Ухвала
31 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 761/11887/15-ц
провадження № 61-15506сво18
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Синельникова Є. В.,
суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Сімоненко В. М., Червинської М. Є.,
розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Міністерство інфраструктури України, первинна профспілкова організація державного підприємства «Адміністрація морських портів України», голова державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Амелін Андрій Миколайович про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М., від 14 лютого 2017 року,
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Міністерство інфраструктури України, первинна профспілкова організація ДП «АМПУ», голова ДП «АМПУ» ОСОБА_2 про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що він працював на посаді провідного юрисконсульта відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «АМПУ». 23 січня 2015 року відповідач видав наказ № 18-к «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників». Наказом ДП «АМПУ» від 01 квітня 2015 року № 105-к 3-4 його було звільнено із займаної посади у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, тобто за пунктом 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає своє звільнення незаконним, оскільки роботодавець вирішив питання про зміну умов його трудового договору (зміну істотних умов праці) без згоди профспілкового органу, членом якого він є. Крім того, в порушення вимог Порядку погодження проектів розпорядчих документів ДП «АМПУ» наказ від 23 січня 2015 року № 18-к не був завізований головою профспілкового комітету. Також за результатами розгляду подання відповідача профспілкова організація не надала своєї згоди на його звільнення, про що свідчить лист від 23 березня 2015 року. Трудову книжку та виписку з наказу про звільнення він отримав лише 07 квітня 2015 року, тобто з порушенням строків їх видачі.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати недійсним наказ про припинення з ним трудового договору; поновити його на роботі; визнати недійсним запис № 4 в трудовій книжці про звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також 30 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Піхур О. В., від 02 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення районного суду мотивоване тим, що за змістом наказу ДП «АМПУ» від 23 січня 2015 року № 18-к зміна в організації виробництва і праці та зміна істотних умов праці працівників була проведена з метою оптимізації діяльності апарату управління ДП «АМПУ» та забезпечення належної організації управління відокремленими підрозділами з найбільш наближеного до них регіону України, внаслідок чого й було прийнято рішення щодо переміщення робочих місць з міста Києва до міста Одеси. При винесенні наказу від 23 січня 2015 року № 18-к відповідачем не було допущено порушень вимог частини другої статті 252 КЗпП України та Порядку погодження проектів розпорядчих документів, затвердженого наказом ДП «АМПУ» від 23 липня 2014 року № 155, так як до повноважень виборного профспілкового органу не відноситься погодження наказу про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників. Роботодавець мав право звільнити позивача без згоди профспілкового органу, оскільки рішення виборного органу ППО ДП «АМПУ» про відмову в надані такої згоди є необґрунтованим.
В апеляційному порядку справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «АМПУ» з 06 квітня 2015 року. Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 квітня 2015 року (дата звільнення) по 14 лютого 2017 року (день ухвалення рішення суду в цій справі) в розмірі 204 193, 08 грн, а також 5 000 грн - на відшкодування моральної шкоди. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 9 162, 52 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці, після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням. ОСОБА_1 не відмовлявся від роботи в нових умовах праці, а прийняте профспілковою організацією рішення на момент звернення уповноваженої особи власника з поданням про звільнення було обґрунтованим та вмотивованим, оскільки право на прийняття відповідного рішення у відведений законодавцем строк (два місяці) працівником використано не було, і таке погодження було б прямим порушенням законних прав та інтересів особи. Звільнення позивача, який був членом профспілкового комітету ППО ДП «АМПУ»,проведено з порушенням вимог статті 252 КЗпП України та статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», що є підставою для його поновлення на роботі та стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок порушення його трудових прав, засад розумності, виваженості і справедливості, суд оцінив моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
У березні 2017 року ДП «АМПУ» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2015 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме частину сьому статті 43 КЗпП України, частину шосту статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Попередня згода виборного профспілкового органу на звільнення працівника, про яку йде мова в частині третій статті 252 КЗпП України, жодним чином не стосується передбаченого частиною третьою статті 32 КЗпП України порядку запровадження змін в організації виробництва і праці. Тому посилання ППО ДП «АМПУ» на те, що відповідач звернувся з поданням про звільнення передчасно - до отримання відмови працівника виконувати роботу за нових умов праці - є необґрунтованим, оскільки така вимога існує для попередження працівника про наступне звільнення, а не для профспілки. Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що рішення профспілкової організації було обґрунтованим і вмотивованим, суперечить вказаним нормам матеріального права. Крім того, за порушення трудових прав працівника при одному звільненні не можна одночасно застосовувати стягнення середнього заробітку як за статтею 117, так і за статтею 235 КЗпП України, оскільки це буде подвійним стягненням такого заробітку (не співмірним з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року було стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 квітня 2015 року по 10 грудня 2015 року в розмірі 124 908, 38 грн. У справі, яка переглядається, апеляційний суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 квітня 2015 року по 14 лютого 2017 року, тобто суд також взяв за основу період, за який працівник вже отримав відповідні виплати.
У квітні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що одержання попередньої згоди виборного органу - профспілкового комітету, членом якого є працівник, обов'язкове при звільненні з будь-якої підстави і це правило підлягає безумовному застосуванню при розірванні трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. У випадку, коли згода на звільнення має бути попередньою, але до звільнення така згода не отримана, суд має констатувати її відсутність (порушення вимог частини третьої статті 252 КЗпП України та статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності») і поновити працівника на роботі. Відповідач направляв до ППО ДП «АМПУ» подання про його звільнення з підстав, передбачених частиною другою, а не третьою статті 252 КЗпП України. В оскаржуваному рішенні апеляційний суд не допустив подвійного стягнення середнього заробітку. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року з ДП «АМПУ» стягнуто середній заробіток за протиправне утримання відповідачем з його заробітної плати грошових коштів за січень 2015 року (порушення вимог статті 127 КЗпП України), тоді як у цій справі - вказаний заробіток стягнуто за незаконне звільнення.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
29 березня 2018 року справу № 761/11887/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
07 лютого 2019 року ДП «АМПУ» звернулося до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи № 761/11887/15-ц на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, посилаючись на те, що в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів Першої та Другої судових палат були викладені різні висновки щодо застосування однієї й тієї ж норми права у подібних правовідносинах, а саме частини третьої статті 252 КЗпП України.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11635/15-ц (провадження № 61-38417св18) за позовом ОСОБА_3 до ДП «АМПУ» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок про те, що звільняючи ОСОБА_3 із займаної посади, роботодавець порушив вимоги трудового законодавства щодо процедури її звільнення на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, оскільки позивач не відмовлялася від роботи в нових умовах праці та її звільнення відбулося без згоди виборного органу профспілкової організації, членом якого вона є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).
Інший правовий висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 січня 2019 року у справі № 761/11886/15-ц (провадження № 61-17409св18) за позовом ОСОБА_6 до ДП «АМПУ» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що позивач відмовилася від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці, у зв'язку з чим припинення з нею трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України є обґрунтованим. Відсутність згоди ППО ДП «АМПУ», членом якої є ОСОБА_6 , на звільнення працівника не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки попередня згода виборного органу первинної профспілкової організації, а також попередня згода вищестоящого виборного органу цієї професійної спілки (статті 43, 252 КЗпП України) в даному випадку не вимагаються, так як трудові відносини між сторонами припинені на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, а не у зв'язку з розірванням трудового договору за ініціативою адміністрації.
21 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, погоджуючись з висновком колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 09 січня 2019 року у справі № 761/11886/15-ц (провадження № 61-17409св18), виходила із того, що передбачене частиною третьою статті 252 КЗпП України правило щодо необхідності отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, а також попередньої згоди вищого виборного органу цієї професійної спілки на звільнення працівника підлягає безумовному виконанню лише при розірванні трудового договору з ініціативи власника. Отже, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування вказаної статті.
Зазначене свідчить про існування різного підходу до розуміння та тлумачення положень статей 32, 36, 252 КЗпП України між судовими колегіями різних судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
З огляду на викладене, касаційна скарга ДП «АМАУ» на рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане справа розглядатиметься Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Міністерство інфраструктури України, первинна профспілкова організація державного підприємства «Адміністрація морських портів України», голова державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Амелін Андрій Миколайович про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року.
Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Направити учасникам справи копії цієї ухвали для відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Синельников
Судді: В. С. Висоцька
Б. І. Гулько
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
В. М. Сімоненко
М. Є. Червинська