Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 752/3410/14-ц
провадження № 61-32258св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Київенерго»,
представник позивача - Жекова Ганна Іванівна ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представники відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року у складі судді Гаращенка Д. Р.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - ПАТ «Київенерго») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 є споживачем електричної енергії, яку постачає ПАТ «Київенерго». Наявність між сторонами договірних правовідносин підтверджується фактом постачання електричної енергії ПАТ «Київенерго», та її споживання та часткову оплату ОСОБА_2
Вказувало, що 16 лютого 2013 року при перевірці стану електричної установки споживача представниками ПАТ «Київенерго» було виявлено факт самостійної, без попереднього дозволу, заміни електричного лічильника. Також зазначало, що вартість електричної енергії, спожитої з порушенням Правил користування електричною енергією для населення (далі - ПКЕЕН), становить 9 430 грн 01 коп., однак указана сума відповідачем не сплачена.
З урахуванням викладеного, ПАТ «Київенерго» просило суд стягнути з ОСОБА_2 суму боргу за недообліковану електричну енергію у розмірі 9 430 грн 01 коп.
Короткий змістрішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 березня 2015 року у складі суддіАнтонової Н. В. позов ПАТ «Київенерго» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Київенерго» заборгованість у розмірі 9 430 грн 01 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до акта про порушення від 16 лютого 2013 року № 14571 представниками елекропостачальної компанії було встановлено факт порушення ОСОБА_2 ПКЕЕН, а саме - без дозволу електропередавальної організації у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 було замінено електричний лічильник. ОСОБА_2 була ознайомлена з актом під підпис, проте зауважень до акта відповідачем внесено не було. Згідно з протоколом від 06 березня 2013 року № 313 засідання комісії з розгляду актів про порушення ПКЕЕН та умов договорів на постачання енергії комісія дійшла висновку про правомірність складення указаного акта. Також комісією було прийнято рішення, що необлікована сума за спожиту електричну енергію підлягає оплаті. За період з 17 серпня 2012 року по 16 лютого 2013 року вартість такої спожитої та не облікованої енергії склала 9 430 грн 01 коп. 06 березня 2013 року ОСОБА_2 було направлено попередження з вимогою сплатити вартість не облікованої електричної енергії у розмірі 9 430 грн 01 коп., однак указана сума боргу добровільно сплачена не була, тому зазначену суму стягнуто за рішенням суду.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 16 травня 2017 року ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 березня 2015 року у справі за позовом ПАТ «Київенерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, зазначені у поданій ОСОБА_2 заяві, були неповажними та ідентичними тим підставам та доводам, що були наведені у попередньому клопотанні про поновлення строку апеляційного оскарження, та вже були визнані ухвалою апеляційного суду від 18 серпня 2017 року неповажними. Суд не може визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження не обґрунтоване належним чином та апелянтом не вказано об'єктивних причин, які б могли стати підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, який був пропущений апелянтом більш ніж на два роки. Судом апеляційної інстанції враховано ту обставину, що ОСОБА_2 подавала заяви про перегляд заочного рішення та інші після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а потім більше двох років не вчиняла жодних дій, спрямованих на оскарження судового рішення та таких, які б вказували на її незгоду з діями суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином матеріали справи та не звернув уваги на її доводи щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Зокрема, вказувала на те, що із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження вона зверталась 14 квітня 2015 року, з дотриманням строків, передбачених ЦПК України 2004 року, зверталась до Голосіївського районного суду м. Києва із заявою про перегляд заочного рішення, оскільки вважала, що рішення суду першої інстанції, ухвалене за її відсутності, повинно бути заочним. Згодом, усвідомлюючи пропуск строку на апеляційне оскарження, зверталася до суду із заявою від 29 квітня 2015 року про поновлення строку на апеляційне оскарження. У тексті заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження вона наводила не лише підстави для поновлення строків на апеляційне оскарження, а й обґрунтовувала незаконність рішення суду першої інстанції.Вона не заперечувала недотримання нею формальних вимог, передбачених ЦПК України 2004 року до апеляційної скарги. Таким чином, недотримання формальностей під час подачі апеляційної скарги не може бути підставою для відмови у доступі до правосуддя, реалізації нею конституційного права на апеляційне оскарження судових рішень. Суд першої інстанції не взяв до уваги її апеляційну скаргу, оформлену у вигляді заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, не дав їй належної оцінки, не направив до суду апеляційної інстанції, не надав жодної відповіді.Недосконалість судової системи та процесуального законодавства України не може слугувати причиною для відмови заявнику у доступі до правосуддя, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості ставити в провину її тривале не звернення до суду першої інстанції, оскільки можливість та необхідність такого звернення чинним законодавством України не передбачені. Відсутність жодної реакції Голосіївського районного суду м. Києва на її заяви про бажання оскаржити судове рішення має суттєве значення для вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а тому відмова суду апеляційної інстанції в поновленні строку на апеляційне оскарження є необґрунтованою.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано зГолосіївського районного суду м. Києва зазначену цивільну справу.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року справу за позовом ПАТ «Київенерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на касаційну скаргу від ПАТ «Київенерго», у якому товариство посилалось на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, а ухвала Апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року є законною, постановлена із врахуванням всіх обставин справи та із правильним застосуванням норм процесуального права. Не погоджуючись із рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 березня 2015 року, 16 травня 2017 року відповідач подала апеляційну скаргу до суду першої інстанції, пропустивши строк на апеляційне оскарження більш ніж на два роки. Апеляційний суд м. Києва правомірно не визнав причини пропуску строку на апеляційне оскарження поважними, оскільки клопотання про поновлення строку не обґрунтовано належним чином та відповідачем не вказано об'єктивних причин, які б могли стати підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що ухвала суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Відповідно до частини першої статті 73, частини третьої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційний суд за заявою особи може поновити пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у разі наявності поважних причин пропущення цього строку.
Судом установлено, що 16 травня 2017 року ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 березня 2015 року, тобто з пропуском більш ніж двох років встановленого законодавством процесуального строку апеляційного оскарження.
Судом також установлено, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 серпня 2017 року було визнано неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, вказані ОСОБА_2 , апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без руху та надано заявнику строк для усунення її недоліків, а саме - звернутися до суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, навівши інші поважні причини для поновлення цього строку та подавши відповідні докази.
30 серпня 2017 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_2 про поновлення процесуального строку на звернення з апеляційною скаргою. Проте ОСОБА_2 не скористалась наданим їй правом та подала до суду повторну заяву про поновлення строку, вказавши при цьому фактично ті ж самі підстави, які вже були розглянуті судом та визнані неповажними.
Апеляційний суд за заявою особи може поновити пропущений процесуальний строк апеляційного оскарження, проте у разі не наведення заявником поважних причин пропущення цього строку, у суду відсутні на це процесуальні повноваження.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність, а також положень статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо захисту права власності.
Таким чином, апеляційний суд на підставі вищевказаних положень процесуального законодавства дійшов правильного висновку про те, що заявником подана апеляційна скарга після значного закінчення процесуального строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, а в клопотанні про поновлення цього строку не вказано об'єктивних та поважних причин, які б могли стати підставою для поновлення такого строку, який був пропущений заявником більше ніж на два роки.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
При цьому легітимна мета обмеження прав дотримана, права заявника не порушені, оскільки інші доводи щодо поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції, не наведено.
Доводи касаційної скарги, у яких ОСОБА_2 незаперечувала обставин недотримання нею вимог закону щодо порядку апеляційного оскарження та вважала, що недотримання формальностей під час подачі апеляційної скарги не може бути підставою для відмови у доступі до правосуддя, реалізації нею конституційного права на апеляційне оскарження судових рішень, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про відсутність поважних причин та підстав для поновлення такого строку, й на його законність не впливають.
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович