м. Вінниця
04 листопада 2019 р. Справа № 120/2841/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )
Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 )
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 щодо не включення до наказу від 05.02.2019 року № 24 пункту стосовно нарахування та виплати позивачеві відповідачем 2 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 05.02.2019 року у розмірі 58 309 грн. 17 коп.; зобов'язання відповідача 1 внести зміни до наказу від 05.02.2019 року № 24 щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати позивачеві відповідачем 2 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 05.02.2019 року у сумі 58 309 грн. 17 коп. та зобов'язання відповідача 2 виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 05.02.2019 року у сумі 58 309 грн. 17 коп..
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що наказом командира військової частини НОМЕР_3 Командування Повітряних Сил Збройних Сил України № 24 від 05.02.2019 року його звільнено з військової частини у запас. У відповідності до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, проте позивачеві така виплата здійснена не була. У зв'язку з цим, останній 02.07.2019 року звернувся з відповідною заявою до відповідача 1 з проханням нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. За результатами розгляду вказаного звернення, відповідач 1 відмовив у здійсненні виплати компенсації, зазначаючи, що позивач під час особливого періоду не мав права на додаткову відпустку як учасник бойових дій. Позивач з такою бездіяльністю щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не погоджується, тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 10.09.2019 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.09.2019 року за вх. № 47516 відповідачем 2 надано відзив на позовну заяву, в якому він позовну заяву вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Так, позивач дійсно проходив військову службу у відповідача 1 на посаді начальника служби безпеки дорожнього руху Командування Повітряних Сил Збройних Сил України. Позивача наказом № 24 від 05.02.2019 року було виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення з 08.02.2019 року. Відповідач зазначає, що позивач маючи з 2015 року статус учасника бойових дій мав додаткову пільгу, передбачену п. 12 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік. Але в той же час, оскільки позивач в період з 2015 по 2019 роки продовжував перебувати на військовій службі, то він не мав можливості скористатись цією пільгою, оскільки п. 19 ст. 10-1 вказаного Закону забороняє використання додаткових відпусток військовослужбовців під час особливого періоду. Таким чином, оскільки позивач не мав права на використання додаткової відпустки під час особливого періоду, відповідно і компенсація за її невикористання є неможливою. Одночасно у відзиві відповідач 2 просить суд здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Цього ж дня за вх. № 47518 відповідачем 1 надано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній вказав, що позивач особисто звернувся з рапортом до командування частини про бажання звільнення його з військової служби, на підставі якого командир військової частини відповідача 1 видав наказ № 24 від 05.02.2019 року про звільнення позивача та виключення його зі списків частини. Зазначений наказ був доданий до особової справи позивача, дані про звільнення були внесені до його послужного списку особової справи, який був доведений йому під підпис. Відповідач 1 наголошує, що проти виключення зі списків частини позивач не заперечував, до командування військової частини відповідача 1 не звертався. З огляду на що на даний час у командування відповідача 1 відсутні правові підстави видати наказ стосовно військовослужбовця, що не є в переліку особового складу цієї військової частини та не проходить службу у ній.
Разом з відзивом на позовну заяву відповідачем 1 за вх. № 47541 подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою від 09.10.2019 року у задоволенні заяви відповідача 1 про залишення позовної заяви без розгляду у даній адміністративній справі відмовлено.
Ухвалою від 22.10.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача 2 про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
07.05.2015 року позивач набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.
Позивача згідно наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 49 від 29.01.2019 року звільнено у запас за п. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).
Наказом командира відповідача 1 № 24 від 05.02.2019 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 08.02.2019 року.
02.07.2019 року позивач звернувся до відповідача 1 щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки. У зверненні зазначив, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, з ним не було проведено усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 по 2019 роки. З огляду на це, позивач просив нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.02.2019 року.
Цього ж дня позивач звернувся з письмовим зверненням до відповідача 2, в якому просив останнього надати йому у письмовій формі інформацію щодо: розміру грошового забезпечення, що належало позивачеві до виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби в розмірах, надбавки військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень, премія) на день звільнення; розміру належної грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Законом за період з 2015 по 2019 роки.
Відповідач 1, за наслідками розгляду вказаного вище звернення, листом від 15.07.2019 року за вих. № 350/147/2/2506 повідомив позивача, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються щорічні основні відпустки, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям в особливий період інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого порання за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. З огляду на це, відповідач 1 вказує, що позивач під час особливого періоду не мав права на додаткову відпустку як учасник бойових дій, тому підстав для виплати зазначеної компенсації немає.
Відповідач 2, розглянувши звернення позивача, 11.07.2019 року за вих. № 350/118/1776/пс повідомив, що позивач, маючи з 2016 року статус учасника бойових дій, мав додаткову пільгу, передбачену п. 12 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Але в той же час, оскільки позивач в період з 2016 по 2019 роки продовжував перебувати на військовій службі, то він не мав можливості скористатися цією пільгою, оскільки п. 19 ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» забороняє використовувати додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. Тому оскільки позивач не мав права під час особливого періоду на додаткову відпустку (як учаснику бойових дій), то і компенсація за її невикористання є неможливою. Додатково відповідач 2 зазначив, що у наказі командира відповідача 1 № 24 від 05.02.2019 року, яким позивач був виключений зі списків військової частини, завдання щодо нарахування та виплати даної компенсації не містилося.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Ст. 4 Закону України «Про відпустки» (далі - ЗУ «Про відпустки») встановлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до вимог ст. 16-2 ЗУ «Про відпустки» учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
П. 12 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Відповідно до п. 8 ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
П. 14 ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У п. 17 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно п. 18 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
У відповідності з п. 19 ст. 10-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Особливий період, згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», це - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Зазначений «особливий період» розпочався з 17.03.2014 року, з моменту оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року і триває на даний час.
Системний аналіз наведених норм доводить, що відпустка є своєрідним гарантованим державою соціальним захистом військовослужбовців та членів їх сімей. Так, поряд із щорічними відпустками, військовослужбовці мають права на отримання додаткової. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду».
Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17.03.2014 року № 1126-VI, передбачено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період, з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки припиняється.
Суд зазначає, що норми ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачі протиправно не здійснили розрахунку щодо нарахування та виплати останньому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015-2019 роки.
Суд не приймає до уваги доводи відповідачів про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на грошову компенсацію.
Суд зазначає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Наведені висновки суду узгоджуються з висновками, зазначеними у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Суд зауважує, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2019 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв'язку із звільненням зі служби 08.02.2019 року.
У цьому контексті суд вказує на неправильне визначення позивачем дати, з якої слід враховувати грошове забезпечення для обчислення суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Дійсно наказ про звільнення позивача датований 05.02.2019 року, проте виключений позивач зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення лише 08.02.2019 року. Між тим, у відповідності до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, виходячи зі змісту вказаної вище норми, вбачається, що розрахунок з особою (військовослужбовцем) законодавець пов'язує не зі звільненням його, а з виключенням зі списків особового складу військової частини. Таким чином, грошове забезпечення, яке використовується для обрахунку суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, визначається саме на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Крім того, суд не враховує при прийнятті рішення у даній справі вказану позивачем суму грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 58 309 грн. 17 коп., оскільки така сума обрахована самостійно позивачем, який не володіє спеціальними знаннями в сфері фінансів та бухгалтерії. Крім того, сума грошового забезпечення, яку позивач використовував для обрахунку грошової компенсації, встановлена станом на 05.02.2019 року, а не на 08.02.2019 року, як того вимагає чинне законодавство.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Від так, суд приходить до переконання, що відповідач 1 не довів правомірності своєї бездіяльності, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права, відповідно позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 щодо не включення до наказу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України № 24 від 05.02.2019 року пункту стосовно нарахування та виплати позивачеві відповідачем 2 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 08.02.2019 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача 1 внести зміни до наказу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 05.02.2019 року № 24 щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати позивачеві відповідачем 2 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 08.02.2019 року, суд зазначає наступне.
Кожна особа, відповідно до ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом.
Разом з тим, у відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За таких обставин, суд констатує, що позивачем обраний не правильний спосіб захисту, адже внесення змін до наказу не свідчить про безумовне негайне виконання цього наказу та виплату позивачеві грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Не виконання ж наказу, до якого буде внесено зміни, призведе до повторного звернення позивача до суду.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача 2 виплатити позивачеві грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 08.02.2019 року, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, оскільки належним та ефективним, у даному випадку, для відновлення порушених прав та інтересів позивача буде саме зобов'язання відповідача 2 не лише виплатити, а й нарахувати позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.02.2019 року.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», указом Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014 року, затвердженим Законом України «про часткову мобілізацію» та ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 245, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд
Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до наказу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 05.02.2019 року № 24 пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 Військовою частиною НОМЕР_2 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 08.02.2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати й виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 як учаснику бойових дій за період 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.02.2019 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач 1 - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )
Відповідач 2 - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 )
Повний текст рішення складено та підписано суддею 04 листопада 2019 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна