31 жовтня 2019 року
м. Київ
справа №629/548/17
провадження № 61-29032св18
Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:
Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю. та Петрова Є.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач -Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області,
треті особи- Лозівська районна державна адміністрація Харківської області, Яковлівська сільська рада Лозівського району Харківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2017 року у складі суддів:Хорошевського О.М., Кіся П.В.,Кружиліної О.А.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просив визнати за ним право на земельну частку (пай) у землях КСП ім. Ілліча Яковлівської сільської ради Лозівського району Харківської області у розмірі 5,04 умовних кадастрових гектарів.
Позов мотивовано тим, що він працював з 01 вересня 1992 року по 19 грудня 1997 року у колгоспі ім. Ілліча с. Яковлівка Лозівського району Харківської області. Відповідно до протоколу загальних зборів колгоспників та засідань правління колгоспу ім. Ілліча за 1992 рік значиться протокол № 8 від 18 жовтня 1992 року, де слухали його заяву про прийняття його в члени колгоспу, далі рішення рекомендовано прийняти в члени колгоспу. Згідно протоколу № 21 від 19 грудня 1997 року загальних зборів КСП імені Ілліча, значиться його заява з проханням звільнити з членів колгоспу та вирішено звільнити його за власним бажанням.
22 березня 1996 року КСП ім. Ілліча отримало Державний акт на право колективної власності на землю серії ХР-20-00-000541, загальною площею 4711,7 га. У списку членів КСП ім. Ілліча, який додається до Державного акту на право колективної власності на землю, його прізвище не значиться.
10 червня 1996 року він був призваний на військову службу.
Зазначає, його прізвище було помилково пропущене в списках до Державного акту на право колективної власності на землю, у зв'язку з чим вважає його права порушенні та просив визнати за ним право на земельну частку (пай) у землях КСП ім. Ілліча Яковлівської сільської ради Лозівського району Харківської області у розмірі 5,04 умовних кадастрових гектарів та також просив визнати причину пропуску строку позовної давності поважною.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської областівід 14 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено:поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності та визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) у землях КСП ім. Ілліча Яковлівської сільської ради Лозівського району Харківської області у розмірі 5,04 умовних кадастрових гектарів.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив того, що позивача помилково не було включено до списку громадян членів КСП імені Ілліча с. Яковлівка Лозівського району Харківської області, доданого до Державного акта на право колективної власності на землю серії ХР-20-00-000541 від 22 березня 1996 року.
Поновлюючи строк позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було доведено поважність причин пропуску строку позовної давності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2017 року у справі рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 червня 2017 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 мав право на земельну частку (пай) у землях КСП ім. Ілліча Яковлівської сільської ради Лозівського району Харківської області у розмірі 5,04 умовних кадастрових гектарів, однак про порушене своє право, а саме не включення його в списку громадян членів КСП імені Ілліча с. Яковлівка Лозівського району Харківської області, доданого до Державного акта на право колективної власності на землю серії ХР-20-00-000541 від 22 березня 1996 року він дізнався ще в 1997 році, а тому звернувся до суду з пропуском позовної даності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У поданій касаційній скарзі від 04 вересня 2017 року ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просить суд скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2017 року у справі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 16 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано з Лозівського міськрайонного суду Харківської області цивільну справу №629/548/17.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що пропустив строк позовної давності з поважних причин, так як дізнався про порушене своє право лише в квітні 2016 році (відповідно до відповіді на його заяву Яковлівської сільської ради за №01 від 24 лютого 2016 року). Крім того зазначає, що перебував на військовій службі в червні 1996 року - 09 вересня 1997 року та з 02 серпня 2014 року був призваний на військову службу в АТО і до цього ж часу є військовослужбовцем.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
Відзив по справі не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач з 01 вересня 1992 року по 19 грудня 1997 року працював у колгоспі ім. Ілліча с. Яковлівка Лозівського району Харківської області.
Судами встановлено, що відповідно до архівної довідки за № 01-103 від 05 травня 2015 року згідно протоколу загальних зборів колгоспників та засідань правління колгоспу ім.Ілліча за 1992 рік значиться протокол № 8 від 18 жовтня 1992 року, де слухали заяву ОСОБА_1 про прийняття його в члени колгоспу, далі рішення рекомендовано прийняти в члени колгоспу. Згідно протоколу № 21 від грудня 1997 року загальних зборів КСП імені Ілліча, значиться заява ОСОБА_1 з проханням звільнити з членів колгоспу, вирішили звільнити за власним бажанням.
22 березня 1996 року КСП ім.Ілліча отримало Державний акт на право колективної власності на землю серії ХР-20-00-000541, загальною площею 4711,7 га. У списку членів КСП ім. Ілліча, який додається до Державного акту на право колективної власності на землю, прізвище ОСОБА_1 не значиться.
Відповідно до «Справи по паюванню земель колективної власності КСП ім.Ілліча Лозівського району Харківської області» та розрахунків вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах по КСП ім. Ілліча, затверджених розпорядженнями голови Лозівської районної державної адміністрації № 353 від 06 червня 1996 року та № 487 від 11 лютого 2002 року, розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах складає 5,04 га., що підтверджується довідкою Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області від 06 квітня 2016 року № 29-20.04-0.4-1464/2-16.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 10 червня 1996 року позивач був призваний на військову службу, 09 вересня 1997 року він був демобілізований.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.
Так, в статті першій Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Громадянам, зазначеним в абзаці п'ятому частини першої цієї статті, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області.
Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.
Згідно п. 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95м «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
У статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» зазначено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай).
При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі, остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.
За змістом статей 22, 23 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.
Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Таким чином, ОСОБА_1 , як члену КСП імені Ілліча с. Яковлівка Лозівського району Харківської області, належало право на земельну частку (пай) за положеннями Указу Президента України від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», а отже ОСОБА_1 мав бути включений в список громадян членів КСП імені Ілліча с. Яковлівка Лозівського району Харківської області, доданого до Державного акта на право колективної власності на землю, що мають право на земельну частку (пай).
Проте, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
При цьому відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною третьої статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.
Таким чином, пропущення строку позовної давності за відсутності доказів про поважність причин пропуску якого, є підставою для відмови в позові, якщо особа не доведе, що про порушення права вона довідалася або могла довідатися в межах строку позовної давності
Верховний суд погоджується з висновку суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не доведено у відповідності до приписів статті 81 Цивільного процесуального кодексу України та статті 261 Цивільного кодексу України поважність пропуску строку позовної даності. Так як, з позовної заяви, апеляційним судом встановлено, що позивач дізнався про відсутність його прізвища у списку членів КСП, що мають право на земельний пай, ще у 1997 році.
Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно дослідив обставини справи, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм матеріального та процесуального законодавства при розгляді справи не допустив, тому, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в позові.
Інші аргументі касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2017 року у справі залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Сімоненко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров