04 листопада 2019 року м. Житомир справа № 240/10064/19
категорія 112030100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання незаконним та скасування висновку,зобов'язання вчинити дії та стягенння коштів,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати незаконним та скасувати висновок комісії Міністерства оборони України (п.47 Протоколу № 65 від 24.05.2019) про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі встановленням йому II групи інвалідності 23.01.2019 внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення позивачу, як інваліду II групи, одноразової грошової допомоги та виплатити в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму на момент виплати у відповідності з ч.2 ст.16 Закону України №2011-ХІІ;
- стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач у період з 19.05.2014 по 04.08.2014 брав участь у антитерористичній операції, при виконанні заходів якої, 03 серпня 2014 року, отримав одержав мінно-вибухову травму та вогнепальне осколкове наскрізне поранення. 31.08.2015 під час первинного огляду позивачу вперше встановлено 3 групу інвалідності. Під час повторного огляду, згідно довідки до акту огляду МСЕК, №100352 йому встановлено II групу інвалідності з 23.01.2019 до 28.01.2022. Він звернувся до військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, проте протоколом комісії №65 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Таке рішення Міністерства оборони України позивач вважає незаконним, таким, що протирічить вимогам діючого законодавства України та грубо порушує його конституційні права.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у строк та в порядку, визначеному ст.152, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подав відзив на позовну заяву від 19.09.2019. В обґрунтування якого вказав, що зміна групи інвалідності позивача відбулась понад дворічний термін.
Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 КАС України.
У відповідності до частини четвертої статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено зі змісту довідки військової частини НОМЕР_1 від 20.08.2015 ОСОБА_1 приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в період з 19.05.2014 по 04.08.2014 (а.с.22).
Зі змісту Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії №3205 від 31.08.2015 встановлено, що травма, поранення, які позивач отримав під час проходження військової служби, пов'язані із захистом Батьківщини (а.с.24).
Згідно з довідкою про обставини травми молодшого сержанта за призовом ОСОБА_1 від 31.10.2014 №2475 встановлено, що 03 серпня 2014 року він одержав мінно-вибухову травму, вогнепальне осколкове наскрізне поранення м'яких тканин правої половини грудної клітки при виконанні заходів антитерористичної операції під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Червоний Яр. Перебував в тверезому стані (а.с.23).
Зі змісту акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААА № 206767 від 09.09.2015 позивачу встановлено 3 групу інвалідності з 08.09.2015, причина: травма, поранення, так, пов'язані із захистом Батьківщини (а.с.25).
Як встановлено з поданих матеріалів і не заперечується сторонами, у зв'язку із встановленням 3-ої групи інвалідності позивачу виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 206700 грн, що не заперечується сторонами.
Під час повторного огляду 28.01.2019 довідкою МСЕК Серії 12ААБ №100352 ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності з 23.01.2019 внаслідок травми, поранення, так, пов'язані із захистом Батьківщини (а.с.26).
На звернення із заявою на отримання одноразової грошової допомоги пунктом 47 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 24.05.2019 №65 ОСОБА_1 за результатами розгляду поданих документів відмовлено у наданні одноразової грошової допомоги на підставі абз.2 п.4 ст.16-3 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", так як групу інвалідності змінено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Крім того, у вказаному протоколі зазначено, що у зв'язку із встановленням позивачу 3-ї групи інвалідності, йому виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 206700,00 грн (а.с.27).
Позивач, вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд ураховує наступне.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час виконання ними обов'язків служби здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.
Положеннями пункту першого статті 16 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з пунктом 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві; встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби; встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала в разі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні чи для проходження у військовому резерві" (далі - постанова № 975), він має право на її отримання, з урахуванням раніше виплаченої суми, оскільки позивачу встановлено 2-гу групу інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
Відповідно до пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;
б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Положеннями пункту четвертого статті 16-3 Закону №2011-ХІІ закріплено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Пунктом шостим статті 16-3 Закону №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Відповідно до пункту 8 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Положеннями пункту дев'ятого статті 16-3 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст), визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №975).
Абзацом третім пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Приписами пункту 8 Порядку №975 врегульовано, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Згідно з пунктом 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Як встановлено із матеріалів справи, правовою підставою для винесення оскаржуваної відмови є застосування відповідачем до спірних правовідносин положень абзацу другого пункту четвертого статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та положень пункту 8 Порядку №975.
Суд погоджується із доводами відповідача та зазначає, що згідно з пунктом 8 Порядку №975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Крім того, згідно з Законом №1774-VIII від 06 грудня 2016 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину четверту статті 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців" було доповнено пунктом 2, яким встановлено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Так, позивачу за наслідками первинного огляду було встановлено III групу інвалідності з 08 вересня 2015 року та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 206700,00 грн. Таким чином, позивач скористався своїм правом на отримання одноразової допомоги у випадку встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, передбаченим статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
З 23.01.2019 ОСОБА_1 , за наслідками повторного огляду, було встановлено ІІ групу інвалідності, внаслідок поранення, захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, тобто після спливу дворічного терміну, з моменту встановлення йому 08 вересня 2015 року ІІІ групи інвалідності.
Враховуючи вищевикладене, вищу групу інвалідності встановлено (змінено) у понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності. При цьому, Закон №1774-VIII набрав чинності 01 січня 2017 року, а тому як і станом на час проходження повторного огляду МСЕК, і станом на час відмови позивачу у призначенні грошової допомоги відповідачем, норма, на яку посилався відповідач як на підставу прийняття свого рішення, набула чинності та діяла.
З огляду на наведене, суд погоджується із доводами відповідача та зазначає, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. В розглядуваному ж випадку дана умова не дотримана, оскільки між встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності та встановленням ІІ групи інвалідності минуло більше 2-х років.
З огляду на наведене, підстави для призначення одноразової грошової допомоги внаслідок травми, поранення, що пов'язані з захистом Батьківщини ОСОБА_1 у відповідача відсутні.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем спростовано доводи позивача про наявність права на отримання одноразової грошової допомоги, а тому у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.
Питання з приводу стягнення моральної шкоди та встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст.382 КАС України судом не розглядається, у зв'язку з відсутністю встановленого факту порушення прав позивача та відмовою у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_2 ) відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва