31 жовтня 2019 року м. Харків
Справа № 635/5825/16-ц
Провадження № 22-ц/818/4114/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Кругової С.С.,
суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
секретаря: Кучер Ю.Ю.
Учасники справи :
Позивач: ОСОБА_1 ,
Відповідач: ОСОБА_2 ,
Третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу: Бєсєда Тетяна Дмитрівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу: Бєсєда Тетяна Дмитрівна про визнання договорів недійсними та повернення сторін до первісного стану,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 4 червня 2019 року, ухвалене суддею Савченком Д.М., -
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Харківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням уточнень, просила:
- визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 13 серпня 2015 року і посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т. Д., р. № 1152, повернувши сторони у первісний стан шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бєсєди Т.Д. про державну реєстрацію права власності індексний номер 23653933 від 13.08.2015 р.;
- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 13 серпня 2015 року і посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т.Д., р. № 1155, повернувши сторони у первісний стан шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бєсєди Т.Д. про державну реєстрацію права власності індексний номер 23653933 від 13.08.2015 р.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є пенсіонеркою, тривалий час з 2002 року має 2 групу інвалідності загального захворювання, перенесла низку тяжких операцій, систематично перебувала на стаціонарному лікуванні, має хронічні хвороби. Влітку 2015 року позивачу було поставлено діагноз цукровий діабет, ІІ тип, середнього ступеню тяжкості, діабетична полінейропатія нижніх кінцівок, церебральний атеросклероз, дисциркуляторна змішана енцефалопатія ІІ ступеня з лікворно-венозною дистензією, астенічним синдромом, що потребувало значних матеріальних витрат. Позивач вже не могла самостійно продовжувати себе забезпечувати, а тому відповідач запропонував надавати їй матеріальну допомогу, догляд, сплачувати за комунальні послуги та ліки, а вона подарує йому будинок та земельну ділянку. Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконував, допомоги не надає й досі, від спілкування ухиляється. Після укладення спірного договору дарування позивач продовжувала проживати у будинку, сплачувала за комунальні послуги та підтримувала його у належному санітарно-технічному стані. Відповідач переїзд до будинку не здійснював та не проживає у ньому. Фактична передача майна не відбувалася, адже позивач вважала, що укладає договір довічного утримання, а не дарування. Посилається на ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, на підтвердження чого наводить обставини, які вказують на її помилку: неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 4 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 13 серпня 2015 року, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т.Д., р. № 1152, повернувши сторони у первісний стан шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бєсєди Т.Д. про державну реєстрацію права власності, індексний номер 23653933 від 13.08.2015 р. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 13 серпня 2015 року, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т.Д., р. № 1155, повернувши сторони у первісний стан шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бєсєди Т.Д. про державну реєстрацію права власності, індексний номер 23653933 від 13.08.2015 р.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач укладала договір дарування під впливом помилки, адже вважала, що підписуючи оспорювані правочини, відповідач бере на себе зобов'язання здійснювати догляд за позивачем, забезпечувати її побут, піклуватися її здоров'ям, тобто позивач помилялася відносно правового характеру правочину, вважаючи, що укладає договір довічного утримання.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції не надав оцінку тому факту, що на наступний день після укладення спірних договорів з відповідачем, позивач уклала договір дарування квартири з її дочкою, який нею не оскаржується, що свідчить про усвідомлення позивачем своїх дій. Звертає увагу, що заява про відсутність майнових зобов'язань не була формальної підставою для отримання права на виїзд за кордон. Гроші в сумі 4 000 євро відповідач надав матері в якості допомоги, а не на виконання умов довічного утримання. Матеріали справи містять докази, які підтверджують спілкування та відвідування позивача відповідачем, що також підтверджується показаннями свідків.
ОСОБА_1 до апеляційного суду надано відзив, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив мотивований тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга не спростовує фактичних обставин, що були встановленні під час розгляду справи. Зазначає, що позивачем не надано допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження неправильного сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 13 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т.Д., р. №1152, а також договір дарування земельної ділянки площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т.Д., р. №1155 (т. 1, а.с. 3-5, 116-120).
ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи (т. 1 а.с. 6).
Відповідно до копії Свідоцтва про народження від 07.08.1981 відповідач ОСОБА_2 є сином позивача - ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 190).
Нотаріально посвідченою заявою від 11.01.2017 позивач підтвердила, що не заперечує проти постійного проживання в ФРН свого сина ОСОБА_2 , та що він не має до неї невиконаних обов'язків та майнових зобов'язань (т. 1, а.с. 190).
Нотаріально посвідченою заявою від 13.06.2018 позивач підтвердила, що отримала від свого сина ОСОБА_2 , який постійно мешкає у ФРН, матеріальну допомогу у 2017 році у сумі 4000 євро (т. 1, а.с. 191).
Згідно з інформацією Державної прикордонної служби України від 03.09.2018, ОСОБА_4 перетинав кордон України на в'їзд у період з 11.01.2015 по 22.08.2018 12 разів (т. 1, а.с. 192).
Даними телефонного оператора Німеччини підтверджуються неодноразові телефонні дзвінки з номера НОМЕР_1 на телефон українського мобільного оператора НОМЕР_2 , який, як зазначає сторона відповідача, належить позивачеві (т. 1 а.с.194-201).
Документами, виданими у Німеччині і перекладеними у встановленому порядку, підтверджується належність фрау ОСОБА_5 Хіллесхайм номеру телефону 0163-6078143 (т. 2 а.с. 162-167).
З виданої у Німеччині і перекладеної у встановленому порядку довідки про місце проживання вбачається, що чоловіком ОСОБА_6 є ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 184-186).
Факт укладення 22.06.2012 шлюбу між ОСОБА_2 і ОСОБА_7 також підтверджується копією свідоцтва про шлюб (т. 2, а.с. 193, 194).
Листом лікаря Розалії Куглер від 12.04.2019, перекладеним у встановленому порядку, підтверджено факт придбання паном ОСОБА_8 для своєї матері пані ОСОБА_9 в період з січня 2014 року по квітень 2018 року необхідних ліків та сплата їх вартості в аптеках Німеччини (т. 3, а.с. 3, 4).
З листів лікаря ОСОБА_10 Патенджа від 24.03.2019, перекладених у встановленому порядку, вбачається, що видану лікарем квитанцію не можна вважати офіційним доказом факту придбання ліків, оскільки квитанції видає та установа, яка ліки продає, лікар зазвичай видає рецепт на ліки, а не квитанцію (т. 3, а.с. 24, 25).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.
Зазначений висновок не суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.
Так, судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 потребувала стороннього догляду, зумовленого тим, що вона була особою з інвалідністю другої групи; похилий вік, стан здоров'я, низка хронічних захворювань, необхідність у постійному лікуванні та медичній допомозі ускладнювало можливість самостійного забезпечення нормальних умов свого життя, що викликало необхідність наявності стороннього піклування та допомоги впродовж тривалого часу.
Позивач неодноразово в позовній заяві, в поясненнях та у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу наголошує, що відповідач обіцяв доглядати за позивачем, допомагати з коштами на операції та лікування, сплачувати комунальні послуги, найняти помічницю по господарству.
Колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що вона помилялась щодо обставин, які мають істотне значення для укладення договору дарування.
Доводи апеляційної скарги про відчуження позивачем квартири своїй дочці не спростовують висновків суду щодо помилки позивача при укладенні договорів дарування з відповідачем, оскільки позивач підписуючи договір мала на меті отримання від обдаровуваних догляд, забезпечення її побуту та піклування здоров'ям, що не отримала від відповідача.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час укладення оспорюваних договорів волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами дарування. Позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договори довічного утримання, за умовами яких відповідач буде здійснювати догляд за нею, тобто помилялася щодо правової природи правочинів. Вказане є підставою для визнання правочинів недійсними відповідно до вимог статті 229 ЦК України.
Виходячи з вищепереліченого, суд першої інстанції повно та всебічно перевірив наявність чи відсутність неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло б на її волевиявлення під час укладення договорів дарування замість договору довічного утримання, чи підтверджуються такі обставини потребою позивача у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у неї спірного житла як єдиного; чи була фактична передача спірного нерухомого майна за оспорюваними договорами дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживання у спірному будинку після укладення договору дарування, тому ухвалене судом рішення судова колегія вважає законним та обґрунтованим.
Враховуючи наведене, судом першої інстанції при вирішенні справи правильно застосовано вищезазначені норми матеріального права на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог.
Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає, що правові підстави для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 4 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий С.С. Кругова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук
повний текст постанови
складено 4 листопада 2019 року