Головуючий у І інстанції Борець Є.О.
Провадження №22-ц/824/10567/2019 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
24 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Зубленку Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , обслуговуючого кооперативу «Садове товариство «Стадне», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - садівничий кооператив «Вікторія-Плюс», про визнання незаконними та скасування розпоряджень місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, державного акту на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, обслуговуючий кооператив «Садове товариство «Стадне», ОСОБА_3 , садівничий кооператив «Вікторія-Плюс» та ОСОБА_4 , про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та знести садовий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами,
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просив зобов'язати її знести будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами, а також звільнити та привести в придатний для використання стан земельну ділянку площею 0,0758 га з кадастровим номером 3220882600:04:007:1980 з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташовану в ОК «СТ «Стадне» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що 20 серпня 2013 року він уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким набув право власності на земельну ділянку площею 0,0758 га з кадастровим номером 3220882600:04:007:1980 з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташовану в ОК «СТ «Стадне» на території Гнідинської сільської ради.
Однак на належній позивачу земельній ділянці розташовується будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами, який був самочинно зведений ОСОБА_4 , що підтверджується Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01.06.2012 року №А 29/22, яка проведена Державною інспекцією сільського господарства в Київській області. Ця обставина перешкоджає позивачу, як власнику, користуватись придбаною ним земельною ділянкою, у зв'язку із чим він змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.
У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому посилалась на те, що розпорядженням Бориспільської РДА №3067 від 17 вересня 2012 року була затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документу, що посвідчував право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, та передачі у його власність земельної ділянки площею 0,0758 га з цільовим призначенням для ведення садівництва в ОК «СТ «Стадне» на території Гнідинської сільської ради. На підставі цього рішення місцевого органу виконавчої влади ОСОБА_3 . був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №271551.
20 серпня 2013 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу, за яким він відчужив приватизовану ним земельну ділянку у власність ОСОБА_1
ОСОБА_4 є членом СК «Вікторія-Плюс», на території якого у 1991 році вона та її чоловік ОСОБА_4 звели будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами. Ця обставина свідчить про те, що земельна ділянка, на якій розташовувалось домоволодіння, не була вільною та не могла бути передана у власність ОСОБА_3 . Таким чином, ОСОБА_3 незаконно приватизував земельну ділянку та не мав права відчужувати її у власність ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Бориспільської РДА №3067 від 17 вересня 2012 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документу, що посвідчував право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, та передачі в його власність земельної ділянки площею 0,0758 га з цільовим призначенням для ведення садівництва в ОК «СТ «Стадне» на території Гнідинської сільської ради; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №271551, виданий на ім'я ОСОБА_3 , та визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 20 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
В подальшому, під час розгляду справи ОСОБА_4 подала заяву про збільшення позовних вимог, у якій просила: визнати незаконним та скасувати розпорядження Бориспільської РДА №1497 від 11 березня 2008 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОК «СТ «Стадне» на умовах довгострокової оренди (строком на 49 років) земельної ділянки для ведення колективного садівництва на території Гнідинської сільської ради; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 15 квітня 2008 року між Бориспільською РДА та ОК «СТ «Стадне»; визнати незаконним та скасувати розпорядження Бориспільської РДА №3067 від 17 вересня 2012 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документу, що посвідчував право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, та передачі у його власність земельної ділянки площею 0,0758 га з цільовим призначенням для ведення садівництва в ОК «СТ «Стадне» на території Гнідинської сільської ради; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №271551, виданий на ім'я ОСОБА_3 , та визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 20 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 9 жовтня 2017 року (а.с.180-181 т.1) позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Бориспільської РДА та ОК «СТ «Стадне», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - СК «Вікторія-Плюс», про визнання недійсним та скасування розпорядження місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки був об'єднаний в одне провадження з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Бориспільська РДА, ОСОБА_3 , ОК «СТ «Стадне» та СК «Вікторія-Плюс», про зобов'язання знести будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами, а також звільнити та привести в придатний для використання стан земельну ділянку.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2019 року позов ОСОБА_4 до Бориспільської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , обслуговуючого кооперативу «Садове товариство «Стадне», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - садівничий кооператив «Вікторія-Плюс», про визнання незаконними та скасування розпоряджень місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсними договору оренди земельної ділянки, державного акту на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації №3067 від 17 вересня 2012 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документу, що посвідчувало право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, та передачі в його власність земельної ділянки площею 0,0758 га з цільовим призначенням для ведення садівництва в обслуговуючому кооперативі «Садівниче товариство «Стадне» на території Гнідинської сільської ради.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №271551, виданий на ім'я ОСОБА_3
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 20 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Мургою С.Г. та зареєстрований в реєстрі за №1069.
У задоволенні позову в частині інших вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Стягнуто з Бориспільської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 по 640 грн. витрат на оплату судового збору з кожного.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Бориспільська районна державна адміністрація, обслуговуючий кооператив «Садове товариство «Стадне», ОСОБА_3 , садівничий кооператив «Вікторія-Плюс» та ОСОБА_4 , про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та знести садовий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 - скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що надійшов від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2019 року - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційному суді представник ОСОБА_1 та ОК СТ «Стадне» апеляційну скаргу підтримала та просила колегію суддів про її задоволення з викладених у ній підстав.
ОСОБА_4 та її представники в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзиві.
Представник ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу ОСОБА_1 та просила про її задоволення та скасування рішення суду.
Третя особа ОСОБА_4 та представник третьої особи СК «Вікторія-Плюс» в судовому засіданні просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно копій технічного паспорту на будинок, виготовленого станом на 12 травня 2011 року (а.с.69-73, 169-173 т.1, а.с.11-15 т.2), у 1991 році ОСОБА_4 звела будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами на території Гнідинської сільської ради. Вказаний будинок представляв собою двоповерхову споруду загальною площею 81,3 кв.м. та житловою площею 42,6 кв.м. Надвірні будівлі та господарські споруди складались з гаражу, двох сараїв, убиральні, двох навісів, теплиці, питного колодязя, вигрібної ями, огорожі та воріт. Факт будівництва будинку подружжям Ковтонюків у 1991 році був підтверджений також і показами допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які підтвердили суду, що будинок на відведеній земельній ділянці був побудований саме у 1991 році, а у 2000 році ОСОБА_4 з сім'єю остаточно переїхала в будинок і з того часу проживає у ньому.
Сукупність наведених доказів дає переконливі підстави для висновку про те, що ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_4 у 1991 році звели будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами на території Гнідинської сільської ради.
Також встановлено, що розпорядженням Бориспільської РДА №3067 від 17 вересня 2012 року (а.с.26-27, т.4) була затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документу, що посвідчував право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, та передачі в його власність земельної ділянки площею 0,0758 га з цільовим призначенням для ведення садівництва в ОК «СТ «Стадне» на території Гнідинської сільської ради.
На підставі вищевказаного рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_3 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №271551 (а.с.149, т.1).
20 серпня 2013 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки (а.с.7-8, 148 т.1, а.с.8-9 т.2), за яким ОСОБА_3 відчужив у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0758 га з кадастровим номером 3220882600:04:007:1980 з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташовану в ОК «СТ «Стадне» на території Гнідинської сільської ради.
З копії акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства №А29/22 від 1 червня 2012 року (а.с.11-13, т.1) вбачається, що в межах цієї земельної ділянки розташовується будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами, зведений ОСОБА_4 Дана обставина була визнана у судовому засіданні учасниками цивільного процесу, в зв'язку із чим на підставі ч.1 ст.82 ЦПК України вона не потребує доказування.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4 в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Бориспільської РДА від 17.09.2012 року № 3067, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 271551 та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 20.08.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості цих вимог ОСОБА_4 .
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про власність» в редакції, чинній станом на 1991 рік, праця громадян вважалась основою створення і примноження їх власності. Громадянин набував право власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Згідно з ч.1 ст.13 цього ж Закону об'єктами права індивідуальної власності вважались жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
Відповідно до ч.1 ст.30 ЗК України в редакції, чинній станом на 1991 рік, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходило у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.
Згідно з ч.ч.2-3 ст.67 ЗК України в редакції, чинній станом на 1991 рік, розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не міг перевищувати: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара. Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва не міг перевищувати 0,1 гектара, будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Судом встановлено, що в 1991 році ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_4 власною працею звели будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами на території Гнідинської сільської ради, і на підставі ст.12 Закону України «Про власність», що був чинним станом на той час, вони набули право власності на цей об'єкт нерухомого майна. Крім того, на підставі ч.1 ст.30 ЗК України в редакції, чинній на той час, до них перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташовувалось домоволодіння.
Згідно з ч.5 ст.116 ЗК України в редакції, чинній станом на 2012 рік, земельні ділянки, які перебували у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передавались у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування виключно після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що право користування ОСОБА_4 та її чоловіка ОСОБА_4 вказаною земельною ділянкою у встановленому порядку припинено і ділянка не була вільною, ця ділянка згідно вимог ч. 5 ст. 116 ЗК України не могла бути передана у власність ОСОБА_3 органом місцевого самоврядування у 2012 році.
Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Враховуючи те, що розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації №3067 від 17 вересня 2012 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документу, що посвідчує право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, та передачі в його власність земельної ділянки площею 0,0758 га, суперечить положенням ч. 5 ст. 116 ЗК України, висновок суду першої інстанції про визнання даного розпорядження недійсним є законним та обґрунтованим.
Правильним є і висновок суду про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №271551, виданого на ім'я ОСОБА_3 , оскільки цей акт був виданий на підставі незаконного розпорядження райдержадміністрації.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У зв'язку з тим, що оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку, який посвідчував право власності ОСОБА_3 , визнаний недійсним, ОСОБА_3 вважається таким, що не набув у встановленому порядку право власності на приватизовану ним земельну ділянку, в зв'язку із чим він не мав права розпоряджатись цим об'єктом нерухомого майна на власний розсуд, зокрема відчужувати земельну ділянку у власність ОСОБА_1 . Враховуючи те, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки суперечить ч.1 ст.319 ЦК України, він на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України обґрунтовано визнаний судом недійсним.
Погоджується колегія суддів і з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та знести садовий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами, оскільки судом встановлено, що він набув право власності на спірну земельну ділянку з порушенням вимог закону, отже не може порушувати питання про усунення перешкод у користуванні нею. При цьому, судом вірно зазначено і про те, що навіть якщо б домоволодіння ОСОБА_4 і мало ознаки самочинного будівництва, в такому випадку Гнідинській сільській раді та іншим компетентним органам належало спочатку звернутись до суду з позовом про знесення цього об'єкту нерухомого майна, і лише після цього Бориспільська РДА мала право передати земельну ділянку, на якій розташовується домоволодіння, у власність інших осіб, зокрема ОСОБА_3 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність у ОСОБА_4 прав на будинок та на користування земельною ділянкою законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, виходячи з наступного.
Згідно листа-роз'яснення Міністерства юстиції України від 23.02.2016 року «Щодо державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарчі (присадибні) будівлі і споруди, збудовані до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування такого об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на об'єкт.
На підтвердження свого права на будинок та господарські споруди, ОСОБА_4 надала копію технічного паспорту, який містить технічну інформацію про будинок, в тому числі інформацію щодо року побудови об'єкту нерухомого майна - 1991 рік.
Таким чином, право власності ОСОБА_4 на будинок підтверджується технічним паспортом, і інші документи для державної реєстрації цього права не потрібні.
Про це, зокрема, зазначено також і в п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127, згідно з яким для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будинки і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, подаються: 1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси. Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Враховуючи викладене, будинок, побудований ОСОБА_4 , не можна вважати самочинно побудованим, оскільки згідно вимог діючого на час будівництва будинку законодавства у ОСОБА_4 на нього виникло право власності, яке може бути зареєстроване нею на підставі технічного паспорту згідно п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127.
Згідно сталої практики Європейського суду з прав людини щодо порушень прав заявників, передбачених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, поняття «майно» тлумачиться автономно - це поняття не залежить від тлумачення, даного в національному законодавстві.
Так, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Так як зазначив Суд "у відповідності із судовою практикою органів Конвенції поняття "власності" може включати в себе як "існуюче майно", так і майнові цінності, включаючи права вимоги, в силу яких заявник може претендувати, щонайменше, на "законне очікування (сподівання) отримання ефективного користування правом власності" (Рішення Суду "Принц Ханнс-Адам II Ліхтенштайнський проти Германії" від 12 липня 2001 року, у справі №42527/98, пар.83). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка застосовується судами як джерело права, майном в розумінні статті 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права в майбутньому (п.32, 35 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Об'єднаного королівства» від 24.07.2003 року № 44277/98).
Таким чином, «майнові права», «законні очікування, що ґрунтуються на очевидних правових підставах» - це «майно» в розумінні практики ЄСПЛ. Тому, в даній справі майнові права ОСОБА_4 на будинок та земельну ділянку (незалежно від того, чи вже оформлене право власності на об'єкт майнових прав, чи ні) є «майном» і підлягають захисту за ст. 1 Першого протоколу Конвенції.
Таким чином, можна стверджувати про наявність у ОСОБА_4 майна у вигляді будинку та господарських споруд, оскільки законодавством України передбачено, що факт наявності даного майна підтверджується технічним паспортом на будинок, а також передбачено можливість реєстрації права власності на будинок. Крім того, ОСОБА_4 мала законне очікування (сподівання) на отримання у користування чи власність земельної ділянки, на якій розташований будинок та на реєстрацію права власності на даний будинок. Отже ОСОБА_4 фактично володіє майном і має відповідно право на захист свого майна від свавільного втручання як з боку держави, так і з боку інших осіб.
ОСОБА_4 та члени її сім'ї використовували земельну ділянку з 1989 року, а побудований на ній будинок - з 1991 року. При цьому, з 2000 року відповідачка з членами своєї сім'ї проживають в даному будинку постійно та вважають його своїм житлом. Відтак, у випадку знесення будинку ОСОБА_4 буде порушено не тільки її право на мирне володіння майном, передбачене ст.41 Конституції України та ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, але й право на повагу до приватного життя та житла, передбаченого ст.8 Конвенції.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , придбаваючи спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, знав про наявність на ділянці будинку та господарських споруд і погоджувався з цим, визнаючи таким чином, що на момент купівлі ділянки не вважав знаходження на ділянці нерухомого майна третіх осіб порушенням своїх прав. Таким чином, поведінка ОСОБА_1 під час придбання земельної ділянки, як і його вимоги про знесення будинку ОСОБА_4 , є недобросовісними, оскільки він, купуючи земельну ділянку, був достовірно обізнаний з тим, що на ній знаходиться будинок з надвірними будівлями та спорудами, та, проявивши звичайну обачність, розумність і добросовісність, міг відмовитись від купівлі ділянки, законність набуття якої у власність ОСОБА_3 була вочевидь сумнівною.
Відхиляються колегією суддів і доводи апеляційної скарги про необхідність застосування положень ст. 376 ЦК України при вирішенні вимог позову ОСОБА_1 , оскільки Цивільний кодекс України набрав чинності з 01 січня 2004 року, а будинок був побудований подружжям Ковтонюків у 1991 році, тому на спірні правовідносини дія ст. 376 ЦК України не поширюється. Крім того, знесення самочинного будівництва згідно ст. 376 ЦК України є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів реагування та притягнення винної особи до відповідальності (аналогічний правовий висновок був наданий Верховним Судом України у постанові від 19 квітня 2017 року у справі №6-129цс17). При цьому, вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником чи користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою. Разом з тим, позивачем ОСОБА_1 , крім формальних посилань на норми Цивільного та Земельного кодексів щодо його права на користування та розпорядження земельною ділянкою та усунення перешкод в її користуванні, не зазначено, в чому саме відбулось порушення його прав та якими доказами підтверджується факт такого порушення.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційної скарги цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: