Дата документу 04.11.2019 Справа № 317/846/19
Справа № 22-ц/807/3174/19 Головуючий у 1-й інстанції: Мінгазов Р.В.
Є.У.№ 317/846/19 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
04 листопада 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Гончар М.С.
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 07 серпня 2019 року,
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Запорізької місцевої прокуратури № 2 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 28.05.2019 р. було замінено первісного позивача - Запорізьку місцеву прокуратуру № 2 Запорізької області на належного відповідача - Прокуратуру Запорізької області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 26.06.2017 р. СВ Запорізького районного ВП Дніпровського району ВП ГУНП в Запорізькій області було зареєстроване кримінальне провадження № 12017080230000957 від 26.06.2017 р. за ознаками кримінального правопорушення передбаченого, ч. 2 ст. 309 КК України - незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів у великих розмірах без мети збуту. 12.07.2017 р. йому було повідомлено про підозру у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, а 13.07.2017р. обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном на 60 днів.
22.12.2017 р. вироком Запорізького районного суду Запорізької області, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13.06.2018 р. його було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 309 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні цього злочину.
Зазначав, що перебування в слідчому ізоляторі призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків та мало для нього тяжкі наслідки, а саме: депресивний стан, погіршення відносин з оточуючими. У зв'язку з незаконними діями працівників органів досудового слідства та прокуратури він був позбавлений конституційного права на роботу з 13 липня 2017 року по 22 грудня 2017 року.
У зв'язку з викладеним позивач вважав, що діями органу дізнання та досудового слідства у вигляді незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, йому було завдано моральної шкоди, пов'язаної з незаконним пред'явленням обвинувачення, арештом та позбавленням волі протягом п'яти місяців та дев'яти днів та враховуючи конкретні обставини справи, характер моральних страждань, їх наслідки й інші негативні впливи внаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності, вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим 100000 грн. та матеріальної шкоди у вигляді втрати заробітку та інших грошових доходів за період п'яті місяців та дев'яті днів у сумі 19200 грн.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 07 серпня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 20 865 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спричинення моральної шкоди позивачеві є доведеним та з урахуванням часу перебування останнього під слідством і судом, характеру, тривалості страждань визначено мінімальний розмір відшкодування. При обчисленні часу перебування позивача під слідством і судом суд першої інстанції обмежився датою ухвалення вироку судом першої інстанції, коли позивача було звільнено з-під варти в залі суду і запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирався. Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час повідомлення про підозру ОСОБА_1 не працював, а тому відсутні підстави для відшкодування втраченого заробітку.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити в частині задоволення позову, та задовольнити позовні вимоги, визначені в позові, в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи. Вважає, що судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права. На думку скаржника, суд невірно визначив строк перебування під слідством і судом, адже вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 22.12.2017 року набув чинності лише 13.06.2018 року, а тому під слідством і судом він перебував 11 місяців та 18 днів, а не 5 місяців, як вважав суд першої інстанції.
В порядку статті 360 ЦПК України, Прокуратура Запорізької області надала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в якому зазначила, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є безпідставною та надуманою, а рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 07.08.2019 року є цілком обґрунтованим та таким, що відповідає нормам закону, тому просила про відмову у задоволені апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на такі обставини.
Відповідно до ч.1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам закон оскаржуване рішення повній мірі не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 12.07.2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчинені злочину передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України. Ухвалою слідчого судді Запорізького районного суду Запорізької області від 13.07.2017 р. обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Запорізькому слідчому ізоляторі строком на 60 днів.
Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 22.12.2017р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13.06.2018 р., ОСОБА_1 було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 309 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні цього злочину.
Під вартою ОСОБА_1 перебував включно до 22.12.2017 р., коли вироком Запорізького районного суду Запорізької області його було визнано невинуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст. 309 КК України, та звільнено з під варти в залі суду.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі, незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (статті 1176 ЦК України).
Згідно з частинами першою та третьою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.
У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством з 12.07.2017 (дата повідомлення підозри) по 13.06.2018 включно (дата набрання законної сили виправдувальним вироком), тобто 11 місяців 1 день, а не 5 місяців, як помилково вважав суд першої інстанції, а тому у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яка визначається, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до постановлення виправдувального вироку суду.
Згідно із статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
З урахуванням викладеного розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Такий правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» мінімальний розмір заробітної плати становить 4173 грн.
Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що позивач має право на гарантований державою мінімальний розмір відшкодування за 11 місяців і 1 день, який становить 46 042, 10 грн. ( 4 173 грн. х11 міс =45 903 грн. + 139,10 грн . =139,10 грн.)
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом не врахована тяжкість його моральних страждань, втрата авторитету серед рідних і близьких, є неспроможними.
Як встановлено судом, на момент ухвалення виправдувального вироку Запорізького районного суду Запорізької області від 22.12.2017 р., позивач мав три судимості, а саме: 07.12.2006 р. за ч. 2 ст. 307 КК України; 28.07.2008 р. за ч. 2 ст. 263 КК України; 26.04.2016 р. за ч.ч. 1, 2 ст. 185 КК України, про які було відомо односельчанам та його дівчині, однак які не заважали його спілкуванню з оточуючими.
Судом першої інстанції обґрунтовано залишені без задоволення вимоги ОСОБА_1 про відшкодування втраченого заробітку.
Частина 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачає право громадян на відшкодування заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Пунктом 9 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» N 6/5, 04.03.1996 визначено, що середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється:
1) для робітників і службовців - у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та від 05.05.95 р. №348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100»;
2) для членів кооперативу, колгоспу - в порядку, передбаченому в положенні про оплату праці в даному кооперативі, колгоспі. У тому разі, коли такий порядок не встановлено, середньомісячний заробіток обчислюється шляхом поділу на 12 суми річного доходу, який сплачено кооперативом, колгоспом за обсяг виконаних робіт і кінцеві результати праці в попередньому господарському році;
3) для інших громадян, які не відносяться до категорії робітників і службовців, - шляхом поділу на 12 суми річного доходу за попередній рік. У даному випадку йдеться про доходи осіб вільних професій (художників, письменників тощо); осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сфері кустарно-ремісничих промислів сільського господарства, побутового обслуговування населення та іншими видами діяльності, основаними виключно на особистій праці цих осіб, членів їх сімей; а також стипендії, що виплачуються в період навчання у вищих і середніх спеціальних учбових закладах, училищах і на курсах.
Якщо громадяни, зазначені в підпунктах 2 і 3 цього пункту, з поважних причин (служба в Збройних Силах, навчання тощо) працювали менше року (місяця), сума заробітку (доходу), що була виплачена, ділиться на відповідне число місяців (днів).
Обчислення середньомісячного заробітку провадиться з дотриманням передбаченого законодавством коригування втраченого громадянином заробітку.
У тих випадках, коли не можна визначити доход громадянина (ще не наступив термін подачі декларації, або з інших причин), або коли громадянин не мав певних джерел доходів з поважних причин (протягом перших трьох місяців після звільнення із Збройних Сил чи інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України або закінчення середньої школи, чи у разі хвороби тощо), розмір шкоди визначається виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати.
Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що право на відшкодування втраченого заробітку має особа, яка офіційно була працевлаштована до притягнення до кримінальної відповідальності, або отримувала регулярні доходи, а у випадку відсутності джерел доходів - тільки за умови наявності поважних причин.
Судом першої інстанції встановлено, що станом на липень 2017 року ОСОБА_1 офіційно ніде не працював, доказів щодо джерел і розміру його доходів, отриманих за останній рік, або поважності причин відсутності доходів суду не надавав, розмір втраченого заробітку, який просив компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, не обґрунтував.
За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування ОСОБА_1 втраченого заробітку у визначеному ним розмірі 19200 грн.
Дійшовши обґрунтованого висновку про те, що завдана позивачеві моральна шкода має бути відшкодована за рахунок державного бюджету, суд першої інстанції помилково стягнув шкоду з Державної казначейської служби, некоректно виклав резолютивну частину свого рішення.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого само врядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (у редакції від 30 січня 2013 року) (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 35, 38 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
За приписами статті 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави.
Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України.
Зважаючи на те, що обов'язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, за ст.1176 ЦК України покладається на державу, а не на СБУ, прокуратуру чи Казначейську службу, то і моральна шкода мають бути компенсовані позивачеві за рахунок держави, а не за рахунок відповідних юридичних осіб.
За вказаних обставин оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК підлягає зміні, з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню 46 042, 10 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.
Керуючись ст. ст. 268, 369 ч.1, 374 , 376, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 07 серпня 2019 року у цій справі змінити, стягнувши з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 виданий 22.12.2005 р. Запорізьким РВ УМВС України в Запорізькій області) на відшкодування моральної шкоди 46 042, 10 грн. ( сорок шість тисяч сорок дві гривні 10 коп.)
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Головуючий:
Судді: