Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 643/4577/16-ц
провадження № 61-26422св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 липня 2017 року у складі судді Колодяжної І. М. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк (далі - ПАТ КБ) «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що за умовами укладеного кредитного договору від 27 квітня 2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2 907,59 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 12 % річних на залишок заборгованості. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належно не виконувала, внаслідок чого за період з 22 лютого 2013 року до 11 липня 2017 року, з урахуванням уточнень, має заборгованість у розмірі 39 341,46 грн, яка складається із: заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 14 031,06 грн, заборгованості за пенею у розмірі 22 960,81 грн, а також штрафів: фіксована частина у розмірі 500 грн та процентна складова у розмірі 1 849,59 грн.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь вказану заборгованість за кредитним договором.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що банком пропущено строк позовної давності, який сплинув 26 квітня 2011 року, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та нове, яким задовольнити його позов.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належно не встановили обставин щодо припинення кредитного договору, оскільки Умовами та правилами надання банківських послуг, до яких приєдналася відповідач, передбачено, що кредитний договір діє 12 місяців та автоматично пролонгується на такий же строк, якщо жодна із сторін не проінформувала іншу про припинення договору.
Також посилається на правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс14 та вважає, що проценти та пеня мають бути стягнуті в межах позовної давності до дня звернення до суду з позовом, оскільки заборгованість за кредитним договором позичальником не повернута, зобов'язання не припинилося, тому, банк вправі нараховувати проценти і пеню до повного погашення боргу.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу банку, в якому вказує про безпідставність його доводів та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 2 907,59 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 12 % річних на залишок заборгованості.
За розрахунком банку за період з 22 лютого 2013 року до 11 липня 2017 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 39 341,46 грн, яка складається із: заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 14 031,06 грн, заборгованості за пенею у розмірі 22 960,81 грн, а також штрафів: фіксована частина у розмірі 500 грн та процентна складова у розмірі 1 849,59 грн.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 липня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2007 року у розмірі 21 299,11 грн.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21 серпня 2013 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 липня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні повних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності, який закінчився 26 квітня 2011 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Частинами першою та третьою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Верховний Суд України неодноразово робив висновок про те, що за договором, який визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору (зокрема у постановах: від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14; від 24 вересня 2014 року у справі № 6-103цс14, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-134цс14; від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154 цс15).
Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Встановивши, що преюдиційним рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21 серпня 2013 року встановлено, що сторони погодили строк повернення кредиту до 26 квітня 2008 року, тобто строк позовної давності сплинув 26 квітня 2011 року, а з позовом у цій справі банк звернувся тільки у квітні 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності, та ОСОБА_1 у районному суді заявляла про застосування наслідків спливу вказаного строку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог банку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що після закінчення строку дії кредитного договору від 27 квітня 2007 року право кредитора нараховувати передбачені договором проценти, пеню та штрафи за кредитом припинилися та банк мав право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення вказаних платежів, про що вказано у правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), проте сторони з цих підстав судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржили, а суд касаційної інстанції розглядає касаційну скаргу у межах її доводів відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України.
При цьому, колегія суддів бере до уваги, що неврахування судами вказаної обставини не призвело до ухвалення незаконного остаточного судового рішення у справі, так як по суті суди правильно відмовили у задоволенні позову банку, а не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги банку з посиланням на практику Верховного Суду України, зокрема на правовий висновок, викладений у постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс14, про те, що банк мав право нараховувати відсотки за користування кредитом, пеню та штрафи за невиконання боржником основного зобов'язання за кредитним договором, а суд повинен був стягнути такі суми з відповідача у межах строку позовної давності, оскільки Велика Палата Верховного Суду відступила від вказаного висновку Верховного Суду України, виклавши новий висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій належно не встановили обставин щодо припинення кредитного договору сторін, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини були встановлені преюдиційним рішенням суду, яке суди попередніх інстанцій взяли до уваги.
Банком же встановлені судами обставини спростовані не були, що є його процесуальним обов'язком відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником банку норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк