31 жовтня 2019 року м. Київ
Справа № 22-14454 Головуючий у1-й інстанції - Таран Н. Г.
Унікальний № 754/6037/16-ц Доповідач - Пікуль А. А.
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Пікуль А. А.
суддів Гаращенка Д. Р.
Невідомої Т. О.
за участю секретаря Топольського В. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У травні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" (після зміни назві АТ КБ «Приватбанк») пред'явив в суд позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просив стягнути з відповідачів солідарно на користь Банку заборгованість за кредитним договором № К3R0G102426484 від 30 липня 2007 року у розмірі 121 016 доларів США 53 центів, що за курсом НБУ станом на 25 січня 2016 року складає 2 999 999 грн 78 коп.
Позов було обґрунтовано тим, що 30 липня 2007 року позивач та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № К3R0G102426484. Згідно вказаного договору ПАТ «КБ «ПриватБанк» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 86 400 доларів США на термін до 30 липня 2036 року, а відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитним коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Банк виконав свої зобов'язання за договором, надавши ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 86400 доларів США. Відповідач в порушення умов кредитного Договору свої зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість станом на 25 січня 2016 року, у розмірі 417 998 доларів США 43 центи, яка складається з наступного: 89 258 доларів США 11 центів - заборгованість за кредитом; 68 642 долари США 48 центів - заборгованість по процентам за користування кредитом; 12 551 долар США 50 центів - заборгованість по комісії за користування кредитом; 247 546 доларів США 34 центи - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Заборгованість до стягнення становить 121 016 доларів США 53 центи, яка складається з наступного: 89 258 доларів США 11 центів - заборгованість за кредитом; 31 758 доларів США 42 центи - заборгованість по процентам за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов'язання за Договором № К3R0G102426484 між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Відповідно до умов Договору поруки, а саме: п. 5 позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов'язань за Договором № К3R0G102426484. Згідно п. 6 Договору поруки, поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п'яти календарних днів з моменту її отримання. Вимога, що була направлена до поручителя щодо виконання забезпеченого зобов'язання, була залишена без задоволення.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення за недоведеністю заявленого до стягнення розміру заборгованості та припинення поруки ОСОБА_2 20 липня 2014 року.
Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк», подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» (т.2, а.с.116-124).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечувала проти її задоволення, вказала, що доводи скарги є необґрунтованими, оскільки позивач нараховує відсотки та штрафні санкції: по-перше, без урахування сум погашення заборгованості; по-друге, поза межами строку кредитування, який був скорочений шляхом пред'явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом у повному обсязі, а також відсотків і пені. Крім того, позивач пропустив визначений законом шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя, тому порука ОСОБА_2 є припиненою.
Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення учасників справи: представника позивача Хитрову Л. В., яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити; представника ОСОБА_2 , адвоката Каращенко Ю. В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
При вирішенні справи районний суд вважав встановленими наступні обставини.
30 липня 2007 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К3R0G102426484, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 86 400 доларів США та зобов'язалася повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та у порядку, встановлених кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов'язань за вище вказаним кредитним договором сторони 30 липня 2007 року уклали договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Також, в забезпечення виконання зобов'язань за Договором № К3R0G102426484 30 липня 2007 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № К3R0G102426484.
Позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит, що підтверджується заявами про видачу готівки № 1 та № 2 від 30 липня 2017 року.
Повідомлення позивача про необхідність усунути порушення умов кредитного договору та сплати процентів за користування кредитом неодноразово доводились до відома відповідача, однак останнім не було вчинено жодних дій, які б свідчили про намір у добровільному порядку сплатити прострочену заборгованість.
ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Вказував, що станом на 25 листопада 2008 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № К3R0G102426484 становить: основний борг - 108 859 доларів США, що є еквівалентом 685 267 грн 41 коп. за курсом 6,295 відповідно до розпорядження НБУ від 24 листопада 2008 року; відсотки - 8 805 доларів США 56 центів, що є еквівалентом 55 431 грн за курсом 6, 295 відповідно до розпорядження НБУ від 24 листопада 2008 року; комісія - 1 388 доларів США 68 центів, що є еквівалентом 8 741 грн 74 коп. за курсом 6,295 відповідно до розпорядження НБУ від 24 листопада 2008 року; пеня - 1 500 доларів США 17 центів, що є еквівалентом 9 443 грн 57 коп. за курсом 6,295 відповідно до розпорядження НБУ від 24 листопада 2008 року.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 червня 2009 року в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами від 30 липня 2007 року в розмірі 758 883 грн 72 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ «КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ «КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_1 , яка проживає у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зняття з реєстраційного обліку. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір по справі.
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 21 січня 2014 року ОСОБА_1 , від імені якої діяв ПАТ КБ «ПриватБанк», на підставі заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 червня 2009 року передала у власність покупця ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Покупцем за вищевказане майно було сплачено 429 756 грн.
Відповідно до копій квитанцій від 21 січня 2014 року ОСОБА_3 здійснено розрахунок за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та сплачено кошти в сумі 420 000 грн та 10 000 грн, що еквівалентно 53 797 доларів США 07 центів.
Звертаючись у травні 2016 року із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором ПАТ «ПриватБанк» надав суду розрахунок заборгованості за Договором № К3R0G102426484 від 30 липня 2007 року, з якого убачається, що відповідач в порушення умов кредитного Договору свої зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість станом на 25 січня 2016 року у розмірі 417 998 доларів США 43 центів, яка складається з наступного: 89 258 доларів США 11 центів - заборгованість за кредитом; 68 642 долари США 48 центів - заборгованість по процентам за користування кредитом; 12 551 долар США 50 центів - заборгованість по комісії за користування кредитом; 247 546 доларів США 34 центи - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Заборгованість до стягнення становить 121 016 доларів США 53 центи, яка складається з наступного: 89 258 доларів США 11 центів - заборгованість за кредитом; 31 758 доларів США 42 центи - заборгованість по процентам за користування кредитом (т. 1, а. с. 6-8).
За встановлених обставин, залишаючи позов ПАТ «КБ «Приватбанк» без задоволення, районний суд виходив з того, що Банком нараховуються відсотки та штрафні санкції, виходячи з поточної заборгованості, без урахування сум, які вже були стягнуті з ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за Договором кредиту № К3R0G102426484, заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 червня 2009 року. Отже, звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором при наявності сум сплачених та зарахованих коштів, в тому числі по рішенню суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру), шляхом її продажу, призвело до подвоєння суми заборгованості та настання подвійної відповідальності відповідачів.
Стосовно вимог до поручителя районний суд зазначив, що позивач мав право звернутись до суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 по Кредитному договору № К3R0G102426484 протягом шести місяців з дня застосування права на повернення кредиту достроково, а саме: з дня звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто, строк пред'явлення вимоги до ОСОБА_2 сплив 20 липня 2014 року, а позивач звернувся до суду лише 15 лютого 2016 року, про що свідчить ухвала Подільського районного суду м. Києва від 15 березня 2016 року по справі № 758/1955/16-ц.
При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги позивача апеляційний суд виходить з наступного.
За правилом ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що висновки районного суду щодо підстав для відмови у позові не в повній мірі відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Судом порушені встановлені ст.89 ЦПК України правила оцінки доказів, невірно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 1050 ЦК України а також не враховано при вирішенні справи висновки щодо припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про іпотеку» основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель, тобто Банк, вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням за договором кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як вже було зазначено вище, заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 червня 2009 року в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами від 30 липня 2007 року в розмірі 758 883 грн 72 коп., у тому числі тіло кредиту - 108 859 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ «КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем.
Отже унаслідок порушення боржником виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ «КБ «Приватбанк» пред'явило вимогу до боржника про дострокове повернення заборгованості, що відповідає вимогам частини другої статті 1050 ЦК України та умовам кредитного договору й договорів поруки.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що при пред'явленні у 2009 році позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення усієї суми кредиту у зв'язку із наявністю прострочення чергових платежів (ст. 1050 ЦК України) «КБ «ПриватБанк» змінив строк виконання основного зобов'язання.
Тому доводи апеляційної скарги позивача про те, що відповідно до п.7.1 кредитного договору, кредитні кошти надано на строк з 30 липня 2007 року по 30 липня 2036 року включно та термін дії договору не закінчився, відхиляються апеляційним судом як неприйнятні.
Крім того, після спливу строку дії договору, у даному випадку - після зміни строку виконання основного зобов'язання, припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пенею.
Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318 цс 18, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий правовий висновок викладений також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).
З огляду на викладене, наведена у розрахунку позивача (т.1, а.с.6-8) заборгованість по процентам за період з червня 2009 року (момент ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки) до квітня 2014 року у розмірі 56 190,54 доларів США (68642,48 - 12451,94), яка нарахована за період після пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, є нарахованою неправомірно.
Водночас, ураховуючи вищевикладене, строк позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 89 258,11 доларів США та процентами за користування кредитними коштами за період з 30 серпня 2007 року до 01 червня 2009 року у розмірі 12 451,94 доларів США тривав протягом трьох років з дня зміни строку виконання основного зобов'язання, тобто принаймні до червня 2012 року.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 стаття 267 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У даному випадку сторона відповідачів заявила про застосування позовної давності у спорі в письмових запереченнях проти позову, які містять прохання до суду: 1) застосувати строки позовної давності; 2) відмовити в задоволенні позову Банку в повному обсязі (т. 1, а.с.85), та у відзиві на позовну заяву (т. 1, а.с.230-231).
Одночасно суд зазначає, що, ураховуючи зміну кредитором у 2009 році на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання, передбачений статтею 559 цього Кодексу строк пред'явлення вимоги до поручителя підлягає обрахуванню від цієї дати, принаймні від червня 2009 року. Тому порука ОСОБА_2 на час звернення до суду з даним позовом - травень 2016 року (майже через сім років) є припиненою.
Ураховуючи наведене, доводи апеляційної скарги позивача про те, що відповідно умов договору поруки вона припиняється після п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту, не можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.
З огляду на сплив позовної давності, апеляційний суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого «КБ «Приватбанк» позову про солідарне стягнення з відповідачів на користь Банку заборгованості за кредитом у розмірі 89 258,11 доларів США та заборгованості по процентам у розмірі 31 758,42 долари США (сума зменшена позивачем на власний розсуд без визначення у позовній заяві періоду нарахування (т.1, а.с.2 звор.), однак під час апеляційного розгляду представник позивача зазначив у судовому засіданні, що указана сума процентів нарахована за період з 30.08.2007 до 25.02.2011).
Ураховуючи обставини, встановлені судом апеляційної інстанції щодо перенесення строку виконання зобов'язання, неправомірного нарахування процентів після дострокового припинення строку кредитування (ст.1050 ЦК України) та початку перебігу позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за кредитом та процентами, нарахованими за період строку кредитування, доводи апеляційної скарги позивача щодо невідповідності обставинам справи висновків районного суду в частині достовірності розрахунку заборгованості та щодо недостатності суми від реалізації предмета іпотеки для повного погашення заборгованості правового значення не мають.
За правилами ч.1 ст. 376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч.2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на викладене, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Оскільки апеляційний суд ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав, ніж були визначені районним судом, підстав для покладення на відповідачів обов'язку відшкодувати позивачу судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 04 листопада 2019 року.
Головуючий А. А. Пікуль
Судді Д. Р. Гаращенко
Т. О. Невідома