29.10.2019 м. Ужгород Справа № 907/664/17
Господарський суд Закарпатської області у складі
головуючого судді Ушак І.Г.
за участю секретаря судового засідання Лазар С.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк», м. Ужгород (далі - позивач, банк)
до товариства з обмеженою відповідальністю «Р.І.Ф.паркет LTD», с. Розівка Закарпатської області (далі - відповідач, товариство)
про звернення стягнення на майно на суму 2337518,77 євро, що становить 72134938,65 грн.
представники:
позивача - Мікрюков С.В., представник за довіреністю
відповідача - Темнохудова З.В., представник за довіреністю
Позивач звернувся до суду з вимогами звернути стягнення на предмет застави та іпотеки шляхом визнання за банком права власності на майно (основні засоби: верстати, котли, обладнання тощо - всього 89 найменувань загальною вартістю 12734800,00 грн.), нерухоме майно - деревообробний комплекс, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Трудова АДРЕСА_2 2а та земельну ділянку площею 3,2825 га, яка розташована за межами населених пунктів Холмківської сільської ради Закарпатської області, кадастровим номером 2124887400:01:007:0005 - у рахунок виконання зобов'язань по сплаті кредитної заборгованості на загальну суму 2337518,77 євро, що становить 72134938,65 грн. Позивач вважає, що через неналежне виконання відповідачем кредитних зобов'язань, які забезпечені заставою майна та іпотекою, він набув право звернення стягнення на предмети застави та іпотеки шляхом визнання права власності на предмети застави та іпотеки за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на майно на рівні не нижчому за звичайні ціни на ці види майна. Представник позивача в ході судового розгляду наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх обґрунтованість долученими до матеріалів справи документами.
Відповідач письмовим відзивом, письмовими поясненнями та поясненнями представника у ході судового розгляду проти позову заперечує повністю. Посилається при цьому на те, що позивачем позов подано без дотримання досудового порядку врегулювання спірних відносин, що передбачений умовами договорів. Стверджує, що відповідачем не підписувалися додаткові угоди № 2 від 13.05.14, № 3 від 28.08.14 до договору кредитної лініі, оскільки такі містять лише факсимільний відтиск підпису директора відповідача ОСОБА_1 , який заперечує підписання ним зазначених угод. У зв'язку з цим вважає, що строк дії договору кредитної лінії відповідно до його умов сплив 04.06.2014р., а з припиненням договору кредитної лінії припиняються як похідні зобов'язання за договорами забезпечення та залишаються зобов'язання з повернення отриманого кредиту, тому вважає необґрунтованими нараховані після зазначеної дати суми процентів за кредитом та штрафних санкцій. Наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог, посилаючись також на те, що відповідно до правової позиції висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018р. по справі № 760/14438/15-ц суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши у ході судового розгляду справи пояснення представників сторін, керуючись законом, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
При цьому суд виходив з наступного:
Спірні відносини сторін виникли з виконання укладеного ними 5.06.12 договору кредитної лінії № 02-1/3л-32-12 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язався відкрити товариству кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 580000,00 євро зі сплатою 10 % річних строком від 5.06.12 по 4.06.14.
У послідуючому сторони уклали на протязі з 22.06.12 по 2.06.17 тринадцять додаткових угод до договору кредитної лінії, предметом яких було, зокрема, збільшення/зменшення максимального ліміту заборгованості та зміна кінцевого строку повернення кредитних коштів, з урахуванням яких 2.06.17 було узгоджено максимальний ліміт заборгованості у сумі 1166026,00 євро зі сплатою 10 % річних з кінцевим строком погашення кредиту - 4.09.17.
05.06.12 сторонами було укладено також договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н.Д. за реєстровим № 1690 (далі - договір іпотеки), відповідно до умов якого товариством на забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором передано в іпотеку банку нерухоме майно - деревообробний комплекс, який знаходиться в АДРЕСА_1 а та земельну ділянку площею 3,2825 га, яка розташована за межами населених пунктів Холмківської сільської ради Закарпатської області, кадастровим номером 2124887400:01:007: НОМЕР_1 та цільовим призначенням - для підприємств іншої промисловості.
З урахуванням договорів про внесення змін до договору іпотеки укладених сторонами та посвідчених нотаріально у період з 22.06.12 по 17.01.17 сторони узгодили, що договір іпотеки забезпечує вимоги банку як іпотекодержателя за кредитним договором, за умовами якого товариство зобов'язано повернути банку суму кредиту 1166026,00 євро з кінцевим строком погашення кредиту 4.09.17, загальна заставна (іпотечна) вартість предмету іпотеки за взаємною згодою сторін визначена у сумі 46798386,50 грн.
13.02.15 сторонами укладено договір застави майна № 02-4/4з-14 (далі - договір застави), який з урахуванням укладених до нього у період з 19.11.15 по 22.06.17 додаткових угод забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором, за умовами якого товариство зобов'язано повернути банку суму кредиту 1166026,00 євро з кінцевим строком погашення кредиту 4.09.17, загальна заставна вартість предмету застави за взаємною згодою сторін визначена у сумі 12734800,00 грн.
У ході судового розгляду встановлено та не заперечується ніким з учасників процесу, що банк свої зобов'язання перед товариством за кредитним договором виконав, надавши товариству з метою поповнення його обігових коштів кредит на загальну суму 1166025,49 євро.
За умовами кредитного договору за користування траншем кредиту щомісячно здійснюється нарахування відсотків у валюті кредиту за фактичну кількість днів користування траншем, сплата відсотків у валюті кредиту здійснюється не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним (п.п. 3.7, 3.8); позичальник зобов'язаний забезпечити своєчасне повернення траншів кредиту, відсотків за користування кредитом та можливих штрафних санкцій (п. 4.2.7); у випадку невиконання позичальником будь-яких зобов'язань за договором протягом більше п'ятнадцяти днів, термін сплати траншів кредиту вважається таким, що настав; позичальник зобовязаний погасити заборгованість за кредитом, сплатити відсотки за користування кредитом та нараховані штрафні санкції (п. 7.4); передбачені штрафні санкції, зокрема: штраф у розмірі 25 % від розміру максимального ліміту заборгованості за порушення позичальником умов договору за п. 1.1; пеня за прострочення строків повернення траншів кредиту у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно повернутої суми траншів та відсотків за користування кредитом за кожен день прострочення (п.п. 7.1.1, 7.2).
За умовами договору іпотеки та договору застави, які укладені сторонами на забезпечення виконання зобов'язань товариства за кредитним договором, встановлено порядок звернення стягнення на майно у разі, якщо в момент настання терміну виконання товариством забезпечених зобов'язань, такі не будуть виконані.
Так, відповідно до п. 4.4 ст. 4 договору іпотеки у разі настання будь-якого із заставних випадків, передбачених п. 4.1 (в т.ч. якщо у момент настання строку виконання зобовязань за договором кредиту вони не будуть виконані товариством повністю), банк вправі задовольнити свої вимоги шляхом, зокрема, прийняття банком предмета іпотеки у власність у рахунок виконання товариством зобов'язань за договором кредиту відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку», при цьому зазначене застереження має силу договору про задоволення вимог іпотекодержателя та є правовою підставою для реєстрації права власності останнього на предмет іпотеки (п. 4.4.1).
Аналогічно визначено договором застави право банку на набуття права власності на предмет застави у разі порушення виконання товариством умов договору кредиту (п. 2.4.6, 2.4.7); банк вправі здійснити звернення стягнення на предмет застави шляхом прийняття його у свою власність в рахунок погашення заборгованості товариства за договором кредиту.
За даними позивача, які не спростовані відповідачем, оскільки останній своєчасно та у повному обсязі не сплачував відсотки за кредитним договором; востаннє погашення відсотків було здійснено ним 18.11.15, а у зв'язку з несплатою нарахованих 23.12.15 наступних відсотків за умовами договору 8.01.16 вважається терміном сплати траншів кредиту, у зазначену дату у товариства виник обов'язок дострокового погашення заборгованості по кредиту, відсотках та штрафних санкціях.
Станом на 25.07.17 загальна заборгованість відповідача за кредитним договором визначена позивачем у сумі 2337518,77 євро, що за курсом НБУ станом на 6.09.19 становило 2134938,65 євро, включаючи 1166025,49 євро - заборгованість за кредитом, 205412,16 євро - заборгованість зі сплати відсотків, 616401,26 євро - заборгованість з нарахованої пені, 291506,37 - заборгованість зі сплати штрафу, 58173, 49 - заборгованість з нарахованих 3 % річних (ст. 625 ЦК України).
Наведене послугувало підставою звернення позивача до суду з вимогами, що є предметом судового розгляду у даній справі, - про звернення стягнення в рахунок виконання зобов'язань по сплаті вищенаведеної кредитної заборгованості на загальну суму 2337518,77 євро на предмет застави та іпотеки шляхом визнання за банком права власності на майно (основні засоби: верстати, котли, обладнання тощо - всього 89 найменувань загальною вартістю 12734800,00 грн.), нерухоме майно - деревообробний комплекс, який знаходиться в АДРЕСА_1 по вул. Трудова, 2а та земельну ділянку площею 3,2825 га, яка розташована за межами населених пунктів Холмківської сільської ради Закарпатської області, кадастровим номером 2124887400:01:007:0005 - за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на майно на рівні не нижчому за звичайні ціни на ці види майна.
Вирішуючи даний спір, суд керується наступними приписами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини..
Приписами ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Приписами ст. 16 ЦК України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права, в тому числі, права власності на майно.
Позивач у даній справі звернувся до суду з позовом про визнання права власності на майно, щодо якого він є іпотекодержателем та заставодержателем, у зв'язку з невиконанням відповідачем забезпеченого іпотекою та заставою основного зобов'язання.
Законом України «Про іпотеку» (ст. 33) встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Аналогічні приписи містить ст. 20 Закону України «Про заставу», якими передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором; звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем, приватним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором. При цьому, згідно ст. 21 цього Закону реалізація заставленого майна здійснюється шляхом його продажу на аукціонах (публічних торгах), у тому числі у формі електронних торгів, якщо інше не передбачено договором.
Таким чином, наведеними законодавчими актами про іпотеку та про заставу в їх чинних редакціях встановлено судові та позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки та застави у разі порушення кредитних зобов'язань боржником.
Так, порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки. При цьому, Законом передбачено два способи реалізації предмета іпотеки за рішенням суду, а саме: шляхом продажу предмета іпотеки безпосередньо заставодержателем третій особі (ст. 38) або шляхом проведення прилюдних торгів (ст. 41).
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, віднесено приписами ст. 36 Закону України «Про іпотеку» до позасудового врегулювання. Такий договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону. При цьому необхідно врахувати, що дана стаття не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Вимоги позивача у даній справі про визнання за ним права власності на предмет застави та іпотеки ґрунтуються на відповідних умовах укладених сторонами договору застави (п. 2.4.6, 2.4.7) та договору іпотеки (п. 4.4 ст. 4), які за змістом вищенаведених приписів законодавства, що регулює питання звернення стягнення на заставне майно, не можуть слугувати підставою визнання судом права власності позивача.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст. 335, 376 ЦК України (відповідно - набуття права власності на безхазяйну річ та право власності на самочинно збудоване нерухоме майно) . У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Визнання права власності відповідно до ст. 392 ЦК України є способом захисту наявного в позивача права власності, набутого раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності, а не підставою виникнення права власності позивача.
За фактичних обставин даної справи передача позивачу як заставодержателю та іпотекодержателю права власності на предмети застави та іпотеки, що є предметом спору у даній справі, відповідно до наведених приписів законодавства є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження у договорах про задоволення вимог заставодержателя та іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмети застави та іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановили самостійно у договорах застави та іпотеки..
З урахуванням вимог ст.ст. 328, 335, 392 ЦК України у контексті ст.ст. 20, 21 Закону України «Про заставу», ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет застави та іпотеки шляхом визнання права власності на нього за заставодержателем, іпотекодержателем, відтак - належить відмовити у позові банку про звернення стягнення на предмет застави та іпотеки шляхом визнання судом його права власності на рухоме та нерухоме майно товариства у рахунок виконання зобов'язань по сплаті кредитної заборгованості. При цьому суд приймає до уваги висновки з наведених питань викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018р. у справі № 760/14438/15-ц.
За змістом ст. 129 ГПК України судовий збір сплачений при поданні позову покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. У позові відмовити повністю.
Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складено 5.11.19.
Суддя Ушак І.Г.