Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 521/21224/13-ц
провадження № 61-11935св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 липня 2018 року у складі судді Целуха А. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги мотивувала тим, що з 21 листопада 2003 року до 22 січня 2013 року перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, за час якого ними за спільні кошти було придбано рухоме і нерухоме майно, яке в силу вимог статті 60 СК України є спільним майном подружжя, і кожному з них належить по Ѕ його частині. Проте ОСОБА_2 відмовляється в добровільному порядку здійснити поділ спільного майна подружжя.
ОСОБА_1 , неодноразово уточнюючи позовні вимоги, з урахуванням висновків експертного товарознавчого дослідження, остаточно просила в порядку поділу майна подружжя визнати за нею та відповідачем право власності за кожним на Ѕ частину домоволодіння
АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля марки КАМАЗ 5511 (зелений), 1991 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , в розмірі 84 785 грн, грошову компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля марки MAN TGA 18.410 (червоний), 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , в розмірі 199 340 грн, грошову компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля марки IVECO EUROCARGO 150Е18 (червоний), 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , в розмірі 98 475 грн, грошову компенсацію вартості Ѕ частини автопричепу ОДАЗ 9370, 1984 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , в розмірі 14 220 грн, грошову компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля марки KIA SORENTO, 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , в розмірі 111 229 грн. Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні будинком з надвірними спорудами АДРЕСА_1 шляхом вселення її до вказаного будинку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних, допустимих та переконливих доказів в обґрунтування своїх позовних вимог та на підтвердження обставин, якими їх обґрунтовує, а також доказів порушення її прав відповідачем. Натомість відповідачем надано докази на підтвердження того, що спірний будинок придбано ним за кошти, отримані від продажу належного йому будинку, транспортні засоби придбано до укладення шлюбу та у період з липня 2006 року до січня
2013 року, а тому вони не є спільним майном подружжя.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси
від 19 липня 2018 року - залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши доводи та заперечення сторін, дослідивши надані сторонами докази, ухвалив законне й обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Аргументи учасників справи
Узагальнені аргументи касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували доводи позивача, взагалі не дослідили надані нею докази на підтвердження набуття спірного майна у період зареєстрованого шлюбу із відповідачем за їх спільні кошти, врахували лише покази свідків сторони відповідача, не встановили всього обсягу спільного майна подружжя, унаслідок чого дійшли передчасного й упередженого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У поданому 16 вересня 2019 року відзиві ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 , доводи якої на думку заявника, не знаходять свого підтвердження встановленими у справі обставинами, залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які ухвалені відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно встановлених обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 521/21224/13-ц та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 21 листопада 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 , повторно виданим 27 листопада 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі Одеського міського управління юстиції.
22 січня 2013 року шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 , виданим 22 січня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі Одеського міського управління юстиції.
На підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 1996 року ОСОБА_2 набув право власності на жилий будинок АДРЕСА_2 .
У 2002 році ОСОБА_2 здійснив відчуження належних йому автомобілів марки КАМАЗ 5511, державний номерний знак НОМЕР_7 , на користь ОСОБА_4 та марки КАМАЗ 5410, державний номерний знак НОМЕР_8 , на користь ОСОБА_5
07 квітня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , був укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким відповідач придбав будинок АДРЕСА_1 .
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03 червня 2005 року вказаний договір визнано дійсним та визнано за ОСОБА_2 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 19 серпня 2005 року
ОСОБА_2 продав належний йому на праві власності будинок АДРЕСА_2 ОСОБА_8
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Однак оскаржувана постанова апеляційного суду зазначеним вимогам не відповідає з огляду на таке.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до положень частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження
№ 14-325цс18).
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті
81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вищевказаних вимог закону не врахував, не встановив дійсних обставин справи, що мають визначальне значення для правильного її вирішення, не дослідив наявні у справі докази, які підтверджують факт придбання відповідачем автотранспортних засобів у період шлюбу із позивачем (довідка Центру № 2 надання послуг пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування
м. Одеси управління Державтоінспекції Головного управління МВС України в Одеській області від 26 червня 2014 року), придбання та в подальшому продажу за нотаріально посвідченою згодою дружини жилого будинку
АДРЕСА_3 (договір купівлі-продажу
від 30 листопада 2011 року, заява від 30 листопада 2011 року), й не надав їм належної оцінки, унаслідок чого взагалі не встановив дійсного обсягу майна набутого сторонами у період зареєстрованого шлюбу, джерело і час його придбання, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з підстав його недоведеності.
Апеляційний суд не навів належних доводів, на підставі яких взяв до уваги аргументи ОСОБА_2 щодо спростування презумпції спільного майна подружжя, не встановивши при цьому періоду спільного проживання сторін та не врахувавши рішення Малиновського районного суду м. Одеси
від 03 червня 2005 року, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , укладений 07 квітня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , визнано за відповідачем право власності на вказаний будинок та встановлено, що ОСОБА_2 на виконання вказаного договору сплатив вартість будинку в сумі, еквівалентній 55 000 доларів США.
З урахуванням викладеного також не можна погодитися з висновком апеляційного суду про те, що борг, який виник із договору купівлі-продажу будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1
від 07 квітня 2005 року, сторонами цього договору було замінено на договір позики, яку відповідач повернув після відчуження належного йому майна, зокрема будинку АДРЕСА_2 .
Отже, суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вищенаведеного не врахував, на вказані порушення вимог закону уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення спору, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких базується прийняти ним судове рішення, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, взяти до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнить частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасувати.
Справу № 521/21224/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя направити на новий апеляційний розгляд.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун