Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 654/453/16-ц
провадження № 61-24295св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 06 березня 2017 року, у складі колегії суддів: Колісниченка А. Г., Радченка С. В., Склярської І. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за час втрати працездатності, інфляційних втрат та 3 % річних у зв'язку з невиконанням рішення суду.
Позов мотивовано тим, що 27 квітня 2014 року відповідач ОСОБА_2 керуючи автомобілем «ЗАЗ», порушив правила дорожнього руху та здійснив наїзд на нього.
Вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 08 серпня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України та призначено покарання.
Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 25 лютого 2015 року, з відповідача на його користь стягнуто 10 274,92 грн на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Посилаючись на невиконання відповідачем вказаного рішення суду та несплату йому коштів на відшкодування, завданої злочином шкоди, ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь суму інфляційних втрат в розмірі 3 719,52 грн та 282,56 грн - 3 % річних.
Також посилаючись на вимоги частини другої статті 1195 ЦК України ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 компенсацію втраченого заробітку за період непрацездатності у зв'язку з отриманими травмами унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача, в розмірі 13 398 грн, а всього 17 400 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 06 червня 2016 року у складі головуючого судді Францішка Ю. В. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 398 грн на відшкодування втраченого заробітку, 3 719,52 грн інфляційних втрат та 282,56 грн - 3 % річних, а всього 17 400 грн. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що непрацездатність позивача унаслідок отриманих травм в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача, тривала 11 місяців, за які останній має відшкодувати позивачу втрачений заробіток (дохід) виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за вказаний період. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних місцевих суд виходив з того, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини другої статті 625 ЦК України, якою передбачено відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 06 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 06 червня 2016 року в частині стягнення на корись позивача інфляційних втрат та 3% річних скасовано й в задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до спірних правовідносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У квітні 2017 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних скасувати і залишити в силі рішення першої інстанції в цій частині, яке було помилково скасовано.
Рішення суду в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування втраченого заробітку (доходу) не оскаржується та не є предметом касаційного перегляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково не застосував положення статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, й безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання заперечень на касаційну скаргу.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
15 травня 2015 року справу 654/453/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за час втрати працездатності, інфляційних втрат та 3 % річних у зв'язку з невиконанням рішення суду передано до Верховного Суду.
На час розгляду справи Верховним Судом заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не надходило.
Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року вищевказану справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою та третьою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 27 квітня 2014 року з вини водія ОСОБА_2 сталася дорожньо-транспортна пригода у результаті якої позивач ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження.
Вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 08 серпня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України та призначено покарання.
Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 25 лютого 2015 року, з відповідача на його користь стягнуто 10 274,92 грн на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Вказане рішення суду відповідачем не виконується.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК Українизобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК Українирозміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року № 6-2759цс15, на яку послався суд апеляційної інстанції у цій справі.
Проте апеляційний суд на зазначені вище вимоги закону уваги не звернув; не врахував, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку із відшкодуванням відповідачем позивачу 10 274 грн 92 коп., завданої позивачу шкоди джерелом підвищеної небезпеки, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК Українита дійшов помилкового висновку про скасування у вказаній частині рішення суду першої інстанції, яким зазначені положення закону вірно застосовані.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Враховуючи наведене суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції були належним чином оцінені подані сторонами докази, вірно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.
Згідно статті 413 ЦПК Українисуд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням у цій частині в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 06 березня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних скасувати, рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 06 червня 2016 року в цій частині залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. О. Кузнєцов
Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов