" повинні були здійснити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців суд вважає помилковими, з огляду на наступне.
Так, ч. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" не містить жодних приписів щодо будь-яких обов'язків фізичних осіб-підприємців. Суд наголошує, що зазначена норма містить вказівку на обов'язок саме державного реєстратора протягом 2004-2005 років здійснити заміну раніше виданих юридичним особам та фізичним особам - підприємців свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка у разі надходження від таких юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки.
Тож, відповідачем належних доказів, що ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) станом на час винесення оскаржуваної вимоги та на час розгляду адміністративної справи у суді є зареєстрованим як фізична особа-підприємець, або що позивач не завершив процедуру зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України та/або не провів певні дії щодо облікових процедур у держреєстратора - не надано.
Суд зауважує, що положення ч. 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції до 01.01.2016) передбачали, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.
Аналогічні положення містяться у ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", де вказано, що якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Окремо суд вважає за доцільне зупинитись на підставах нарахування єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Частинами 3 та 4 ст.25 Закону № 2464-VI передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно частини четвертої статті 8 Закону № 2464-VI, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) (далі - Інструкція № 449).
Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Як вбачається з Інтегрованої картки платника податків, заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску у розмірі 15 819,54 грн. виникла на підставі наступного:
зобов'язання за січень-грудень 2017 року становить 8 488 грн.;
за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х З =2457,18 грн.), за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн., за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 грн.
В той же час, згідно ч.3 статті 9 Закону № 2464-IV, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, контролюючий орган мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.
Проте, позивач не подавав звітність, відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались у позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи.
Відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Посилання відповідача на те, що згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, суд визнає безпідставними, з огляду на таке.
Структура даної норми, з огляду на вживання у ній законодавцем сполучника "та", свідчить про те, що підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) може бути або акт документальної перевірки та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, або звіт платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Тобто, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.
Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.
Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята всупереч встановленому порядку, передбаченому ч. 3 ст. 9 Закону України № 2464-VI та п. 3,4 Розділу VI Інструкції № 449, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог здійснити коригування в індивідуальній картці платника ОСОБА_2 шляхом зменшення податкового зобов'язання з єдиного внеску, нарахованого відповідно до податкової вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області №Ф-1611-49 від 18.01.2019, суд зазначає наступне.
Так, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС здійснюється відповідно до Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі Порядок), який затверджено наказом Міністерством фінансів України від 07 квітня 2016 року №422.
Приписами пункту 2 частини 1 розділу 6 Порядку встановлено, що первинними документами, на підставі яких в інтегрованій картці платника здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є рішення суду про вирішення питання по суті (скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання та пені/суми єдиного внеску за результатами судового оскарження).
Таким чином, вказаний Порядок зобов'язує контролюючий орган відобразити у інтегрованій картці платника податків, зменшення суми податкового боргу платника податку у розмірі, який вiн прагнув скасувати в судовому порядку з урахуванням штрафів та пені, на підставі судового рішення яке визнає відсутність такого податкового боргу.
Суд зазначає, що спосіб захисту прав та інтересів осіб, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
"Ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, для ефективного способу відновлення порушеного права позивача, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, суд доходить висновку про зобов'язання відповідача здійснити коригування в індивідуальній картці платника ОСОБА_2 шляхом зменшення податкового зобов'язання з єдиного внеску, нарахованого відповідно до податкової вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області №Ф-1611-49 від 18.01.2019.
У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Адміністративий позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС в Запорізькій області (69107, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізької області №Ф-1611-49 від 18.01.2019 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 15 819,54 грн. (п'ятнадцять тисяч вісімсот дев'ятнадцять гривень 54 копійки).
Зобов'язати Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків ОСОБА_2 шляхом зменшення податкового зобов'язання з єдиного внеску, нарахованого відповідно до податкової вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області №Ф-1611-49 від 18.01.2019.
Стягнути на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Рішення у повному обсязі складено та підписано 21 жовтня 2019 року.
Суддя Л.Я. Максименко