23.10.2019 Справа № 904/662/19
м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65, зал №511
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),
суддів: Кощеєв І.М., Широбокова Л.П.
секретар судового засідання Мацекос І.М.
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-Плюс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2019 у справі №904/662/19 (суддя Мельниченко І.Ф.; рішення ухвалене о 15:21 год. у місті Дніпро, повне рішення складено 16.08.2019)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-Плюс", м.Кам'янське, Дніпропетровська область
до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", м.Кам'янське, Дніпропетровська область
про визнання недійсним одностороннього правочину
У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-Плюс" (позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (відповідач), в якій просило визнати недійсним односторонній правочин Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", оформлений листом (повідомленням) від 29.01.2019 №53а, про розірвання Договору №17-0532-02 від 31.07.2017, укладеного між сторонами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вчинений ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" односторонній правочин розірвання Договору, оформлений листом (повідомленням) від 29.01.2019 №53а, не відповідає положенням статей 11-13, 203, 214, 611, 651, 652 Цивільного кодексу України, статей 188, 206 Господарського кодексу України та приписам п.п.5.4.4., п.6.14. Договору, що в силу норми статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним. Так, за твердженням позивача, пунктом 5.4.4. Договору передбачено, що Замовник має право розірвати цей Договір в односторонньому порядку, письмово попередивши про це Виконавця за 30 (тридцять) календарних днів до дати розірвання. Але дана умова Договору діє у співвідношенні з іншими умовами Договору, а саме положеннями пункту 6.14. Договору, який визначає перелік підстав, при наявності яких у Замовника виникає право на розірвання Договору. Позивач вказує, що статтею 206 Господарського кодексу України та відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього ж Кодексу, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк уз урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Позивач також вказує, що крім цього, відповідачем порушено встановлений п. 5.4.4 Договору строк для здійснення повідомлення про розірвання договору. Окремо позивач зазначає, що положення статті 291 Господарського кодексу України, прямо забороняє односторонню відмову від договору оренди.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2019 у справі №904/662/19 (суддя Мельниченко І.Ф.) у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-Плюс" до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" про визнання недійсним одностороннього правочину відмовлено.
Означене рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що розірвання договору в односторонньому порядку передбачено умовами спірного договору, отже у суду відсутні підстави для визнання такого правочину недійсним.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Юг-Сервіс-Плюс" (позивач) звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2019 у справі №904/662/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що вважає оскаржене рішення таким, що винесено з порушенням матеріального та процесуального права, враховуючи неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Вказує на те, що з матеріалів справи вбачається, що відповідно до листа (повідомлення) від 29.01.2019 №53а, відповідач не зазначив основної умови, а саме факту порушення Виконавцем зобов'язань, що є підставою для визнання договору недійсним, та не повідомив позивача, з яких мотивів Замовник має намір розірвати з 01.03.2019 з Виконавцем договір надання транспортних послуг №17-0532-02 від 31.07.2017. При цьому лист (повідомлення) №53а датовано 29.01.2019, але направлено позивачу 08.02.2019, що підтверджується довідкою Укрпошти за трек номером 5192504305834 , а отримано позивачем 19.02.2019. Таким чином, суд першої інстанції в своєму рішенні встановив факт несвоєчасного направлення відповідачем листа (повідомлення), а саме 08.02.2019, тобто менш ніж за 30 календарних днів до дати визначеної відповідачем, як дата розірвання договору - 01.03.2019, що порушує передбачену умову п.5.4.4. договору. На думку апелянта, суд ігнорує той факт, що враховуючи порушення відповідачем умов договору, що визначають порядок його одностороннього розірвання за ініціативою орендодавця, у останнього не було повноважень на його розірвання. Також не погоджується з позицією суду першої інстанції відносно того, що письмове повідомлення замовником виконавця за тридцять днів до дати розірвання, є самостійною умовою та підставою для такого розірвання договору, оскільки сторонами було погоджено й інші умови Договору, адже усі пункти Договору є його невід'ємною частиною і не можуть розглядатися окремо один від одного. Позивач наполягає, що умова Договору погоджена сторонами у п. 5.4.4. діє у співвідношенні з іншими умовами Договору, а саме положеннями пункту 6.14. Договору, який визначає перелік підстав, при наявності яких у Орендодавця виникає право на розірвання договору. Враховуючи вищевикладене, умовами п. 5.4.4. Договору врегульовано порядок дострокового розірвання Договору з ініціативи Замовника, як то строк та механізм повідомлення Замовником Виконавця, а умовами п. 6.14. визначено матеріальний склад підстав для розірвання договору у порядку, передбаченому п.5.4.4. Договору. Крім того, сторонами погоджено п. 10.2. Договору (розділ 10. Інші умови), згідно умов якого, усі зміни та доповнення до цього Договору можуть бути внесені при згоді на це обох сторін та оформляються Додатковими Угодами, що є невід'ємними частинами цього Договору. Таким чином, сторони погоджуючи умови Договору, послідовно відокремлюють підстави для виникнення права на одностороннє дострокове розірвання (припинення) договору стороною, від порядку такого припинення, як-то строк та механізм повідомлення однією стороною іншої. Отже, не зазначивши в листі №53а від 08.02.2019 (дата реєстрації відповідача від 29.01.2019) відповідних підстав (та доказів їх настання) для одностороннього дострокового розірвання (припинення) Договору, передбачених у п.п.6.14., 10.2. Договору, Відповідач фактично порушив умови Договору та вийшов за межі своїх цивільних прав встановлених Договором. В подальшому, 19 березня 2019 року ТОВ "Юг-Сервіс-Плюс" отримано лист ПАТ "ДМК" від 07 березня 2019 року за вих. №01СД/125, якій згідно опису та штампу на конверті було відправлено 13 березня 2019 року. За змістом листа позивача повідомлено про розірвання договору оренди транспортних засобів, приміщень та майна від 31.07.2017 №17-0533-01 в односторонньому порядку з 21 березня 2019 року та про те, що в цей день відбудеться передача транспортних засобів. Проте, такий лист від 07.03.2019 не може розглядатися, як доповнення до листа №53а від 08.02.2019, адже ним встановлено новий строк одностороннього дострокового розірвання договору, а саме - 21.03.2019. Тобто, такий лист від 07.03.2019 №01СД/125 є окремим одностороннім правочином відповідача, який також був направлений відповідачем та отриманий позивачем (Орендарем) менш ніж за 30 днів до визначеної в листі дати розірвання Договору.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-Плюс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2019 у справі №904/662/19; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 23.10.2019 о 11:30 год.; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу позивача до 17.10.2019.
Відповідач (ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат") відзив на апеляційну скаргу по суті заявлених вимог не надав.
У судове засідання призначене на 23.10.2019 сторони участі своїх уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, про місце, дату і час проведення судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.138-139). Колегія суддів визнала відсутніми перешкоди для розгляду справи за відсутності представників сторін згідно з наявними в ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень статей 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини.
Між Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат" (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-Плюс" (Виконавець) укладено договір №17-0532-02 від 31.07.2017 (а.с.11-17, далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого Виконавець приймає на себе зобов'язання власними силами надавати транспортні послуги по забезпеченню підрозділів Замовника з використанням БелАЗів (далі - послуги): - згідно з заявками цехів та відділів.
29.09.2017 сторонами підписано Додаткову угоду №2 до Договору (а.с.18), відповідно до пункту 1 якої доповнено розділ 1 пунктом 1.4. в такій редакції: "1.4. Відповідно до Договору Виконавець приймає на себе зобов'язання власними силами надавати транспортні послуги по забезпеченню доставки ТМЦ на комбінат згідно з заявками відділу сировини та палива, відділу матеріального-технічного постачання".
Надалі, 29.09.2017 сторонами підписано додаткову угоду №3 до Договору (а.с.18 з обороту), відповідно до пункту 1 якої вирішено доповнити розділ 1 пунктом 1.5. в такій редакції: "1.5. Відповідно до Договору Виконавець приймає на себе зобов'язання власними силами надавати транспортні послуги по забезпеченню підрозділів Замовника з використанням технологічного транспорту, згідно з заявками цехів та відділів".
Відповідно до вказаних вище Додаткових угод інші умови договору, що не підпадають під дію даних Додаткових угод, залишаються без змін.
Вказані Додаткові угоди є невід'ємними частинами Договору.
У пункті 5.4.4. спірного Договору сторони дійшли згоди, що Замовник має право розірвати цей Договір в односторонньому порядку, письмово попередивши про це Виконавця за 30 (тридцять) календарних днів до дати розірвання.
За умовами п. 10.1. Договору, цей Договір набуває чинності з 01 серпня 2017 року і діє до 31 серпня 2020 року.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач 08.02.2019 надіслав на адресу позивача лист №53а від 29.01.2019 (отриманий підприємством останнього 19.02.2019), в якому повідомив, що договір №17-0532-02 від 31.07.2017, укладений між ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" та ТОВ "Юг-Сервіс-Плюс", буде розірвано з 01.03.2019 (а.с.28).
ТОВ "Юг-Сервіс-Плюс" у свою чергу надіслало на адресу відповідача лист №19/1902-1 від 19.02.2019, в якому повідомило про незгоду з пропозицією щодо розірвання договору №17-0532-02 від 31.07.2017, зазначивши при цьому, що лист (повідомлення) №53а датовано 29.01.2019, але відправлено 08.02.2019 та отримано підприємством 19.02.2019; ТОВ "Юг-Сервіс-Плюс" вважає, що у ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" відсутні будь-які підстави для розірвання договору; крім цього, відповідачем порушено встановлений п.5.4.4. строк для здійснення повідомлення про розірвання договору (а.с.32).
В подальшому, вважаючи вчинений відповідачем правочин щодо розірвання договору в односторонньому порядку таким, що не відповідає діючому законодавству, позивач звернувся із позовом про визнання його недійсним, що й є предметом розгляду у цій справі.
Стаття 15 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам законодавства.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір може бути розірвано не лише за згодою сторін чи за рішенням суду, а і шляхом односторонньої відмови від нього, оскільки таке право прямо передбачено пунктом 5.4.4. спірного Договору.
Колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з таких мотивів.
Предметом позовних вимог у цій справі є матеріально-правова вимогам про визнання недійсним вчиненого листом (повідомленням) від 29.01.2019 №53а правочину відповідача щодо одностороннього розірвання договору №17-0532-02 від 31.07.2017, а підставами позову є посилання на обставини, які вказують на невідповідність дій відповідача умовам договору та положенням цивільного та господарського законодавства.
Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється (частина третя статті 615 Цивільного кодексу України).
Отже, у даному випадку оспорюване повідомлення відповідача є одностороннім правочином, оскільки тягне за собою розірвання Договору в односторонньому порядку та впливає на права та обов'язки сторін.
Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання відповідних наслідків.
У якості обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним оскарженого правочину, оформленого листом від 29.01.2019 №53а про одностороннє розірвання Договору №17-0532-02 від 31.07.2017, позивач посилається на приписи пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що у разі порушення іншою особою взятих на себе зобов'язань за договором, друга сторона має право на одностороннє розірвання договору, якщо це встановлено договором або законом.
В пункті 6.14 означеного договору сторони обумовили, що у разі систематичного порушення Виконавцем своїх зобов'язань, передбачених п.п.5.1.20 цього договору або разового грубого порушення цих зобов'язань , що могло привести або привело до загибелі людей або інших тяжких наслідків, пошкодження майна Замовника, останній має право в односторонньому порядку розірвати Договір та відшкодувати з Виконавця всі понесені в результаті цього збитки.
За доводами позивача, оскільки лист від 29.01.2019 №53а не містить будь-яких посилань на факти порушення позивачем своїх зобов'язань за договором, то односторонній правочин про розірвання договору не містить первісної і основної умови, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, а саме - факту порушення позивачем своїх зобов'язань.
Судом першої інстанції правильно встановлено, з чим погоджується й колегія суддів суду апеляційної інстанції, що в листі від 29.01.2019 №53а про розірвання договору №17-0532-02 від 31.07.2017 відповідач дійсно не зазначив про жодні факти порушення позивачем зобов'язань за Договором та не повідомив позивача з яких мотивів відповідач має намір розірвати з 01.03.2019 договір №17-0532-02 від 31.07.2017. Однак такі обставини не створюють підстав для визнання цього правочину недійсним з урахуванням наступного.
Як встановлює частина перша статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Положеннями частини другої статті 67 Господарського кодексу України також передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до норм статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
З урахуванням вищенаведеного, цивільне та господарське законодавство України зобов'язує сторін правочину (договору) при його вчиненні (укладенні) включити до змісту правочину (договору) передбачені законодавством обов'язкові умови та надає право сторонам правочину (договору) на власний розсуд визначити та погодити будь-які інші умови, в тому числі умови стосовно припинення договірних правовідносин.
Згідно з положеннями статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Із цими положеннями кореспондується норма частини першої статті 188 Господарського кодексу України, якою також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно з частиною третьою статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлена договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть як ставитись в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Відтак, за змістом наведених норм, повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.
Разом із цим законом передбачено випадки, коли договір може бути розірвано в односторонньому порядку, у тому числі шляхом відмови від договору, зокрема, одностороннє розірвання договору може бути наслідком порушення зобов'язань за договором іншою стороною, або якщо таке право на розірвання встановлено договором, незалежно від настання тих чи інших обставин. Тобто, у випадках, коли підстава для односторонньої зміни чи розірвання договору встановлена законом або договором, відповідна сторона договору може скористатися нею самостійно, без звернення до суду.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором надання транспортних послуг.
Стаття 901 Цивільного кодексу України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Стаття 909 Цивільного кодексу України визначає, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно статті 914 Цивільного кодексу України перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.
Положення глави 64 "Перевезення" Цивільного кодексу України не містять норм, які б регулювали порядок розірвання довгострокового договору перевезення.
Разом із цим статті 907 Цивільного кодексу України встановлює, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що за змістом укладеного позивачем та відповідачем договору, сторонами було узгоджено порядок його розірвання, зокрема, за ініціативою Замовника, тобто в односторонньому порядку. При цьому, самостійною умовою та підставою такого розірвання є письмове повідомлення про це за 30 днів до дати розірвання.
Відповідно до частини другої статті 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).
У даному випадку узгодження сторонами умови про право сторони на розірвання договору шляхом повідомлення іншої сторони про таку відмову за 30 днів до дати розірвання, слід розуміти як згоду сторін на розірвання договору за скасувальною обставиною, при цьому на відміну від пункту 1 частини першої статті 611, частини другої статті 651 Цивільного кодексу України порушення іншою особою взятих на себе зобов'язань за договором не є обов'язковою умовою односторонньої відмови від договору.
Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладений між сторонами договір може бути розірвано не лише за згодою сторін чи за рішенням суду, а і шляхом односторонньої відмови від нього, оскільки таке право прямо передбачено пунктом 5.4.4. означеного Договору та може бути реалізоване Замовником незалежно від існування обставин, передбачених пунктом 6.14. цього ж Договору.
Таким чином, погодження сторонами умови договору про право сторони на відмову від договору шляхом повідомлення іншої сторони про таку відмову не менше, ніж за 30 днів є згодою сторін на припинення договору. Умова пункту 5.4.4. Договору не суперечить наведеним нормам Цивільного кодексу України, оскільки в даному випадку йде мова не про односторонню відмову від договору на підставі пункту 1 частини першої статті 611, частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, а має місце взаємне волевиявлення двох сторін, закріплене в вищевказаному пункті угоди щодо встановлення певного порядку припинення їх правовідносин, а саме: в порядку відмови на підставі повідомлення.
Цивільним законодавством не передбачено заборони відмовлятися в односторонньому порядку від договору.
Наведене спростовує доводи апелянта про те, що письмове повідомлення замовником виконавця за тридцять днів до дати розірвання, не є самостійною умовою та підставою для такого розірвання договору.
Щодо доводів відповідача про те, що мало місце порушення відповідачем встановленого пунктом 5.4.4. Договору 30-ти денного строку для здійснення повідомлення про розірвання договору, то колегія суддів відхиляє їх з таких мотивів.
Сторонами не заперечується, а судом першої інстанції правильно встановлений факт отримання позивачем повідомлення відповідача про одностороннє розірвання договору 19.02.2019, а відтак пропозиція відповідача про розірвання договору з 01.03.2019 дійсно не відповідає умовам пункту 5.4.4. Договору внаслідок часткового спливу цього строку під час поштової доставки.
Як зазначає позивач в апеляційній скарзі, в подальшому 19.03.2019 ним було отримано від ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" лист від 07.03.2019 за вих. №01СД/125, який згідно опису та штампу на конверті було відправлено 13.03.2019. За змістом цього листа позивача було повідомлено про розірвання договору оренди транспортних засобів, приміщень та майна від 31.07.2017 №17-0533-01 та договору №17-0532-02 від 31.07.2017 в односторонньому порядку з 21 березня 2019 року та про те, що в цей день відбудеться передача транспортних засобів.
Колегія суддів не приймає посилання позивача на лист відповідача від 07.03.2019 за вих. №01СД/125, оскільки такий доказ не надавався в матеріали справи та не був предметом дослідження судом першої інстанції.
Разом з цим колегія суддів встановила, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що слід врахувати, що оскільки уповноважений представник позивача відмовився отримувати відповідне повідомлення про розірвання Договору особисто, таке повідомлення було направлено засобами поштового зв'язку, при цьому в такому разі чітко визначити, коли саме сплине 30-ти денний строк - фактично неможливо. Тому відповідач визнав той факт, що за процедурами та строками, визначеними у договорі, передбачений пунктом 5.4.4. Договору строк закінчується 21.03.2019, а тому погодився з позивачем, що датою розірвання договору є 21.03.2019.
З урахуванням встановлених вище обставин, колегія суддів вважає, що не дотримання відповідачем передбаченого пунктом 5.4.4. Договору 30-ти денний строк для направлення повідомлення про одностороннє розірвання договору з ініціативи Замовника не може вважатися підставою для визнання такого повідомлення, як правочину, недійсним, оскільки наслідком часткового пропуску такого строку є лише перенесення дати, з якої такий договір вважається припиненим, проти чого не заперечує відповідач (Замовник).
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2019 у справі №904/490/19 у позові ТОВ "Юг-Сервіс-Плюс" до ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" про визнання недійним п.5.4.4. договору №17-0532-02 від 31.07.2017 відмовлено.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що той факт, що 31.07.2017 між позивачем та відповідачем було укладено письмовий договір №17-0532-02 про надання транспортних послуг, наявність підписів уповноважених осіб ТОВ "Юг-Сервіс-Плюс" та ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", наявність печаток на договорі вказує на те, що сторони при складанні даного договору дійшли згоди з усіх істотних умов договору. Пунктом 5.4.4. Договору надано Замовнику право розірвати цей Договір в односторонньому порядку, письмово попередивши про це виконавця за 30 календарних днів до дати розірвання. Пунктом 8.1. Договору №17-0532-02 від 31.07.2017 передбачена можливість вирішення питань, які виникають при виконанні умов договору: "усі спори, що виникають з цього Договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами". Договір №17-0532-02 від 31.07.2017 про надання транспортних послуг не містить ані застережень, ані будь-яких поправок. Договір набув чинності з 01.08.2017 і лише станом на 05.02.2019 у позивача виникли питання щодо окремих умов договору. Перевіривши повноту обставин справи та докази по справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 5.4.4. Договору №17-0532-02 від 31.07.2017.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.08.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-Плюс" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2019 у справі №904/490/19 залишено без змін.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на викладене та зважаючи на те, право відповідача (Замовника) на розірвання означеного Договору в односторонньому порядку передбачено умовами цього ж Договору, у суду відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об'єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати на оплату судового збору, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-Плюс" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2019 у справі №904/662/19 - залишити без змін.
Судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Юг-Сервіс-Плюс".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена 05.11.2019.
Головуючий суддя І.М. Подобєд
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя Л.П. Широбокова