Справа № 675/2084/19
Провадження № 1-в/675/168/2019
"30" жовтня 2019 р. м.Ізяслав
Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , за участю: секретаря - ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , засудженого - ОСОБА_4 , його захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ізяслав клопотання засудженого ОСОБА_4 про вирішення питань, пов'язаних із виконанням вироку суду, відповідно до ст.ст.537, 539 КПК України, -
ОСОБА_4 , який відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в ДУ «Замкова виправна колонія (№58)», а на даний час тимчасово перебуває в ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор», звернувся до суду із заявою, у якій просить привести вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 28.08.2001 року по справі №1-47, яким він засуджений, у відповідність до вимог діючого законодавства, міжнародних договорів та практики Європейського суду з прав людини шляхом заміни довічного ув'язнення на певний строк. Крім того, засуджений вказує, що довічне позбавлення волі без реальної можливості дострокового звільнення або пом'якшення покарання порушує вимоги міжнародного права, не відповідає практиці Європейського суду з прав людини. За час відбування покарання засуджений зробив відповідні висновки та виправився, що вказує на можливість задоволення його клопотання.
В судовому засіданні ОСОБА_4 своє клопотання підтримав з підстав, вказаних у ньому, просив суд його задовольнити, додатково пояснивши, що він на даний час вважається таким, що до дисциплінарної відповідальності не притягувався, має два заохочення, брав участь у програмах диференційованого виховного впливу та був працевлаштований під час відбування покарання, а тому, з врахуванням практики Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства України, йому має бути замінене покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.
Захисник ОСОБА_5 клопотання засудженого підтримав, просив його задовольнити.
Прокурор ОСОБА_3 проти задоволення клопотання заперечив.
Представник ДУ «Замкова виправна колонія (№58)», повідомлений належним чином про дату, час, місце судового розгляду, в судове засідання не з'явився.
Заслухавши пояснення засудженого та його захисника, з'ясувавши думку прокурора, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Так, ОСОБА_4 засуджений 28 серпня 2001 року вироком судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Хмельницької області за ст.ст.140 ч.3, 17 ч.2, 140 ч.2, 145 ч.1, 143 ч.2, 142 ч.3, 17 ч.2, 145 ч.2, 17 ч.2, 89 ч.3, 93 п.п. «а», «і», 42 ч.1, 43 КК України (1960 року) до довічного позбавлення волі з конфіскацію всього належного йому майна за виключенням житла.
Ухвалою колегії суддів палати Верховного Суду України з кримінальних справ від 17 січня 2002 року дії ОСОБА_4 перекваліфіковані зі ст.143 ч.2 КК України (1960 року) на ст.190 ч.2 КК України (2001 року), виключено з вироку кваліфікуючу ознаку як повторність вчинення розбійного нападу та ухвалено вважати засудженим ОСОБА_4 за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст.140 ч.3, 17 ч.2, 140 ч.2, 145 ч.1, 142 ч.3, 17 ч.2, 145 ч.2, 17 ч.2, 89 ч.3, 93 п.п. «а, і» КК України (1960 року), за ст.190 ч.2 КК України (2001 року), на підставі ст.ст.42, 43 (1960 року) до довічного позбавлення волі з конфіскацію всього належного йому майна за виключенням житла.
Відповідно до досліджених в судовому засіданні характеристик на засудженого ОСОБА_4 , складених в різний період його відбування покарання, довідок про заохочення та стягнення, він характеризувався посередньо та позитивно, всі раніше накладені стягнення є погашеними, заохочувався два рази, відповідно до його письмової заяви від 17.12.2008 року звертався до начальника установи з метою включення його до участі у програмі диференційованого виховного впливу «Творчість», де, зі слів засудженого, приймав активну участь.
Під час відбування покарання ОСОБА_4 одружився, його дружина має двох неповнолітніх дітей.
Відповідно до діючого КК України, покарання у виді довічного позбавлення волі має початок його обрахунку, але не має кінцевого терміну відбуття покарання.
Національним законодавством України не передбачена можливість застосування до осіб, що відбувають довічне позбавлення волі, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або пом'якшення невідбутої частини покарання відповідно до ст.ст.81, 82 КК України.
Так, для застосування положень статей 81 та 82 КК України необхідно, щоб засуджена особа відбула відповідно не менше трьох чвертей та двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин. Тобто положення даних правових норм вимагають наявності строкового характеру призначеного особі покарання, від тривалості якого й здійснюється розрахунок строку фактично відбутого покарання, що і надає засудженій особі право на звернення з клопотанням про їх застосування.
Проте, національним законодавством передбачений інститут помилування. Так, ч.1 ст.87 КК України встановлена можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи.
Згідно з ч.2 ст.87 КК України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років, а згідно ч.7 ст.151 КВК України засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше 20 років призначеного покарання.
Отже, нормами Кримінального кодексу України передбачена єдина можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк шляхом помилування засудженого.
Що стосується посилань засудженого на відповідні рішення Європейського суду з прав людини, в яких вказується, що ув'язнення, яке не передбачає кінцевої конкретної дати, є порушенням ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити наступне.
Так, за змістом рішення ЄСПЛ від 9 липня 2013 року у справі «Вінтер та інші проти Об'єднаного Королівства (Великобританія)», Велика Палата Європейського суду з прав людини у справі Вінтера постановила, що відсутність в законодавстві Англії і Уельсу ефективного механізму реалізації можливості помилування або перегляду рішення суду про призначення міри покарання у вигляді довічного тюремного ув'язнення, з врахуванням прогресу ув'язненого на дорозі соціальної реабілітації, є порушенням прав засуджених і статті 3 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод.
У справі «Ласло Магьяр проти Угорщини» від 20 травня 2014 року Європейський суд з прав людини у своєму рішенні висловив позицію, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні не тільки мати можливість дострокового звільнення, але й знати, що потрібно їм зробити, щоб стосовно них було розглянуто питання про таке звільнення.
Водночас, у рішенні «Ласло Магьяр проти Угорщини» Європейський суд з прав людини зазначив, що для належного виконання цього рішення держава - відповідач повинна провести реформи, переважно законодавчі, механізму перегляду покарання у виді довічного ув'язнення. Цей механізм повинен гарантувати оцінку в кожному конкретному випадку того, чи є утримання під вартою виправданим на обґрунтованих пенологічних підставах, і надати довічникам можливість передбачити, з певним ступенем точності, що вони повинні робити, щоб стосовно них було розглянуто питання звільнення і за яких умов. При цьому Європейський суд з прав людини у вказаному рішенні наголосив, що встановлення судом порушення вимог ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у даній справі не є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання.
Посилання засудженого, як на підставу для задоволення його заяви, на прийняте 12.05.2019 року ЄСПЛ рішення у справі «Петухов проти України», в якому констатовано порушення статті 3 Конвенції, яке пов'язане з тим, що в державі Україні довічно ув'язнені не мають реальної перспективи звільнення, суд до уваги не приймає, враховуючи наступне.
Велика Палата Верховного Суду в п.36 своєї постанови від 15.05.2019 року у справі №757/12726/18-ц звернула увагу на те, що 12 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Петухов проти України». У цьому рішенні Європейський Суд визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить ст.3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув'язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачити, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ (194).
Однак, на даний час система перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, не реформована, зміни до законодавства не внесені.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що в національному законодавстві України відсутній механізм перегляду довічних вироків, на теперішній час в України існує тільки інститут Президентського помилування, передбачений ст.87 КК України, згідно якого актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком не менше 25 років.
За таких обставин, поставлена засудженим в клопотанні вимога про заміну призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.372, 537, 539 КПК України, суд,-
Клопотання засудженого ОСОБА_4 про вирішення питань, пов'язаних із виконанням вироку суду, відповідно до ст.ст.537, 539 КПК України залишити без задоволення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду через Ізяславський районний суд Хмельницької області протягом семи днів з дня її проголошення, а засудженим - протягом семи днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: ОСОБА_1