Справа № 359/6949/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/10886/2019
30 жовтня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Волошиної В.М., Панченка М.М.,
за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2019 року у складі судді Муронов-Лесів І.В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку у майні,-
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю.
Зазначала, що у період з 19 листопада 1998 року по 17 листопада 2006 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від даного шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказувала, що 31 серпня 2006 року уклала договір кредиту й за рахунок кредитних коштів придбала кв. АДРЕСА_1 , в якій проживає разом з сином. Кредитні зобов'язання виконала у повному обсязі самостійно.
Посилаючись на те, що хоч квартира і придбана під час перебування з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, проте фактично є її особистою приватною власністю, оскільки придбана за рахунок кредитних коштів, повернення яких разом з нарахованими процентами забезпечене позивачем, остання просила визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся у суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку у майні.
Посилаючись на те, що сторони під час перебування в шлюбі придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка є їх спільною сумісною власністю у силу вимог ст.ст. 60, 112 СК України, ОСОБА_1 просив: визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ та ОСОБА_2 право власності на Ѕ частини вказаної квартири.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення районного суду та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у справі не міститься доказів того, що ОСОБА_2 отримала кредит саме для придбання спірної квартири. Крім того, скаржник вказує, що спочатку квартира була придбана подружжям, а потім вже ОСОБА_2 отримано споживчий кредит, в забезпечення якого було оформлено договір іпотеки. При цьому, сума кредиту не співпадає з сумою придбання квартири.
Посилаючись на зазначене та те, що позивачем за первісним позовом не спростовано той факт, що ОСОБА_1 давав грошові кошти на погашення споживчого кредиту, а також те, що норми сімейного законодавства презумують спільність майна подружжя, набутого у шлюбі, якщо не буде доведено, що це майно є особистою приватною власністю одного з них, скаржник просить апеляційну скаргу задовольнити.
Колегія суддів, вислухавши ОСОБА_1 та його представника, які підтримали апеляційну скаргу, ОСОБА_2 та її представника, які просили апеляційну скаргу відхилити, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 листопада 1998 року, від якого мають дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7,10 т.1).
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 листопада 2006 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано та визнано доведеним, що сторони з березня 2006 року не підтримують сімейно-шлюбних стосунків, не ведуть спільного господарства (а.с.9 т.1).
Встановлено, що 31 серпня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» (нині ПАТ КБ «Правекс-Банк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 616-ІРІ6Р, згідно якого ОСОБА_2 отримала кредит в іноземній валюті на загальну суму 34 000 дол. США (а.с.16-22 т.1).
Згідно п.1.1 Кредитного договору, банк надає позичальникові кредит в іноземній валюті на загальну суму 34000 дол. США для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування нерухомого майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог п.6.1.14 даного договору.
Також, 31 серпня 2006 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу квартири (а.с.11- 12), відповідно якого придбала у ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 (а.с.13-14).
31 серпня 2006 року ОСОБА_2 разом з АКБ «Правекс-Банк» уклали Договір іпотеки № 616-019/06Р, згідно якого ОСОБА_2 для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов'язань перед АКБ «Правекс-Банк» за Кредитним договором № 616- 019/06Р від 31 серпня 2006 року, передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (а.с.132-141).
З Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12983601 від 20 грудня 2006 року (а.с.15) встановлено, що за ОСОБА_2 20 грудня 2006 року зареєстровано право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Матеріалами справи доведено, що саме ОСОБА_2 здійснювала погашення по кредиту й згідно довідок №192/97 від 15 листопада 2018 року та №192/101 від 22.12.2018року, виданих ПАТ КБ «Правекс-Банк», кредитні зобов'язання виконала у повному обсязі (а.с.23- 14,122,152). (а.с.25-70).
При цьому з матеріалів цивільної справи № 359/5531/16-ц за позовом ПАТ КБ «Правекс Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором встановлено, що на момент звернення з позовом до суду у липні 2016 року заборгованість за кредитом становила 22003 дол. США (а.с.1-2 т.1 справа № 359/5531/16-ц).
Будь-яких належних і допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_3 також здійснював погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, матеріали справи не містять.
Зі змісту дослідженої як районним судом так і судом апеляційної інстанції цивільної справи № 359/5531/16-ц Бориспільського міськрайонного суду Київської області за позовом ПАТ КБ «Правекс Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічними позовом ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними, зустрічним позовом ОСОБА_3 про захист прав споживачів, визнання договору поруки недійсними, вбачається наступне.
Заперечуючи проти позову ПАТ КБ «Правекс-Банк» у своїх особистих запереченнях від 23 березня 2017 року відповідач ОСОБА_3 зазначав, що «31.08.2006 року ОСОБА_1 разом зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_2 приходив до приміщення ПАТ КБ «Правекс-Банк», 01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/2 з питань укладення нею кредитного договору. Співробітниками ПАТ КБ «Правекс-Банк» йому було пояснено про необхідність надання ним дозволу на укладення своєю дружиною кредитного договору для придбання нерухомості. В зв'язку з цим йому були надані на підпис документи на підтвердження надання такої угоди. Оскільки ОСОБА_1 перебував вже в процесі розлучення та не заперечував щодо особистого бажання колишньої дружини оформити на себе кредит для придбання нерухомості, він підписав надані йому співробітниками банку документи на підтвердження відповідної згоди» (а.с.124-126 даної справи; а.с.166-168 т.3 справа №359/5531/16-ц).
У матеріалах справи відсутні будь-яких належних і допустимих доказів того, що спірна квартира була придбана за спільні кошти (збереження) подружжя, про що стверджував у даній справі відповідач ОСОБА_3 , суду надано не було та не зазначено джерел їх здобуття. Як і не надано доказів, що відповідач ОСОБА_3 проживав у спірній квартирі.
У поданій до Бориспільського міськрайонного суду Київської області зустрічної позовної заяви, ОСОБА_3 вказував, що не пам'ятає договору поруки, а лише надав свою згоду на утримання дружиною кредиту для придбання нерухомості. Зазначив, що станом на 31 серпня 2006 року перебував в процесі розлучення з ОСОБА_2 та не мав бажання подальшого спільного проживання з нею, та не мав наміру відповідати за її кредитними зобов'язаннями (а.с.127-131 т.1).
Задовольняючи позов ОСОБА_2 , районний суд виходив з підстав його обґрунтованості та доведеності.
Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає законними й обґрунтованими. Вони повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених у рішенні доказів.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За положеннями ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У разі придбання майна хоча й у період перебування у зареєстрованому шлюбі, але за особисті кошти одного з них, це майно не може вважатися об'єктом їх спільної сумісної власності, а є особистою приватною власністю, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період зареєстрованого шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Твердження апеляційної скарги про те, що у справі не міститься доказів того, що ОСОБА_2 отримала кредит саме для придбання спірної квартири та спочатку квартира була придбана подружжям, а потім вже ОСОБА_2 отримано споживчий кредит, в забезпечення якого було оформлено договір іпотеки, колегія визнає безпідставними.
Так, зі змісту кредитного договору, договору купівлі-продажу квартири від 31 серпня 2006 року, договору іпотеки від 31 серпня 2006 року, акту № 0000/21 від 25 липня 2006 року, убачається, що за отримані кредитні кошти ОСОБА_2 придбала нерухоме майно - кВ . АДРЕСА_1 (а.с.11-12, 16-22,118-120, 121 т.1).
При цьому, колегія суддів враховує й те, що ОСОБА_3 під час розгляду цивільної справи № 359/5531/16-цБориспільського районного суду Київської обл. за позовом ПАТ КБ «Правекс Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними, зустрічним позовом ОСОБА_3 про захист прав споживачів, визнання договору поруки недійсним, матеріали якої досліджувалися в суді апеляційної інстанції підтвердив, що кредит отримувався для придбання нерухомості.
Окрім цього, заперечуючи проти позову ПАТ КБ «Правекс-Банк» у письмових запереченнях на позов від 23березня 2017 року ОСОБА_3 зазначав, що 31 серпня 2006 року він разом зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_2 приходив до приміщення ПАТ КБ «Правекс-Банк», 01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/2 з питань укладення нею кредитного договору. Співробітниками ПАТ КБ «Правекс-Банк» йому було пояснено про необхідність надання ним дозволу на укладення своєю дружиною кредитного договору для придбання нерухомості. В зв'язку з цим йому були надані на підпис документи на підтвердження надання такої угоди. Оскільки він перебував вже в процесі розлучення та не заперечував щодо особистого бажання колишньої дружини оформити на себе кредит для придбання нерухомості, він підписав надані йому співробітниками банку документи на підтвердження відповідної згоди.
Як свідчить зміст зустрічного позову про визнання поруки припинено, ОСОБА_3 свої доводи обґрунтовував тим, що станом на 31 серпня 2006 року перебував в процесі розлучення з ОСОБА_2 та не мав бажання подальшого спільного проживання з нею, та не мав наміру відповідати за її кредитними зобов'язаннями (а.с.127-131 т.1).
З матеріалів цивільної справи № 359/5531/16-ц. убачається отримання кредитних коштів на купівлю нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 й укладення договору купівлі-продажу спірної квартири відбулося протягом одного дня - 31 серпня 2006 року, що підтверджує факт придбання нерухомого майна за кредитні кошти.
Доводи апеляційної скарги про неспівпадіння отриманої у кредит грошової суми та вартості квартири АДРЕСА_1 договору купівлі-продажу, колегія суддів визнає такими, що не спростовують висновків суду щодо придбання спірної квартири за кошти ОСОБА_2 , оскільки скаржником не надано належних та допустимих доказів внесення коштів на придбання квартири, або погашення кредитної заборгованості.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 листопада 2006 року у справі № 2-П-3597/06 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу встановлено, що сторони не підтримують сімейно-шлюбних стосунків, не ведуть спільного господарства з березня 2006 року. При цьому, як свідчить зміст судового рішення, про припинення будь-яких відносин та ведення спільного господарства саме ОСОБА_3 зазначив у поданому позові (а.с.9 т.1).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Посилання апеляційної скарги на те, що позивачем за первісним позовом не спростовано той факт, що ОСОБА_3 давав грошові кошти на погашення споживчого кредиту, а також те, що норми сімейного законодавства презумують спільність майна подружжя, набутого у шлюбі, якщо не буде доведено, що це майно є особистою приватною власністю одного з них, колегія суддів визнає необґрунтованими, остільки ці твердження спростовуються як змістом заявленого відповідачем позову про розірвання шлюбу, так і матеріалами дослідженої судом цивільної справи Бориспільського міськрайонного суду Київської області №359/5531/16-ц відповідно до пояснень у якій вказував про перебування сторін на час придбання квартири у процесі розлучення й він не заперечував щодо особистого бажання колишньої дружини оформити на себе кредит для придбання нерухомості, а також змістом зустрічного позову, в якому зазначив, що станом на 31 серпня 2006 року перебував в процесі розлучення з ОСОБА_2 та не мав бажання подальшого спільного проживання з нею, та не мав наміру відповідати за її кредитними зобов'язаннями (а.с.127-131 т.1).
Враховуючи, що на час укладання ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної квартири - 31 серпня 2006 року, сторони вже не перебували у сімейно-шлюбних відносинах, не вели спільного господарства, що не підлягає доказуванню, а скаржником не надано належних та допустимих доказів внесення ним коштів на придбання даного нерухомого майна, колегія суддів не вбачає наявність правових підстав до визнання квартири АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності.
Отже, остільки доказів наявності спільних коштів ОСОБА_3 не надано, а доводи скаржника не спростовують висновків районного суду, колегія суддів не вбачає наявність правових підстав для скасування постановленого у справі судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам. Норми матеріального й процесуального права районним судом застосовано правильно.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01 листопада 2019 року.
Суддя-доповідач:
Судді: