Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 344/15374/15-ц
провадження № 61-13879св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2016 року у складі
судді Польської М. В. та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Горблянського Я. Д., Ковалюка Я. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг 15 грудня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом 6 000 грн та сплатою 3 % на місяць і видано банківську картку.
ОСОБА_1 належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку із чим станом на 31 серпня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 13 593,06 грн, з яких: 5 996,63 грн - заборгованість за кредитом; 6 272,95 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 200 грн - комісія та пеня за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина); 623,48 грн - штраф (процентна складова).
На підставі викладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 593,06 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2006 року у розмірі 5 786,48 грн та судові витрати в сумі 1 218 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент збільшення процентної ставки у ОСОБА_1 була наявна заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами у розмірі 6 789,85 грн, що разом із заборгованістю за тілом кредиту складає 12 786,48 грн. Звертаючись до суду з указаним позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» не було враховано сплачену відповідачем частину боргу у розмірі 7 000 грн, яка підлягає виключенню із загального розміру заборгованості. За таких обставин заборгованість за кредитом та відсотками за користування кредитними коштами становить 5 786,48 грн.
У заяві ОСОБА_1 від 15 грудня 2006 року передбачено щомісячну комісію у розмірі 0 %, а тому вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» у цій частині є необґрунтованими.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2016 року змінено в частині розміру стягненої кредитної заборгованості та судових витрат. Ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором станом на 31 серпня 2015 року, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 5 996,63 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 6 024,06 грн; комісію та пеню за користування кредитом - 200 грн; штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 611,03 грн, а всього - 13 331,72 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 2 388,99 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що судом першої інстанції помилково враховано грошові кошти у розмірі 7 000 грн, сплачені відповідачем у липні 2015 року у рахунок погашення кредитної заборгованості, як такі, що підлягають виключенню із розрахунку, наданого банком.
Зміна відсоткової ставки більше 36 % є незаконною, оскільки пунктом 5.3 Умов та Правил надання банківських послугПриватБанку передбачено інформування позичальника про зміну тарифів, чого банком зроблено не було.
У заяві позичальника зазначена відсоткова ставка у розмірі 36 % річних і позивачем не надано письмових доказів про згоду відповідача на збільшення відсоткової ставки.
Разом з цим, укладаючи кредитний договір 15 грудня 2006 року, ОСОБА_1 погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг ПриватБанку, у зв'язку із чим з нього підлягають стягненню, крім тіла кредиту, також пеня та штрафи за прострочення та невиконання зобов'язання.
Короткий зміст касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що розрахунок заборгованості за кредитним договором від 15 грудня 2006 року, наданий ПАТ КБ «ПриватБанк», не є належним та допустимим доказом, оскільки підписаний невстановленою особою та не містить обов'язкових реквізитів, які б вказували на правильність його змісту. Крім того, указаний розрахунок містить арифметичні помилки, що не заперечувалось представником позивача у судовому засіданні в апеляційному суді. Суд першої інстанції, порушивши вимоги статей 58-60, 212 ЦПК України 2004 року, не з'ясував дійсні обставини справи, не дослідив та не оцінив належним чином докази, надані сторонами на обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
ПАТ КБ «ПриватБанк» не скористалось своїм процесуальним правом подати відзив на касаційну скаргу банку.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження у справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У березні 2018 року цивільну справу № 344/15374/15-ц передано до Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 344/15374/15-ц 05 червня 2019 року призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 15 грудня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір на підставі заяви ОСОБА_1 (а. с. 10).
Згідно з договором від 15 грудня 2006 року № б/н ЗАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 6 000 грн шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з видачею кредитної картки «Універсальна» № НОМЕР_1 строком дії до 31 грудня 2013 року та перевипущеною карткою № НОМЕР_2 строком дії до 31 січня 2017 року (а. с. 78, 205).
У заяві зазначено, що клієнт згоден з тим, що ця заява разом із Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку.
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Статтею 213 ЦПК України 2004 року передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю правовою природою кредитний договір може бути публічним договором (стаття 633 ЦК України), договором приєднання (стаття 634 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути, крім тіла кредиту (суми, яку фактично отримав в борг позичальник), також складові його повної вартості, зокрема проценти за користування кредитними коштами, комісію та пеню за несвоєчасну сплату кредиту та штрафи (фіксовану і складову частини).
З матеріалів справи відомо, що відповідно до заяви ОСОБА_1. від 15 грудня 2006 рокусторонами визначено процентну ставку у розмірі 3 %.
Отже, вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 36 % річних є обґрунтованими, оскільки вони передбачені умовами договору, який підписаний сторонами, що узгоджується з вимогами статті 1048 ЦК України.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, посилався, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15 грудня 2006 року, також на Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, в редакції, яка була чинною на момент укладення договору, як невід'ємні частини спірного договору.
Водночас, у заяві ОСОБА_1 . від 15 грудня 2006 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання.
Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, які були надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору та інші умови.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цю редакцію Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву від 15 грудня 2006 року.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в цьому випадку ПАТ КБ «ПриватБанк).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Враховуючи викладене, надана позивачем копія Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку не може бути доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та Правила споживчого кредитування, що не було спростовано позивачем при розгляді цієї справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком примірник Умов та Правил банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин.
З огляду на викладене апеляційним судом помилково зазначено про наявність підстав для задоволення вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 пені за несвоєчасне погашення кредиту та штрафів.
При цьому вимог про стягнення пені та інших санкцій з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтею 625 ЦК України, позивач не пред'явив.
Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Положеннями статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене та положення статті 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому, незважаючи на умови кредитного договору, їх одночасне застосування за одне і те саме правопорушення (порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором) свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про неможливість одночасного стягнення з відповідачів штрафів (як процентної, так і фіксованої частин) та пені у межах відповідальності за зобов'язаннями за одним і тим самим кредитним договором.
Такі правові висновки відповідають усталеній практиці Верховного Суду, викладеній у постановах: від 13 лютого 2019 року у справі
№ 216/2813/15 (провадження № 61-38341св18), від 13 лютого 2019 року у справі № 523/17197/15-ц (провадження № 61-24792св18), від 13 лютого 2019 року у справі № 2-884/10 (провадження № 61-24993св18) та іншими.
Також, апеляційний суд помилково посилався на положення пункту 5.3 Умов та Правил банківських послуг як на підставу, яка унеможливлює збільшення розміру процентів за користування кредитом, оскільки передбачає інформування позичальника про зміну тарифів.
Як зазначено вище, позивачем не надано примірник Умов та Правил банківських послуг, які містили б підпис відповідача про ознайомлення з умовами кредитування.
Водночас, визначаючи розмір процентів за користування кредитними коштами, апеляційний суд обґрунтовано зазначив про неможливість їх нарахування більше, ніж 36 % річних, що узгоджується зі змістом заяви від 15 грудня 2006 року, підписаної сторонами.
Доводи касаційної скарги про те, що розрахунок заборгованості, наданий ПАТ КБ «ПриватБанк», містить помилкові відомості про розмір нарахованих процентів, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки відповідачем не було надано належних та допустимих доказів у розумінні вимог статей 57-59 ЦПК України 2004 року на спростування вказаного розрахунку, та не порушувалось питання про призначення у справі відповідної експертизи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи, однак неправильно застосував норми матеріального права, а встановлення додаткових обставин, а також дослідження та оцінка доказів у справі не потребується, і оскаржуване судове рішення в частині задоволення вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту не відповідає вимогам законності й обґрунтованості, колегія суддів вважає за можливе ухвалити нове рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» у зазначеній частині на підставі статті 412 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення комісії та пені за користування кредитом у розмірі 200 (двісті) грн, штрафів: фіксованої частини - 500 (п'ятсот) грн та процентної складової - 611 (шістсот) грн 03 коп, відмовити.
У іншій частині рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В.Черняк