Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 754/15950/13-ц
провадження № 61-5554св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року у складі судді Ярошенка С. В. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 02 березня 2016 року у складі колегії суддів: Слободянюк С. В., Крижанівської Г. В., Махлай Л. Д.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 12 911 545,17 грн.
Позов обґрунтований тим, що на підставі кредитного договору від 20 червня 2007 року № 106/П/05/2007-840 (далі - кредитний договір) банк надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 850 000,00 дол. США зі сплатою 12,49 % річних строком до 18 червня 2027 року.
Позичальник свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 12 911 545,17 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 850 000,00 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 6 794 050,00 грн; заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами - 591 448,75 дол. США, що еквівалентно 4 727 449,86 грн. Розмір пені за прострочення сплати кредиту становить 88 907,83 доларів США, що еквівалентно 710 640,31 грн, штраф за порушення умов кредитного договору - 85 000,00 дол. США, що еквівалентно 679 405,00 грн.
Оскільки зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором забезпечено договорами поруки, укладеними 20 червня 2007 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , позивач просить стягнути кредитну заборгованість та нараховані штрафні санкції солідарно з позичальника і поручителів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» 12 200 904,90 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 20 листопада 2015 рокувиправлено описку в другому та третьому абзацах резолютивної частини рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 червня 2015 року. Викладено другий та третій абзац резолютивної частини рішення у такій редакції: «Стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у сумі 12 200 904,90 грн. Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» витрати зі сплати судового збору по 860,25 грн з кожного.»
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що відповідно до досліджених та оцінених доказів у справі, відповідачі не виконали умов кредитного договору в повному обсязі, не сплатили кредит та проценти за користування кредитними коштами.
Вказавши, що розмір нарахованої позивачем неустойки значно перевищує розмір збитків, суд першої інстанції на підставі статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зменшив розмір пені з 710 640,31 грн до 5 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02 березня 2016 року скасованорішення суду першої інстанції, ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором, а саме у сумі: 850 000,00 дол. США - заборгованість за кредитом, що еквівалентно 6 794 050,00 грн, 591 448,75 дол. США -заборгованість зі сплати процентів, що еквівалентно 4 727 449,86 грн, 88 907,83 дол. США - пеня за прострочення сплати кредиту, що еквівалентно 710 640,31 грн, 85 000,00 дол. США - штраф за порушення умов кредитного договору, що еквівалентно 679 405,00 грн, що разом становить 1 615 356,58 дол. США, що еквівалентно 12 911 545,17 грн.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що застосування частини третьої статті 551 ЦК України з підстав значного перевищення розміру пені над розміром збитків банку є безпідставним, оскільки вказане не відповідає дійсності (основна заборгованість за кредитом становить 6 794 050,00 грн, тоді як пеня - 710 640, 31 грн).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 02 березня 2016 року, просив оскаржувані рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
24 травня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.
12 грудня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу призначено до судового розгляду.
У січні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до розпорядження від 11 червня 2019 року № 651/0/226-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року №7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права, не з'ясували обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, оскільки позивач зазначив значно завищену суму заборгованості.
Суди не врахували, що кредитним договором передбачено повернення кредиту шляхом здійснення періодичних щомісячних платежів. Таким чином, частина позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів за користування кредитними коштами не підлягає задоволенню у зв'язку зі спливом позовної давності, яка за такими вимогами кредитора обчислюється з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу окремо.
Вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) також не підлягають задоволенню з тих підстав, що позивач пропустив позовну давність в один рік, який закінчився 10 липня 2008 року, тоді як позивач звернувся із позовом 06 березня 2013 року.
Відповідач ОСОБА_3 не мав можливості подати суду заяву про застосування позовної давності, оскільки не знав про день та час судового засідання, на якому ухвалено рішення, і відповідно не був присутній при його проголошенні.
Ні в позові, ні в рішенні апеляційного суду не зазначено, за які порушення кредитного договору банк нарахував, а суди стягнули штраф, тому задоволення вказаної вимоги є безпідставним.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
З урахуванням доводів касаційної скарги Верховний Суд переглядає судові рішення лише в частині позовних вимог до ОСОБА_3 .
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 червня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір терміном до 18 червня 2027 року на суму 850 000,00 дол. США зі сплатою 12,49 % річних.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено договори поруки, за якими поручителі зобов'язались відповідати за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі.
Відповідачі умов кредитного договору не виконали, кредиту не повернули, процентів за користування кредитними коштами не сплатили, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 12 911 545,17 грн, а саме: за тілом кредиту - 850 000,00 дол. США, що еквівалентно 6 794 050,00 грн; за відсотками - 591 448,75 дол. США, що еквівалентно 4 727 449,86 грн; за пенею за прострочення сплати кредиту - 88 907,83 дол. США, що еквівалентно 710 640,31 грн; штраф за порушення умов кредитного договору - 85 000,00 дол. США, що еквівалентно 679 405,00 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно із статтею 610 ЦК України порушеннмя зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням.
У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц.
У разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.
Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11, провадження № 14-219цс19.
Верховний Суд виходить з того, що банк не надав інформації щодо дати направлення досудових вимог про погашення заборгованості за кредитним договором на адресу ОСОБА_3 та, за наявності, відомостей про їх вручення.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України 2004 року, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з пунктом 5.3 договору поруки дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобов'язань згідно з умовами цього договору.
Відповідно до підпункту 3.3.1 кредитного договору позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені підпунктами 1.3.1, 1.3.2 цього договору платежі шляхом здійснення мінімально необхідного платежу у валюті кредиту.
Згідно з підпунктом 3.3.3 кредитного договору позичальник вносить черговий мінімальний платіж, визначений у підпункті 3.3.2 цього договору, щомісячно до 10 числа поточного місяця.
Відповідно до підпункту 3.3.2 кредитного договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу становить 9 721,00 дол. США.
Згідно з пунктами 1.1 та 1.2 договору поруки поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, в тому числі щодо повернення до 18 червня 2027 року кредиту в сумі 850 000,00 дол. США; сплати за користування кредитними коштами 12,49 % на рік (із розрахунку фактичної кількості днів у періоди (28-29-30-31/360); сплати інших платежів, передбачених кредитним договором; сплати можливих штрафних санкцій (штраф, пеня); поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі.
Відповідно до підпункту 4.2.4 кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс чергові мінімально необхідні платежі у термін, визначений пунктом 3.3.3 кредитного договору, а також у випадку невиконання умов, передбачених підпунктом 4.3.6 цього договору.
Суди встановили, що кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, на момент укладення договору відповідачі не заявляли додаткових вимог щодо умов спірного договору.
Верховний Суд виходить з того, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення коштів поза межами цього строку ( постанова Великої Палати Верховного С від 22 серпня 2018 року, справа № 2-1169/11)
Вирішуючи цей спір, суд виходить із дати звернення позивача до суду - березень 2013 року.
Враховуючи, що банк звернувся з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у березні 2013 року, строк дії кредитного договору визначено до 18 червня 2027 року, а кредитор не висував вимог до ОСОБА_3 щодо повернення щомісячних платежів після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, і суд не встановив дати направлення вимоги банку про дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, тому порука ОСОБА_3 припинилася в частині зобов'язань, які виникли до вересня 2012 року, проте в іншій частині порука не припинилася.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначене у договорі, законодавство не містить.
Із результатів аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на частину першу статті 1046 ЦК України, а також частину першу статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Визначення в резолютивній частині судового рішення заборгованості не лише у валюті кредитного зобов'язання, а й у гривневому еквіваленті не відповідає вказаним вимогам законодавства, є зайвим і неправильним.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18.
Отже, із поручителя ОСОБА_3 підлягає стягненню сума кредиту, нарахована у межах шести місяців до березня 2013 року, яка становить 58 326,00 дол. США (щомісячна сума мінімально необхідного платежу становить 9 721,00 дол. США х 6 місяців).
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій в частині позовних вимог до ОСОБА_3 з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову в частині зобов'язань, які виникли з вересня 2012 року до березня 2013 року.
Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав з поручителями окремі договори поруки. Ці договори не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою. Відповідальність кожного з поручителів перед позивачем є солідарною з позичальником як боржником за основним зобов'язанням.
Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Отже, відповідальність поручителя ОСОБА_3 перед позивачем є солідарною з позичальником ОСОБА_1 як боржником за основним зобов'язанням.
Доводи касаційної скарги щодо неможливості подати суду заяву про застосування позовної давності через неповідомлення відповідача про дату та час судового засідання є безпідставними з огляду на таке.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.
Особи, які беруть участь у справі, згідно зі статтею 27 ЦПК України мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Верховний Суд виходить з того, що якщо у матеріалах справи відсутні докази інформування відповідача про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином.
Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.
У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (частина четверта статті 74 ЦПК України).
ОСОБА_3 не обгрунтовує касаційну скаргу тим, що справу розглянуто без його участі, а він не був належним чином повідомлений.
Про дати проведення судових засідань ОСОБА_3 був повідомлений (том 1 а. с. 91, 104, 203, том 2 а. с. 14, 30, 63, 65, 83, 116, 124), крім того, отримував ухвалу про відкриття провадження - в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення, яке ОСОБА_3 отримав особисто 10 квітня 2013 року (том 1 а. с. 57), представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , ОСОБА_3 звертався до судів щодо відкладення судового засідання (том 1 а. с. 109, том 2 а. с. 81), що свідчить про обізнаність відповідача про судові засідання, тому особливих та непереборних обставин, які перешкоджали йому реалізувати своє право подати суду заяву про застосування позовної давності не наведено.
Крім того, строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 02 березня 2016 року підлягають скасуванню в частині позовних вимог до ОСОБА_3 з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позову частково.
Керуючись статтями 400, 409,410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 02 березня 2016 року в частині вирішення позовних вимог, пред'явлених Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Надра» до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 58 326,00 дол. США.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко