справа № 761/19104/15-ц
провадження № 22-ц/824/13480/2019
31 жовтня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів :
судді-доповідача Кирилюк Г. М.,
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
при секретарі Примушку О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року вскладі судді Савицького О. А.,
встановив:
01.07.2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 20.12.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений кредитний договір №11099284000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 150 000 доларів США на строк по 20.12.2013 року. За умовами вказаного договору процентна ставка встановлена в розмірі 12,50% річних.
08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк», який є правонаступником Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк», та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «УкрСиббанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого останнє замінює ПАТ "УкрСиббанк" як кредитора.
Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 12.06.2015 року наявна заборгованість за кредитним договором №11099284000 в сумі 5 518 279,83 грн, з яких : заборгованість за кредитом - 1 930 719,99 грн; заборгованість за відсотками - 2 236 075,39 грн; пеня - 1 256 958,12 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 46 644,13 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках - 47 882,20 грн.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 5 518 279,83 грн та судові витрати по справі.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором №11099284000 від 20.12.2006 року в розмірі 5 518 279 грн. 83 коп, з яких: 1 930 719, 99 грн - тіло кредиту, 2 236 075,39 грн - нараховані відсотки, 1 256 958, 12 грн - пеня, 46 644, 13 грн - 3% річних від простроченої заборгованості по тілу кредиту, 47 882,20 грн - 3% річних від простроченої заборгованості по процентам.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" витрати за надання оголошення в пресі - 1 211 грн та на користь держави судовий збір - 3 654 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року визнано неподаною та повернуто.
30.08.2019 року з апеляційною скаргою на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року звернувся ОСОБА_2 - особа, яка не брала участі в справі, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.
Посилається на ті підстави, що для забезпечення виконання зобов'язань відповідача за договором про надання споживчого кредиту № 11099284000 від 20.12.2006 року він передав в іпотеку належну йому квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а тому оскаржуване судове рішення стосується його прав та обов'язків.
Зазначив, що суд першої інстанції, за відсутності в матеріалах справи достатніх доказів, безпідставно визнав встановленим перехід права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11099284000 від 20.12.2006 року від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ "Дельта Банк".
Замість договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року зі всіма додатками та додатковими угодами позивач надав суду ксерокопію з завіреної нотаріусом копії виписки з договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року, всього на двох аркушах, з якої неможливо встановити порядок передачі права вимоги, перелік документів, якими посвідчується факт передачі прав вимоги, а також і перелік самих правочинів, відносно яких відбулась передача права вимоги.
Крім цього, позивач не надав суду жодного письмового доказу, що право вимоги до відповідача є предметом договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року.
За відсутності доказів переходу до позивача прав кредитора у зобов'язанні відповідач має право не виконувати обов'язки перед новим кредитором та, відповідно, позбавляє позивача права вимагати цих обов'язків.
Також зазначив, що суд першої інстанції визнав встановленим розмір заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11099284000 від 20.12.2006 року без розрахунку суми заборгованості та підтвердження його розміру документами первинного бухгалтерського обліку.
Суд безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача витрати за надання оголошенні в пресі в розмірі 1 211 грн, відкрив провадження у справі за позовною заявою, яка підписана представником, повноваження якого матеріалами справи не підтверджені.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить застосувати позовну давність до усіх позовних вимог ПАТ "Дельта Банк", задовольнити апеляційну скаргу, скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Бут Д. В. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник позивача - адвокат Савчак Я. О. просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість. Зазначив, що оскаржуване судове рішення не стосується прав та інтересів іпотекодавця ОСОБА_2 , а тому у останнього відсутнє право на апеляційне оскарження судового рішення.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.
Колегія суддів, заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів не може повністю погодитись з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20 грудня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", назву якого в подальшому було змінено на Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11099284000, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 150 000 доларів США зі сплатою 12,3% річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення коштів не пізніше 20 грудня 2013 року.
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №47363 від 20 грудня 2013 року, відповідно до якого останній передав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу (ч. 1 ст. 36 ЦПК України 2004 року).
Аналогічне положення містить ч.1 ст.54 ЦПК України 2017 року.
Ухваливши рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника, суд у встановленому ЦПК України порядку не вирішив питання про залучення до участі у справі майнового поручителя за договором іпотеки, незважаючи на те, що рішення суду стосується його прав та інтересів, оскільки у разі невиконання боржником рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, кредитор може звернутися з вимогою до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки.
У такому випадку, у разі не оскарження рішення суду по даній справі, іпотекодавець буде позбавлений можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої буде звертатися стягнення на предмет іпотеки, оскільки така сума встановлена преюдиційним судовим рішенням.
Отже, доводи представника ПАТ "Дельта Банк" про відсутність у ОСОБА_2 права апеляційного оскарження судового рішення на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов'язки, є необґрунтованими та суперечать статті 129 Конституції України.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.01.2018 (справа №1519/2-4141/11).
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.
Судом встановлено, що 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» (продавець) та ПАТ «Дельта Банк» ( покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором ПАТ «УкрСиббанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в наслідок передачі від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ПАТ «УкрСиббанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
Доводи іпотекодавця ОСОБА_2 про недоведеність тієї обставини, що до позивача перейшло право вимоги, що виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора,є необґрунтованими.
На спростування вказаних доводів представником надано договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, додаток, який містить перелік прав вимоги за кредитами, в тому числі за кредитним договором №11099284000, акт прийому-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 р., повідомлення ПАТ "Дельта Банк" від 20.10.2014 №24914, надіслане на адресу позичальника, про порушення основного зобов'язання.
З огляду на те, що вказані докази були надані на спростування доводів апеляційної скарги особи, яка не брала участі в справі в суді першої інстанції, надання їх лише до апеляційної інстанції не може слугувати підставою для відмови в їх прийнятті.
Надані позивачем докази є належними та достатніми для висновку про перехід до нього права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем.
При цьому недоведеність позивачем факту переходу права вимоги за основним зобов'язанням в іншій справі, що було встановлено Київським апеляційним судом в постанові від 16 жовтня 2019 року (справа № 757/37318/14-ц), не може розглядатися як обставина, що не підлягала доведенню в даній справі, оскільки остання стосувалася оцінки іншим судом певних обставин.
Пунктом 9.12 кредитного договору передбачено право банку передавати свої права за цим договором третій особі без отримання на це додаткової згоди позичальника.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У частині другій ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.
Відповідачем ОСОБА_1 висновок суду першої інстанції про доведеність переходу права вимоги за кредитним договором до нового кредитора - ПАТ "Дельта Банк" оскаржено не було.
На підтвердження надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, позивачем надано електрофотокопію заяви на видачу готівки №48 від 20 грудня 2006 р., що містить підпис останнього (а.с.21 т.3).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач обставини отримання грошових коштів за кредитним договором не заперечував.
При цьому доказів повного виконання позичальником свого зобов'язання з повернення кредитних коштів позивачу або первісному кредитору матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно положень ч.1, ч.3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі,визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, вина відповідача у зобов'язальних правовідносинах презюмується.
На підтвердження розміру заборгованості, що виникла у позичальника станом на 12.06.2015 року, позивачем надано відповідний розрахунок (а.с. 22-24 т.3).
Відповідно до вказаного розрахунку заборгованість відповідача становить 5 518 279,83 грн та складається з суми заборгованості: за тілом кредиту - 91 818, 83 доларів США, що згідно курсу НБУ (100 USD -2102,7495 UAН) становить 1 930 719,99 грн; за процентами 106 340,55 доларів США , що згідно курсу НБУ становить 2 236 075,39 грн; пеня - 1 256 958,12 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу кредиту - 46 644,13 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках - 47 882,20 грн.
Вказаний розрахунок дозволяє перевірити розмір нарахованої суми боргу, процентів, а тому є належним доказом на підтвердження вказаної обставини. Відповідачем та особою, яка звернулась з апеляційною скаргою, не надано жодного заперечення щодо неправильності вказаного розрахунку, або неврахування в ньому сум, які були повернуті на виконання кредитного договору.
За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Стороною у спорі до ухвалення у справі судового рішення не було подано заяви про застосування позовної давності, а тому правові підстави для її застосування відсутні.
З урахуванням зібраних по справі доказів в їх сукупності колегія суддів дійшла висновку про правильність висновку суду першої інстанції в частині доведеності позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості по тілу кредиту в розмірі 1 930 719,99 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну оплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги позивача про стягнення процентів та пені після 20 грудня 2013 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогам чинного законодавства.
Такі правові висновки, що не були враховані під час вирішення спору, узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у даній справі кредитор має право на стягнення процентів до 20 грудня 2013 р., розмір яких відповідно до наданого суду розрахунку становить 73 275,03 доларів США, що згідно курсу НБУ (100 USD -2102,7495 UAН) становить 1 540 790,33 грн, та на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у виді 3% річних від простроченої суми по тілу кредиту за період з 13.06.14 по 12.06.2015 в сумі 2 754,56 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 46 644, 13 грн, та 3% річних від простроченої суми по процентам за період з 13.06.14 по 12.06.2015 в сумі 2 198,25 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 37 096,57 грн.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а тому колегія суддів вважає за можливе вийти за межі доводів апеляційної скарги.
Оскільки у позивача було відсутнє право стягувати проценти та неустойку після закінчення строку дії кредитного договору, у задоволенні вказаних вимог слід відмовити у зв'язку з їх безпідставністю.
Доводи апеляційної скарги про відсутність у представника, який підписав позовну заяву, повноважень на її підписання, колегія суддів відхиляє. Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви було додано копію довіреності, що підтверджувала відповідні повноваження представника позивача, яка засвідчена підписом уповноваженої особи з зазначенням її посади, прізвища та ініціалів (т.1 а.с. 32 зв.). Неподання представником позивача оригіналу довіреності не могла бути вирішальною і достатньою обставиною для того, щоб не брати до уваги цей документ. Апеляційна скарга не містить належного обґрунтування, що саме викликає сумнів з приводу достовірності довіреності, зважаючи на те, що вказана особа підписала позов у справі, який був розглянутий судом першої інстанції, а інший представник повністю підтримав вимоги позовної заяви.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтоване стягнення з відповідача витрат за надання оголошенні в пресі не стосуються прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків ОСОБА_2 , а тому не може бути предметом розгляду в межах даного апеляційного провадження.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року в частині стягнення пені скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 в частині стягнення заборгованості по процентам та 3% річних від цієї суми - змінити.
Зменшити суму заборгованості по процентам, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", з 2 236 075,39 грн до 1 540 790,33 грн, а суму 3% річних від цієї суми - з 47 882,20 грн до 37 096,57 грн, у зв'язку з чим загальний розмір заборгованості визначити в сумі 3 555 251,02 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з для її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 листопада 2019 року.
Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк