Постанова
Іменем України
16 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 306/2012/15-ц
провадження № 61-18735св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач 1 - ОСОБА_2 ,
відповідач 2 - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 01 червня 2016 року у складі судді Ганчак Л. Ф. та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2016 року в складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільним майном та визнання права власності на 1/2 частину будинку.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з квітня 2001 по червень 2005 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , під час якого у них народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
30 червня 2005 року шлюб між ними розірвано. Починаючи з 2007 року вони знову почали проживати спільно однією сім'єю без реєстрації шлюбу, який між ними тривав до 2014 року. Даний юридичний факт було встановлено рішенням Свалявського районного суду від 17 квітня 2015 року, що набрало законної сили і є чинним.
За час проживання з відповідачем у цивільному шлюбі без реєстрації у них народилась донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Сім'я жила виключно на її доходи, як підприємця, та грошові кошти, що вона отримувала від матері, яка протягом багатьох років перебуває на заробітках у Російській Федерації.
Під час спільного проживання на її кошти від зайняття підприємницькою діяльністю та кошти отримані від матері, вони разом з відповідачем ОСОБА_3 придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 20 вересня 2012 року. Однак, за наполяганням ОСОБА_3 його в договорі зазначено одноосібно як покупця.
Посилаючись на норми статей 60, 61, 74 СК України, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати спільно набуте майно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - житловий будинок АДРЕСА_1 як за покупцями за договором купівлі-продажу від 20 вересня 2012 року та законними володільцями по 1/2 частини за кожним ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Свалявського районного суду від 01 червня 2016 року позов задоволено. Визнано житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 спільно набутим майном ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Визнано право власності ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частки на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Додатковим рішенням Свалявського районного суду від 21 жовтня 2016 року визнано спільно набуте майно житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як за покупцями за договором купівлі-продажу від 20 вересня 2012 року та законними володільцями по 1/2 частини за кожним ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний будинок придбано за час спільного проживання та за спільні кошти ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , а тому наявні підстави для визнання житлового будинку з надвірними спорудами спільно набутим майном ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , та визнання права власності ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частки на цей будинок.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2016 року додаткове рішення Свалявського районного суду від 21 жовтня 2016 року скасовано, у задоволенні додаткових позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення Свалявського районного суду від 01 червня 2016 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Скасовуючи додаткове рішення суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такого способу захисту цивільних прав на інтересів як - визнання спільно набутого майна як за покупцями за договором купівлі-продажу та законними його володільцями, статтею 16 ЦК України не передбачено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2017 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що ОСОБА_1 не надавала коштів на придбання будинку. Згідно частини третьої статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення, проте, якщо право на таке майно підлягає державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Оскільки ОСОБА_3 не є власноком спірного будинку, тому цей будинок не може вважатись спільною власністю.
Крім того, оскільки спір про той же предмет розглядався судом і по справі № 306/501/15-ц прийнято рішення, яке набуло законної сили, тому заява мала бути залишена без розгляду на підставі частини четвертої статті 207 ЦПК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Узагальнені доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у яких просила касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін. Указувала, що спірний будинок придбаний під час шлюбу, а тому являється спільною сумісною власністю подружжя.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року справу № 306/2012/15-ц призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
04 травня 2018 року справу № 306/2012/15-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу № 306/2012/15-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з квітня 2001 по червень 2005 року, під час якого у них народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 30 червня 2005 року шлюб між ними розірвано.
Рішенням Свалявського районного суду від 17 квітня 2015 року встановлено юридичний факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у період з 2007 року по 2014 рік. У цій частині рішення суду набрало законної сили.
За час спільного проживання з відповідачем ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації у них народилась донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За час спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 20 вересня 2012 року, в якому покупцем зазначено лише ОСОБА_3
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Аналогічні положення містять статті 76, 81 чинного ЦПК України.
Установивши рішенням Свалявського районного суду від 17 квітня 2015 року юридичний факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у період з 2007 року по 2014 рік факт спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 03 серпня 2013 року по 15 лютого 2017 року, а також придбання сторонами житлового будинку під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б моли свідчити про придбання спірного будинку за його особисті кошти, а тому не спростував презумпцію спільності права власності на майно подружжя.
Доводи касаційної скарги про те, що спір про той же предмет між тим ж самими сторонами розглядався судом і по справі № 306/501/15-ц прийнято рішення, яке набуло законної сили, тому заява мала бути залишена без розгляду на підставі частини четвертої статті 207 ЦПК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не заслуговують на увагу. Оскільки рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 30 червня 2015 року рішення Свалявського районного суду від 17 квітня 2015 року змінено, у вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1/2 частини будинку відмовлено з тих підстав, що судом першої інстанції не залучено до справи ОСОБА_2 , що не позбавляє позивача повторно звернутись до суду до належних відповідачів.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки суд правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушив норми процесуального права.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун
В. П. Курило