28 жовтня 2019 рокум. Ужгород№ 260/671/19
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я. М.
при секретарі судового засідання - Попович М.М.
за участю:
позивач: ОСОБА_1 ,
представник позивача: ОСОБА_2 ,
представник відповідача: Майор А.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області , в якому просить суд визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3603-52 від 07.11.2018 року у розмірі 15819 грн. 54 коп., №Ф-3603-52 від 04.02.2019 року у розмірі 18276 грн. 72 коп.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що 21 травня 2002 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець (вид діяльності: Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами), однак у 2003 році припинила свою діяльність як фізична особа-підприємець та з того часу працювала як найманий працівник та є застрахованою особою за яку, розмір ЄСВ обчислюється та перераховується працедавцем. Зазначає, що власну підприємницьку діяльність як ФОП не здійснює з 2003 року і інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 2004 року по 19.02.2019 року не було. 19.02.2019 року для отримання відомостей з Реєстру позивача було тимчасово включено до Єдиного реєстру і в той же день виключено. Вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 року №Ф-3603-52 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 року №Ф-3603-52 є протиправними та такими, що прийняті з порушенням норм податкового законодавства.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
06.06.2019 року відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що відповідно до Закону України № 2464 незалежно від отриманого доходу, з 01.01.2017 року кожна особа, що зареєстрована, як фізична особа-підприємець, повинна сплачувати встановлений законом мінімум. Неподання такою особою звітів чи неотримання доходів - не звільняє її від відповідальності. Просить вважати позовні вимоги безпідставними і необґрунтованими, та прийняти рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
02.07.2019 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначає, що не погоджується з твердженнями відповідача, зазначеними у відзиві на позовну заяву. Зауважує, що Головне управління ДФС у Закарпатській області мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. Однак відповідач не проводив перевірку щодо неї, не витребовував бухгалтерську та інші документи. Відомості з облікових даних з інформаційної системи не входить до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу), а тому такі відомості є підставою призначення перевірки. Також зазначила, що відповідачем вимогу про сплату боргу було надіслано з пропуском триденного строку, що є порушення абз.1 ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Ухвалами суду від 20.08.2019 року та від 03.09.2019 року витребовувалась від Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області оригінал реєстраційної справи ОСОБА_1 для огляду в судовому засіданні.
На виконання ухвали суду, 09.09.2019 року до суду від Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області надійшла реєстраційна справа ОСОБА_1 , яка була досліджена в судовому засіданні.
20 вересня 2019 року ухвалою суду було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
20 вересня 2019 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.
Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Просили суд такий задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та реєстраційну справу, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрована 21.05.2002 як фізична особа-підприємець про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 25.02.2019 року внесено відомості про припинення підприємницької діяльності ФОП (номер запису про припинення державної реєстрації підприємницької діяльності ФОП 23180050001005462); стан суб'єкта - припинено.
07 листопада 2018 року податковим органом прийнято вимогу № Ф-3603-52, якою ОСОБА_1 ., на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів, нарахована сума боргу недоїмки з єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн. станом на 31 жовтня 2018 року.
04 лютого 2019 року відповідачем прийнято вимогу № Ф-3603-52, якою ОСОБА_1 ., на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів, нарахована сума боргу недоїмки з єдиного внеску у розмірі 18276,72 грн. станом на 31 січня 2019 року.
Не погодившись з вимогою № Ф-3603-52 від 07.11.2018 року позивачем подано до органу контролю скаргу від 22.02.2019, за результатами розгляду якої скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без задоволення (а.с.75-77).
Не погодившись з вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 року від 14.02.2019 року № Ф-3603-52, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до ст.1 Закону №2464 - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 1статті 4 Закону №2464 визначено, що платниками єдиного внеску є:
- роботодавці;
- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;
- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;
- члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;
- особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Частиною другою статті 6 Закону №2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 7 зазначеного Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону України №2464).
Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464 роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464 за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Судом встановлено, що позивач з 2004 року по теперішній час працювала найманим працівником на посадах продавця по трудових договорах, що підтверджується копією трудової книжки ( НОМЕР_1 ), яка наявна в матеріалах справи (а.с.26-27).
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) страхувальниками-роботодавцями систематично сплачується внесок з її заробітної плати (а.с.20).
Представник відповідача у своєму відзиві зазначає про необхідність сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою - підприємцем та вказує, що відсутність у позивача доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності, що передбачено абзацем 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Такі доводи представника відповідача судом відхиляються, так як Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не визначено обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Визначальним чинником в даному випадку є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, як найманого працівника, та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.
При цьому суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.
Натомість покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку ОСОБА_1 є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник.
Згідно з копією трудової книжки ( НОМЕР_1 ) позивача вбачається, що з 07.07.2004 року позивач працевлаштована на посаді продавця по трудовому договору від 07.06.2004 №273 зареєстрованому Свалявським РЦЗ з якої була звільнена 03.08.2007 року; 06.08.2007 року прийнята на роботу продавцем за трудовим договором від 06.08.2007 року №341, зареєстрованому Свалявським РЦЗ та звільнена з такої 28.09.2009 року; 30.09.2009 року прийнята на роботу продавця по трудовому договору від 30.09.2009 року б/н, зареєстрованому Свалявським РЦЗ та звільнена з такої 31.05.2017 року; 17.10.2017 року прийнята на посаду продавця продовольчих товарів за трудовим договором №3 від 16.10.2017 року, де й працює по теперішній час, а тому позивач була та є найманим працівником. Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) страхувальниками-роботодавцями систематично сплачується внесок з її заробітної плати, починаючи з 2004 року по теперішній час.
Згідно з ч.3 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч.4 ст.25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція № 449).
Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Таким чином, чинним законодавством передбачений обов'язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Мінімальний розмір обов'язкового платежу прямо визначений Законом, і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом. При цьому, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що жодною нормою спеціального Закону № 2464-VІ не передбачено обов'язок ФОП, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, сплачувати ЄСВ, якщо вона не здійснює підприємницької діяльності та не отримує доходу від неї.
Разом з тим, нечіткість положень п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, яка допускає множинне тлумачення закріплених у них правил сплати ЄСВ, вказує на недостатню якість законодавства, що не може бути застосована всупереч інтересам особи.
При цьому, суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 р. по справі «Вєренцов проти України», в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
Крім того, у рішенні від 03.04.2008 р. по справі «Корецький та інші проти України», ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.
У рішенні від 09.01.2013 р. по справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи «доброго врядування» і «належної адміністрації».
Крім того, у п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE («Рисовський проти України») заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Суд звертає увагу на те, що у період, за який ГУ ДФС у Закарпатській області було нараховано позивачу спірну суму недоїмки зі сплати ЄСВ вона не здійснювала підприємницької діяльності, зокрема як ФОП, доходу від такої діяльності не мала, а натомість працювала (з липня 2004 року) як найманий працівник, отримумала заробітну плату за офіційним місцем роботи як найманий працівник і роботодавець (податковий агент) сплачував з її заробітної плати відповідні внески. Зворотного відповідачем у справі не доведено, як і те, що одноразова подача позивачем декларації про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2010 року не свідчить про здійснення нею підприємницької діяльності та отримання від такої доходу.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для суду при вирішенні даної справи.
Крім того, суд відзначає й те, що згідно з матеріалами реєстраційної справи, 19.02.2019 року для проведення реєстраційної дії було включено відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , того ж дня було припинено підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 . Однак, судом встановлено, що позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець 21 травня 2002 року.
З огляду на це, суд вважає, що в даному випадку ГУ ДФС у Закарпатській області не мало достатніх законодавчо визначених підстав для складання відносно позивача вимог від 07.11.2018 р. та від 04.02.2019 року № Ф-3603-52 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ.
Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», відповідно до яких адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.
Надаючи оцінку всім доводам обох сторін, суд приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід…».
Отже, відповідач, пред'явивши позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску, діяв всупереч закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу з порушенням процедури, діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № ПН905548 від 14.05.2019 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3603-52 від 07.11.2018 року у розмірі 15819,54 грн.
3. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3603-52 від 04.02.2019 року у розмірі 18276,72 грн.
4. Стягнути з Головного управління ДФС у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 39393632) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 04 листопада 2019 року.
СуддяЯ.М. Калинич