Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 522/25848/15-ц
провадження № 61-7982св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 03 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Парапана В. Ф., Панасенкова В. О., Громіка Р. Д.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 29 березня 2006 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 983, вона придбала у ОСОБА_2 квартиру
АДРЕСА_1 .
Зазначала, що за придбання вказаної квартири вона сплатила
ОСОБА_2 227 250,00 грн, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день отримання ОСОБА_2 грошових коштів 45 000,00 доларів США. Зазначене підтверджується пунктом 7 вказаного договору купівлі-продажу квартири, а також попереднім договором купівлі-продажу, який між нею та ОСОБА_2 укладений
в агенції нерухомості Приватне підприємство «Дім Ваших Мрій»
20 березня 2006 року.
Крім того, щоб сплатити відповідачу повну суму коштів за вказану квартиру, 29 березня 2006 року вона уклала з Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» кредитний договір № ML-502/021/2006 на суму 35 000,00 доларів США.
Вказана квартира на час укладання вищезазначеного договору купівлі-продажу належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між останньою та ОСОБА_3 14 березня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Алексєєвою О. В., зареєстрованого
в реєстрі за № 827. При цьому, право власності ОСОБА_3 на момент укладення вказаного правочину підтверджувалось заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2006 року.
18 грудня 2007 року вона продала квартиру
АДРЕСА_1 ОСОБА_4 .
Вважала, що у зв'язку зі скасуванням судом правовстановлюючого документа ОСОБА_3 на квартиру
АДРЕСА_1 та враховуючи те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2013 року
у справі № 522/8757/13-ц з неї на корись ОСОБА_4 стягнуто грошові кошти за придбання зазначеної квартири, вона має право на стягнення з ОСОБА_2 коштів, отриманих останньою за вищезазначеним договором купівлі-продажу від 29 березня 2006 року.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 227 250, 00 грн, які сплачені
нею за договором купівлі-продажу квартири, укладеним між нею та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2016 року у складі судді Загороднюка В. І. позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 227 250,00 грн, які були сплачені за договором купівлі-продажу квартири, укладеним 29 березня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О. Ю., зареєстрованого за № 983. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 у ОСОБА_3 без достатніх правових підстав, оскільки ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, тому її позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, що були сплачені останній ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу квартири від 29 березня 2006 року, підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 03 листопада 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 задоволено частково. Заочне рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 10 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оспорюваний правочин, укладений між позивачем та відповідачем, в установленому законом порядку не визнано недійсним, тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, у порядку передбаченому статтею 1212 Цивільним Кодексом України (далі - ЦК України), відсутні.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу
№ 522/25848/15-ц із Приморського районного суду м. Одеси.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
03 червня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що договір купівлі-продажу
від 14 березня 2006 року між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_2 був укладений з метою приховування слідів злочину, кошти за цим договором (за відчуження квартири) не передавались. Згодом, ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру на користь ОСОБА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу спірної квартири
від 29 березня 2006 року.
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2008 року у кримінальної справі № 1-1-525/08, який набрав законної сили
26 листопада 2008 року, встановлено, що продаж вказаної квартири було здійснено за 229 500 грн, а її визнано потерпілою. Тому вважає, що апеляційним судом безпідставно відмовлено у задоволенні її позовних вимог.
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасників справи
У січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_2 подала заперечення
на касаційну скаргу, в якому вона зазначає, що суд першої інстанції
25 лютого 2016 року безпідставно розглянув справу без її участі, оскільки на час розгляду справи у суду першої інстанції не було відомостей про належне її повідомлення про дату і час судового засідання. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 січня 2011 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області
від 07 листопад 2011 року, у справі № 2-1233/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_11 , третя особа - Одеська універсальна біржа «Вітязь», про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру; за зустрічним позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_11 , ОСОБА_1 про визнання добросовісним набувачем та визнання частково недійсним договору, визнано за
ОСОБА_11 право власності на квартиру
АДРЕСА_1 , та витребувано у ОСОБА_4 зазначену квартиру на користь належного власника ОСОБА_11 шляхом виселення ОСОБА_4 зі спірної квартири.
Указаним рішенням ОСОБА_4 визнано добросовісним набувачем вищевказаної квартири та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у частині ціни договору та визначено ціну договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 у сумі 368 650 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 січня 2011 року
у цивільній справі № 2-1233/11 встановлено, що ОСОБА_12 на праві власності належала квартира
АДРЕСА_1 згідно із свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданим Державною судноплавною компанією «Чорноморське морське пароплавство» 14 серпня 1997 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 померла. ОСОБА_11 , як єдиний спадкоємиць своєї тітки ОСОБА_12 , після смерті останньої, 17 січня 2006 року, подала заяву до Шостої одеської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини на вищевказану квартиру та після спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини звернулась до нотаріальної контори для її прийняття. У той же час листом Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» від 21 липня 2006 року за вих. № 486601-13, було повідомлено, що квартира
АДРЕСА_1 відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2006 року перейшла у власність ОСОБА_3 , яка у свою чергу продала цю квартиру
ОСОБА_2 , а остання продала вказану квартиру ОСОБА_1
Цим же рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 січня
2011 року також було встановлено, що набуття права власності
ОСОБА_3 на спірну квартиру відбулося шляхом підробки договору купівлі-продажу від 13 липня 2005 року, який укладений між померлою ОСОБА_12 та ОСОБА_3 , та відповідно до якого остання набула право власності на квартиру
АДРЕСА_1 , та який зареєстрований на Одеській універсальній біржі «Вітязь» за № 2005-047С3.
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2006 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_12 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру
АДРЕСА_1 , загальною площею 39,6 кв. м.
14 березня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підписано договір купівлі-продажу, відповідно до якого остання купила спірну квартиру, при цьому грошові кошти за таке відчуження не передавались.
29 березня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
Сімоновою О. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 983.
Відповідно до пунку 7 вказаного договору купівлі-продажу квартири
продаж квартири
АДРЕСА_1 вчинений за 227 250,00 грн, які були отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 повністю до підписання цього договору.
18 грудня 2007 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_4 вказану квартиру, про що укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д. та зареєстрований в реєстрі за № 6352.
Вищезазначені обставини встановлені вироком Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2008 року у кримінальній справі № 1-525/08, яка була порушена внаслідок шахрайських дій зі спірною квартирою.
ОСОБА_1 постановою слідчого по ОВС СУ УМВС України в Одеській області від 29 березня 2007 року, визнана потерпілою в кримінальній справі № 012006000102 (а.с 39-40).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2013 року
у справі № 522/8757/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи:
ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про стягнення грошової суми позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 368 650 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій
послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що за змістом статті 216 ЦК України, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК України.
Положення глави 83 ЦК України щодо зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Також ці положення застосовуються до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін
у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі
й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2008 року у кримінальній справі № 1-525/08 встановлено, що внаслідок шахрайських дій в особливо великих розмірах зі спірною квартирою була порушена кримінальна справа № 012006000102. ОСОБА_1 постановою слідчого
з ОВС СУ УМВС України в Одеській області від 29 березня
2007 року, визнана потерпілою в кримінальній справі № 012006000102.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду
у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2013 року
у справі № 522/8757/13-ц позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про стягнення грошової суми задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошові кошти
у розмірі 368 650 грн, за визнаним недійсним, у частині ціни, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 січня 2011 року договором купівлі-продажу квартири за адресою:
АДРЕСА_1 , від 18 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Також судом встановлено, що згідно з пунктом 7 договору купівлі-продажу квартири від 29 березня 2006 року, указаний правочин вчинений
за 227 250,00 грн, які були отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 (а.с. 5).
Апеляційний суд, скасовуючи рішення першої інстанції, вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.
Натомість, суд першої інстанції на підставі належно оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира була придбана відповідачем ОСОБА_2 у ОСОБА_3 без достатніх правових підстав. Позивачем відповідно до договору купівлі-продажу квартири
від 29 березня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , сплачені кошти за придбання квартири
АДРЕСА_1 у розмірі 227 250,00 грн.
Отже, позивач є добросовісним набувачем, тому витрати, понесені ним на придбання майна, має бути стягнуто зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину, тому правильним є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів з
ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції встановив усі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне рішення.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 03 листопада 2016 року скасувати.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня
2016 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк