Постанова
Іменем України
28 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 619/756/16-ц
провадження № 61-20211св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24 січня 2017 року у складі судді Якименко Л. О. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Міненкової Н. О., Бездітка В. М., Пономаренко Ю. А.,
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, зміни черговості отримання права на спадщину, визнання права власності на 61/100 частину житлового будинку у порядку спадкування, визнання права користування 61/100 частиною житлового будинку.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що протягом 18 років він проживав з ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу у належній їй на праві власності 61/100 частині житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
У період спільного проживання між ним та ОСОБА_3 склалися усталені відносини, притаманні подружжю, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та разом вирішували питання життєдіяльності сім'ї, зокрема здійснювали поточний ремонт помешкання, купували у кредит побутову техніку, піклувалися один про одного.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після її смерті відкрилася спадщина на 61/100 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , яку прийняв ОСОБА_2 , як спадкоємець другої черги за законом.
Посилаючись на наведене, а також те, що він протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав всіляку допомогу спадкодавцеві, пенсії якої було замало, щоб забезпечувати себе самостійно, з огляду на, що наявні передбачені частиною другою статті 1259 ЦК України підстави для зміни черговості спадкування, просив: встановити факт його проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу протягом 18 років до 12 жовтня 2015 року; змінити черговість одержання права на спадкування на ІІ чергу спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_3 ; визнати за ним у порядку спадкування за законом право власності на 61/100 частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , та право користування зазначеною частиною житлового будинку.
У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення та визнання права власності на житлові будинки з надвірними будівлями у порядку спадкування за законом.
Зустрічну позовну заяву мотивував тим, що померла ОСОБА_3 була його рідною cестрою, він, як спадкоємець другої черги за законом у встановленому законом порядку прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті сестри, зважаючи на відсутність спадкоємців першої черги спадкування.
ОСОБА_1 ніколи не проживав разом із ОСОБА_3 однією сім'єю, був наймачем будинку АДРЕСА_1 , у якому проживав разом зі своєю цивільною дружиною та сином, у той час як ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 .
Крім того, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 існували суперечки щодо порядку користування будинком АДРЕСА_1 , оскільки наймач змінив вхідні замки та не пускав померлу до вказаного будинку.
Він не може оформити свідоцтво про право на спадщину за законом з огляду на відмінність у написанні його прізвища та прізвища спадкодавця у свідоцтві про смерть, у якому її прізвище вказано як « ОСОБА_3 », у свідоцтві про народження - « ОСОБА_3 », у дипломі про освіту - « ОСОБА_3 », а його прізвище, відповідно до свідоцтва про народження та в паспорті громадянина України - « ОСОБА_2 ».
Посилаючись на наведене, а також на те, що відповідач втратив право на користування житловим приміщення з підстав, визначених статтями 71, 72 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), просив: встановити, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його рідною сестрою; визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті
ОСОБА_3 право власності на 61/100 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим будинком з надвірними спорудами, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , та виселити його із зазначеного житлового будинку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 24 січня
2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідним братом
ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Виселено ОСОБА_1 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 61/100 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , у порядку спадкування за законом.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю ОСОБА_1 спільного проживання з ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період, зазначений у позовній заяві, наявності фактичних шлюбних відносин між ним та померлою ОСОБА_3 . З досліджених судом доказів, зокрема матеріалів перевірок за заявами ОСОБА_1 , ОСОБА_8 до Дергачівського районного відділу Головного управління МВС України у Харківський області за 2011-2015 роки, показів свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . встановлено, що ОСОБА_1 проживав у спірній частині домоволодіння АДРЕСА_1 , як його наймач з цивільною дружиною ОСОБА_10 , похресницею
ОСОБА_3 , з якою у них у 2006 році народився син ОСОБА_11 .
Ураховуючи, що ОСОБА_2 надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що померла ОСОБА_3 є його рідною сестрою, а також у встановлений законом шестимісячний строк після її смерті прийняв спадщину, суд першої інстанції вважав обгрунтованими вимоги про встановлення родинних відносин між ОСОБА_2 і спадкодавцем ОСОБА_3 , та визнання за ним у порядку спадкування за законом права власності на спадкове майно. Оскільки після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 втратив правові підстави для проживання у будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції вважав обгрунтованими вимоги ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_1 зі спірного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2017 року апеляційну скарну ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24 січня 2017 року скасовано в частині задоволених вимог про виселення ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 та ухвалено у цій частині нове рішення суду, яким відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 .
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, зміни черговості отримання права на спадщину, визнання права власності на 61/100 частину житлового будинку у порядку спадкування та визнання права користування 61/100 частиною житлового будинку та задовольняючи вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на житлові будинки з надвірними будівлями у порядку спадкування за законом, суд першої правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому у цій частині відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про виселення ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 та ухвалюючи у цій частині нове рішення суду про відмову у їх задоволенні, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не навів обгрунтування правових підстав виселення
ОСОБА_1 та не звернув увагу, що на дату звернення до суду із зустрічним позовом про виселення ОСОБА_1 зі спірного житлового приміщення та визнання його таким, що втратив право користування ним, ОСОБА_2 не набув статусу власника будинку, а тому не мав правових підстав порушувати питання про виселення особи, яка вселилася до будинку з дозволу його попереднього власника.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дергачівського районного суду Харківської області
від 24 січня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області
від 04 квітня 2017 року у частині вирішення його вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з , зміни черговості отримання права на спадщину, визнання права власності на 61/100 частину житлового будинку у порядку спадкування та визнання права користування 61/100 частиною житлового будинку, і ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про недоведеність факту його проживання разом ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 2003 року по 12 жовтня 2015 року, зважаючи, що наявні у матеріалах справи докази, які у своїй сукупності доводять протилежне і не були спростовані відповідачем, зокрема покази свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , а також наявність доказів на підтвердження спільного придбання побутових приладів та здійснення позивачем розрахунків за надані комунальні послуги. Крім того, суди не взяли до уваги, що з листопада 2006 року він був зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_3 , яка знялася з реєстрації у спірному домоволодінні лише у липні 2015 року. Беручи до уваги покази свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , суди не звернули увагу на тривалі неприязні стосунки між ними, заявником та померлою, що вплинуло на достовірність їх показань.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Рух справи у суді касаційної інстанції
10 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
ОСОБА_1 рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення та визнання права власності на житлові будинки з надвірними будівлями у порядку спадкування за законом не оскаржує, а тому у цій частині вони у касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на 61/100 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
На дату смерті ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала у будинку АДРЕСА_2 .
За життя ОСОБА_3 заповіт на склала, у встановлений законом строк, до Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області надійшла заява про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 від брата померлої ОСОБА_2 , а також заява про відмову від належної частини спадщини від іншого брата померлої - ОСОБА_19
Суди також встановили, що з 21 лютого 1999 року по 01 серпня 2002 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбу з
ОСОБА_20 .
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частиною першою статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України ).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідновраховувати правила частинидругої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язаніспільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 вказував , що протягом останній
18 років (згідно доводів касаційної скарги - більш ніж 10 років) до дня смерті ОСОБА_3 , він проживав з нею однією сім'єю, був пов'язаний спільним побутом, мав спільний бюджет, взаємні права і обов'язки.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року, обов'язок доказування обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень покладається на кожну із сторін.
Статтею 57 ЦПК України 2004 року передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Ураховуючи, щоОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він та померла ОСОБА_3 проживали однією сім'єю у житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , що між ними склалися усталені стосунки, що притаманні сім'ї, що вони були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, а також взаємні права та обов'язки, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки показанням свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які в судовому засіданні підтвердили, що
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом однією сім'єю щонайменше останні п'ять років до дня її смерті і між ними склалися стосунки притаманні подружжю є неспроможними, оскільки суди визнали покази зазначених свідків суперечливими, та з урахуванням інших наявних у справі доказів, в тому числі пояснень свідка ОСОБА_8 , як співвласника житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , та свідка ОСОБА_9 , як власника сусіднього домоволодіння, а також письмових доказів - матеріалів перевірок за заявами ОСОБА_1 , ОСОБА_8 до Дергачівського районного відділу Головного управління МВС України в Харківській області за період 2011-2015 років, дійшли обгрунтованих висновків про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1
Посилання заявника на те, що суди не звернули увагу, що ОСОБА_1 за згодою ОСОБА_3 був зареєстрований у спірному житловому будинку, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій з огляду на те, що ОСОБА_3 постійно до дня смерті проживала у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , а тому сам по собі факт реєстрації місця проживання заявника за адресою: АДРЕСА_1 не є достатніми на підтвердження обставин проживання з власником такого домоволодіння однією сім'єю, а також задоволення похідних вимог про зміну черговості отримання права на спадщину, визнання права власності на 61/100 частину житлового будинку у порядку спадкування та визнання права користування зазначеною частиною житлового будинку.
Доводи касаційної скарги в цілому зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлених ними обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судами, які їх обгрунтовано спростували. Переглядаючи законність та обгрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24 січня
2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня
2017 рокузалишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак