21.10.2019 Справа №607/7988/17
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Дзюбича В.Л.,
з участю секретаря судового засідання Нюня Н.А.
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» з участю третьої особи приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яке змінило своє найменування на Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»(надалі-АТ КБ «Приватбанк) третя особа- приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. 25.01.2016 року за реєстром №562.
В обґрунтування заявлених позовних вимог вказав, що 19.09.2014 року він підписав анкет-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк». 25.01.2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис за реєстром №562 про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором б/н від 19.09.2014 року у сумі 166111,07 грн., яка включає в себе заборгованість за кредитом, штрафом та відсотками, а також 1700 грн. витрат за вчинення виконавчого напису. Вважає, що вказаний виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає виконанню, оскільки нотаріусу для вчинення зазначеного виконавчого напису не були надані первинні документи, що підтверджують факт видачі йому кредитних коштів, а також документи, які підтверджують факт невиконання взятих на себе зобов'язань з повернення кредитних коштів, що визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Постановою правління НБУ №566 від 30.12.1998 року «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України», оскільки за приписами вказаних нормативно-правових актів документами, які підтверджують безспірність заборгованості можуть бути не розрахунок заборгованості чи довідка про розмір боргу, складені банком, а первинні облікові документи, оформлені відповідно до чинного законодавства-виписки з рахунку, платіжні доручення, меморіальні ордери. При вчиненні виконавчого напису нотаріусом не було отримано від банку первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та його часткового погашення, а наданий банком розрахунок заборгованості за кредитом є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків, а тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати нараховану банком заборгованість разом із процентами та штрафами безспірною. Зазначене свідчить про надання банком неповної інформації та документів приватному нотаріусу, що має наслідком порушення при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису вимог п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про нотаріат» та п.1 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 відповідно до приписів яких нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо йому не подано відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Окрім цього, ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі якщо кредитодавець у позасудовому порядку звертається із вимогою про повернення кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, він не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення, а тому стягнення з нього витрат за вчинення виконавчого напису у розмірі 1700 грн. суперечить діючому законодавству. Із врахуванням наведеного просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 17.07.2017 року відкрито провадження у цивільній справі №607/7988/17 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк», третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та вжито заходи забезпечення позову у виді зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 25 січня 2016 року за реєстром №562.
Від третьої особи у справі приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. 14.12.2017 року надійшли письмові пояснення на позов в яких остання зазначила, що позивач не навів у своїй позовній заяві жодних доказів відсутності або зменшення його боргу за кредитом та здійснення ним заходів щодо погашення боргу перед відповідачем. Нотаріус вказала, що у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду №2 від 31.01.1992 року зазначено, що відповідно до ст.ст.34,36,87,88 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими спеціальним нормативним актом з цього приводу. Таким спеціальним актом є постанова Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 «Про затвердження Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Як зазначено в п.10 Узагальнень судової практики з розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні від 07.02.2014 року, правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-158цс15 від 20.05.2015 року безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Аналогічна позиція відображена у висновку науково-правової експертизи, виконаному Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України №126/581 від 12.12.2016 року. У розумінні ст. 88 Закону України «Про нотаріат» безспірність не означає доведеність боргу, а факт існування між кредитором та боржником правовідносин, при яких вважається(презюмується) наявність боргу, а документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів-це не письмові докази наявності боргу, а докази наявності вказаних правовідносин. Оскільки для вчинення оспорюваного виконавчого напису ПАТ КБ «Приватбанк» було надано їй усі необхідні документи, визначені переліком, у її діях відсутні будь-які порушення вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Також зазначила, що про будь-які спори, непорозуміння щодо розміру заборгованості за кредитом або винесені з цього приводу рішення кредитор її не повідомляв, а присутність боржника при вчиненні виконавчого напису законодавчо не передбачена. Із врахуванням викладеного вважає, що вона діяла у відповідності до вимог чинного законодавства України про нотаріат, а тому підстави для визнання вчиненого нею виконавчого напису від 25.01.2016 року за реєстром №562 таким, що не підлягає виконанню відсутні.
Відповідач 01.04.2019 року подав відзив на позов. Вказав, що у відповідності до п.2.2 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, позивачу на його адресу, яка зазначена в позові, було направлено письмову вимогу по усунення порушення за кредитним договором б/н від 19.09.2014 року. Згідно з роз'ясненнями, що викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 31.01.1992 року підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню може бути тільки встановлений судом факт відсутності боргу або менший його розмір. Факти які підтверджують відсутність боргу, або невідповідність суми боргу у позові відсутні. Позивачем не надано жодних розрахунків, які б підтверджували спірність оспорюваного виконавчого напису. У своїй позовній заяві ОСОБА_2 не оспорює наявність заборгованості перед банком або наявності боргу в меншому розмірі, не надає жодних підтверджень виконання своїх обов'язків, тобто не спростовує, ані факту заборгованості, ані розміру боргу зазначеного у виконавчому написі. Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року, в редакції чинній на момент вчинення виконавчого напису, передбачено, що для одержання виконавчого напису за кредитним договором, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються: 1. оригінали кредитного договору; 2. засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Всі зазначені документи були надані банком нотаріусу. Верховний Суд України у своїй правовій позиції, яка викладена у постанові від 20.05.2015 року №6-158цс15, вказав: "Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів». Аналогічна правова позиція зазначена й в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який в своїх ухвалах від 09.09.2015 року по справі №490/2908/15-ц та від 18.05.2016 року по справі №6-6347св15. Крім цього, відповідач вказав, на те, що у розрахунку який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису були наявні усі необхідні реквізити, які передбачені ст.. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Окрім цього, просить врахувати те, що виписки і розрахунки і є первинними документами, оскільки з урахуванням Переліку типових документів, що затвердженні наказом Міністерства Юстиції України №578/5 від 12.04.2012 року, виписки банку відносяться до первинних документів. Також зазначив, що позивач підписуючи кредитний договір від 19.09.2014 року погодився з ним, даний договір не оскаржувався та є чинним. Крім цього відповідач вважає, що нотаріусом не пропущено строк для вчинення виконавчого напису, оскільки кредитний договір є чинним, а отже в кредитора виникає право вимагати виконання обов'язків боржника, передбачених договором, в тому числі й право на примусове стягнення боргу у будь який час, до тих пір доки договір є чинним. Вказав, що у відповідності до вимог ст.ст.526, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства та припиняється виконанням, проведеним належним чином. В даному випадку боржник порушив ці вимоги та умови договору, які зобов'язувався виконувати і не виконав їх у повному обсязі. Із врахуванням наведеного, відповідач вважає, що оспорюваний виконавчий напис є цілком правомірним та вчинений з дотриманням всіх вимог законодавства, доводи позивача є нікчемними, а тому у задоволенні позову просить відмовити за безпідставністю.
У своїй відповіді на відзив, поданій 12.04.2019 року, позивач вказав, що при зверненні до нотаріуса за вчиненням оскаржуваного виконавчого напису відповідачем не надавалось підтвердження надіслання вимоги про виконання зобов'язання, і в переліку, документів, поданих нотаріусу воно відсутнє. Як вбачається із наданих позивачу нотаріусом копій документів на підставі яких був вчинений виконавчий напис, банком було надано нотаріусу не кредитний договір, а Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк». Як вбачається із даної Анкети-заяви вона не містить умов кредитного договору(умов кредитування) в тому числі таких істотних умов як сума кредиту, строк його погашення, розмір відсотків за користування кредитом, наявність штрафних санкцій за невиконання позичальником своїх зобов'язань та їх розмір. Серед копій документів, на підставі яких вчинено виконавчий напис, Умови та правила надання банківських послуг і тарифів банку, на якій йде посилання як на частину договору про надання банківських послуг відсутні. У відповідності до вимог ст..1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним. Верховний Суд України у своїй правовій позиції від 11.03.2015 року у справі №6-16цс15 вказав, що не підписані позичальником Умови та правила надання банківських послуг і тарифи банку, з урахуванням вимог ст..207 ЦК України не можна вважати складовою частиною «договору про надання банківських послуг». Також зазначив, що до виконавчого напису окрім заборгованості включено також штрафні санкції у розмірі 7910,05 грн. та витрати, пов'язані з вчиненням виконавчого напису у сумі 1700 грн. При цьому відповідно до п.6.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення виконавчих дій нотаріусами України неустойка(штраф. Пеня) включаються до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору. Однак умовами підписаної ним 19.09.2014 року Анкети-заяви не передбачено нарахування будь-якої неустойки(штрафу, пені). Крім цього, спірний виконавчий напис було вчинено на підставі наданого відповідачем розрахунку за яким неможливо встановити за якою процентною ставкою нараховані відсотки, з посилання на відповідний пункт кредитного договору. Надана відповідачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за договором №б/н від 19.09.2014 року не відповідає вимогам, встановленим п.5.5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ №254 від 18.06.2003 року, а тому запропоновану до стягнення за виконавчим написом суму боргу не можна вважати безспірною. З вищенаведеного слідує, що відповідачем не було надано нотаріусу усіх належних документів, визначених Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що виключало можливість підтвердження нотаріусом безспірності заборгованості боржника, що є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Посилання відповідача у відзиві на те, що стягувачем не пропущено строку вчинення виконавчого напису та строку позовної давності не підлягають відповіді, оскільки таких підстав для задоволення позову ним не наводилось.
13.09.2019 року від позивача надійшли додаткові пояснення в яких останній зазначив, що Анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. Банк, подаючи заяву про вчинення виконавчого напису, просив у тому числі, крім тіла кредиту стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, відповідач посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті як невід'ємні частини спірного договору. При цьому, жодних доказів того, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг позивач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки(пені, штрафів), та саме у розмірі і порядку їх нарахування, зазначеному банком у документах, поданих для вчинення виконавчого напису. За таких обставин наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, якщо він не підписаний позичальником не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із позивачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Отже, враховуючи той факт, що анкета-заявка подана відповідачем без підписаних позивачем Умов та Правил надання банківських послуг, вона не може вважатись кредитним договором, подання якого нотаріусу при вчиненні виконавчого напису передбачено Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року. Також вказав, що відповідно до п.6.2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору.
Як вбачається із оскаржуваного виконавчого напису, до нього включено окрім заборгованості по тілу кредиту та процентів, також й 7910,05 грн. штрафу та витрати пов'язані з вчиненням виконавчого напису в сумі 1700,00 грн. Однак умовами Анкети-заяви, яка була надана нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не передбачено стягнення з позичальника будь-якої неустойки (штрафу, пені). Із врахуванням вищенаведеного, ОСОБА_2 просить його позовні вимоги задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав та просить його задовольнити, з підстав, викладених у ньому, відповіді на відзив та додаткових поясненнях.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час слухання справи належно повідомлявся.
Від третьої особи приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. надійшла письмова заява із клопотанням про розгляду справи у її відсутності.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Встановлено, що 19.09.2014 року позивач підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, предметом якої є надання кредитного ліміту у розмірі 80000 грн. за платіжною кредитною карткою «Універсальна».
У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на укладення договору із банком шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та згідний із тим, що його заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погоджується із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді.
Відповідно до наданої банком виписки із рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за договором №б/н від 19.09.2014 року станом на 15.12.2015 року заборгованість ОСОБА_2 перед АТ КБ «Приватбанк» за вказаним кредитним договором становить 166611,07 грн., з яких: заборгованість за кредитом-118052,98 грн., заборгованість за процентами-40148,04 грн. В тому числі несплачені проценти на поточну заборгованість-7770,67 грн., несплачені проценти на прострочену заборгованість-32377,37 грн., штраф(фіксована частина)-500 грн., штраф(відсоток від суми заборгованості)-7910,05 грн. Станом на 25.01.2016 року заборгованість за вказаним кредитним договором не погашена.
25.01.2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №562 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 167811,07 грн., які є його боргом за кредитним договором № б/н від 19.09.2014 року, укладеним з ПАТ КБ «Приватбанк» з метою задоволення вимог ПАТ КБ «Приватбанк» у розмірі: залишок заборгованості за кредитом-118052,98 грн.; сума заборгованості за відсотками-40148,04 грн.; штраф-7910,05 грн., а всього на загальну суму 166111,07 грн.; витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису-1700 грн. Всього з урахуванням зазначених витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису-167811,07 грн. Строк, за який провадиться стягнення-один рік два місяці двадцять шість днів, а саме: з 19.09.2014 року по 15.12.2015 року.
07.06.2017 року головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Пуршетою І.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №54074887 з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Боднар І.М. 25.01.2016 року, за реєстром №562.
Статтею 18 ЦК України передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993(надалі-Закон № 3425-XII) та іншими актами законодавства України (ч.1 ст. 39 Закону №3425-XII). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (надалі - Порядок).
Так, згідно зі ст. 87 Закону № 3425-XII для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону № 3425-XII передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Відповідно до положень п.п.1.1. п.1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5(надалі-Порядок) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Відповідно до п.1.2 п.1 глави 16 розділу ІІ Порядку заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.
Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 (надалі - Перелік документів).
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Таким чином, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.
Положеннями пункту 2 Переліку документів передбачено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
За приписами ст. 50 Закону №3425-XII нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
З аналізу вищенаведеного можна дійти висновку про те, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Однак сам по собі факт подання цих документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону № 3425-XII захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і фактом подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно із переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87,88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду України у справі №6-158цс15 від 20.05.2015 року, №6-887цс17 від 05.07.2017 року, постанові Верховного Суду у справі № 569/8884/17 від 14.08.2019 року та постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 137/1666/16-ц від 27.03.2019 року.
З досліджених судом доказів, вбачається, що з метою вчинення виконавчого напису та підтвердження безспірності заборгованості боржника банком нотаріусу були надані: Анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписана ОСОБА_2 19.09.2014 року та виписка із рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за договором №б/н від 19.09.2014 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , станом на 15.12.2015 року.
При цьому, банк, звернувшись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Вказаними формулярами та стандартними формами в даному випадку є «Умови та Правила надання банківських послуг», а також «Тарифи Банку», розміщені на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк».
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статей 1056-1, 1048, 549,551 ЦК України в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до п.6.2 глави 16 розділу ІІ Порядку неустойка(штраф, пеня) включаються до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору.
Разом з тим, у підписаній позивачем Анкеті-заяві від 19.09.2014 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку не зазначена процентна ставка за кредитом, не вказаний строк дії вказаного договору, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення виконання зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Вказана Анкета-заява не містить посилання на те, який саме Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів позивач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання ним кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, розмірах і порядках нарахування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 вказала на неможливість застосування до правовідносин щодо стягнення з позичальника боргу за Анкетою-заявою, підписаною із АТ КБ «ПриватБанк» правил частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку(www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк». Таким чином, кредитор на підтвердження своїх вимог може використовувати Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для нього.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позивачу Умови та правила банківських послуг за підписом позичальника, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Відтак, зважаючи на те, що підписана позивачем Анкета-заява від 19.09.2014 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку не містить інформації про умови кредитного договору, а саме на яку суму, строк та на яких умовах виданий кредит, розмір процентної ставки за кредитом, у ній відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення виконання зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, у зв'язку із чим неможливо встановити чи була у позивача заборгованість саме такого розміру, як вказано у виконавчому написі щодо розміру основної суми боргу, штрафу та відсотків за користування кредитом, суд приходить до переконання, що на момент вчинення приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. виконавчого напису від 21.05.2016 року за реєстром №562 заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором №б/н від 19.09.2014 року не могла вважатись безспірною.
Окрім цього, частина 11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною на момент вчинення виконавчого напису, передбачала, що якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача він не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення.
Водночас, при вчиненні приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. виконавчого напису за реєстровим №562 від 25.01.2016 року витрати за вчинення виконавчого напису у сумі 1700 грн. були включені до загальної суми заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №б/н від 19.09.2014 року, що суперечило чинним на той час законодавчим нормам.
Аналізуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Боднар І.М. при вчиненні виконавчого напису від 25.01.2016 року за реєстром №562 не було дотримано вимог чинного законодавства України, що регулює вчинення нотаріальних написів, не з'ясовано чи дійсно на момент вчинення виконавчого напису позивач, як боржник, мав безспірну заборгованість перед стягувачем, зокрема чи була заборгованість саме такого розміру, як вказано у виконавчому написі щодо розміру основної суми боргу, штрафу та відсотків за користування кредитом та не отримано всіх передбачених законом для цього підтверджуючих документів, а відтак позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають до задоволення шляхом визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів в обґрунтування поданих заперечень та підтвердження правомірності оспорюваного виконавчого напису.
За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до переконання про обґрунтованість та доведеність позовних вимог та вважає, що вони підлягають до задоволення шляхом визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Боднар І.М. 25.01.2016 року за реєстром №562 про стягнення з ОСОБА_2 в користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № б/н від 19.09.2014 рокуза період з 19.09.2014 року по 15.12.2015 року в сумі 167811,07 грн., з яких: залишок заборгованості за кредитом-118052,98 грн.; сума заборгованості за відсотками-40148,04 грн.; штраф-7910,05 грн.;витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису-1700 грн. таким, що не підлягає виконанню.
Крім цього, зважаючи на вимоги ч.1 ст.141 ЦПК України, суд вважає, що з відповідача АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути на користь позивача 640,00 грн. сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.18, 516, 517 ЦК України, ст.ст.87,88 Закону України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993 року, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, суд-
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис за реєстром №562 від 25 січня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 167811,07 грн., які є його боргом за кредитним договором № б/н від 19.09.2014 року, укладеним з ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою задоволення вимог ПАТ КБ «Приватбанк» у розмірі: залишок заборгованості за кредитом-118052,98 грн.; сума заборгованості за відсотками-40148,04 грн.; штраф-7910,05 грн., а всього на загальну суму 166111,07 грн.; витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису-1700 грн. Всього з урахуванням зазначених витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису-167811,07 грн. Строк, за який провадиться стягнення-один рік два місяці двадцять шість днів, а саме: з 19.09.2014 року по 15.12.2015 року.
Стягнути із Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги,50, код ЄДРПОУ 14360570) в користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) 640 гривень сплаченого судового збору.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги,50, код ЄДРПОУ 14360570.
Третя особа: ОСОБА_3 , 49000 АДРЕСА_2 .
Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич